XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Кашперський В. П. ЩАСТЯ ПОСЛУЖИТИ УКРАЇНІ (О.А.КОШИЦЬ).

Рубрика: Історія

Кашперський В. П. ЩАСТЯ ПОСЛУЖИТИ УКРАЇНІ (О.А.КОШИЦЬ)
Важливим завданням історичної науки є переосмислення ролі особи в історії, вивчення життя і діяльності неординарних особистостей, котрі зробили значний внесок у розвиток національної культури. Одним з визначних діячів національного, культурного руху першої половини ХХ століття був Олександр Антонович Кошиць (1875-1944 рр.) – корифей української хорової культури, видатний хоровий диригент, учений-етнограф, талановитий педагог, засновник і керівник Української республіканської капели, композитор, у творчому доробку якого – духовна музика, опрацювання українських народних пісень, організація музичних колективів в Україні, Європі, США та Канаді, що мали чітко виявлене українське національне спрямування1.
В даному матеріалі висвітлюється маловідомий аспект життя та творчості О.А.Кошиця, а саме його дієву участь у творенні, написанні національного гімну України.
Історія сучасного українського гімну бере початок ще з осені 1862р., коли український етнограф, фольклорист, поет П.Чубинський написав вірш „Ще не вмерла Україна”. Музику створив композитор М.Вербицький (спочатку – для солоспіву в супроводі гітари, а згодом розробив її у виконанні хору. Мелодія пісні, зафіксована в рукописному варіанті, загалом збігається з пізнішим хоровим аранжуванням).
Функцію національного гімну пісня „Ще не вмерла Україна” виконувала в різні періоди існування Української держави. Як гімн пісня також використовувалася навіть іншими країнами. Однак справжнє, повноцінне життя музичний символ України отримав лише з написанням оркестрового викладення для духового оркестру, яке подарував Україні та всьому світу О.А.Кошиць. Саме оркестрове аранжування Олександром Кошицем гімну України для виконання духовим оркестром є поки що єдиним з робіт композитора в означеному напрямі його творчості. Цей факт став відомий із листа від 6 лютого 1939р. до Пражського Відділу Пресової й пропагаційної служби Карпатської України в м.Хусті пану П.Фленьку. О.А.Кошиць повідомляв: „Одержавши Вашого ласкавого листа, отсим даю свою згоду на вживання мого арранжементу Українського гімну „Ще не вмерла Україна” для награння грамофонової плити духовою оркестрою, під умовою, що на плитах буде зазначене моє ім’я, як автора арранжементу.
Жадної грошевої винагороди не вимагаю, а вважаю для себе найвищим гонораром щастя послужити хоч чим небудь нашій молодій Державі.
Хай живе і буде міцна та велика Україна!”2
Вже 15 березня 1939р. гімн отримав державне затвердження як офіційний гімн Карпатської України.
О.А. Кошиць протягом всього життя прославляв українську пісню, розносячи вістку про Україну по різних країнах світу. Він говорив переконливо й вимовно українською піснею до сердець тих людей, які ніколи не чули, чи не хотіли слухати про українську націю та її культуру.
Література :
1. Антонович М. Кошиць О.А. – композитор церковної музики і диригент. – Вінніпег, 1975. – 96 с.
2. Лист Кошиць О.А. до Пражського Відділу Пресової й пропагаційної служби Карпатської України в м.Хусті пану П.Фленьку (06.02.1939 р.).

Коваль М. В.
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ПЕДАГОГА А. С. МАКАРЕНКА ТА НАРКОМА ОСВІТИ УСРР В. П. ЗАТОНСЬКОГО (1930-ті рр.)
Тридцяті роки ХХ століття ввійшли в історію України трагічною добою сталінізму, що призвів до руйнівних наслідків у різнобічних галузях суспільно-політичного, економічного, культурно-освітнього життя. Впродовж тривалого часу історикам, педагогам майже нічого не відомо про взаємовідносини двох відомих діячів того часу - знаного педагога А. С. Макаренка та наркома освіти радянської України В. П. Затонського. Наявні відомості дають підстави стверджувати, що між ними існували дружні стосунки та ділові взаємини.
В першій половині 1930-х рр. Володимир Затонський разом із сім’єю проживав у тодішній столиці УСРР м. Харкові по Технологічному провулку (тепер вул. М. Фрунзе), буд. № 12. Це був особняк з восьми кімнат. Затонські (5 осіб) займали лише три з них. У решті кімнат мешкали різні люди, склад яких постійно мінявся. Серед них була й учителька Г. С. Салько, майбутня дружина А. С. Макаренка, котра й познайомила наркома з педагогом-письменником.
Дослідник біографії В. П. Затонського В. А. Морозов стверджує, що "Макаренка-педагога, вихователя безпритульних дітей Володимир Петрович високо цінив і поважав давно. І тому дуже зрадів, коли Галина Стахіївна [Салько - Авт.] ввела його в дім Затонських як свого чоловіка... Макаренко став частим гостем..." [1]. "Затонські були чи не першими читачами його "Педагогічної поеми", що народжувалась саме в ті роки. Макаренко приходив, розкладав на столі ще навіть непередруковані сторінки майбутнього роману і починав читати. А потім чекав, що скаже Володимир Петрович, радився з ним щодо "складних місць" і окремих образів, з однаковою вдячністю сприймав і похвалу, і критику. І Володимир Петрович радився з Макаренком. Думки і погляди цього видатного педагога цікавили його і як наркома освіти, і як батька, що виховував власних дітей. І нерідко траплялося, що принципи Макаренка щодо поводження з дітьми перемагали власні переконання Володимира Петровича" [2].
Впродовж 1927-1935 рр. Антон Макаренко жив і працював на Харківщині. З кінця 1927 р. він керував дитячою комуною ім. Ф. Е. Дзержинського, що була заснована у селищі Новий Харків. У цей час з під його пера крім уже вищезазначеної "Педагогічної поеми" (1933-1935 рр.) вийшли такі педагогічні твори як "Марш 30 року" (1932 р.), "Книга для батьків" (1937 р.) та ін. 1937 р. А. С. Макаренко залишив м. Київ, де проживав уже два роки, та переїхав до м. Москви [3]. В чому ж причина? На той час набирав обертів маховик сталінських репресій. Хмари стали збиратися і над головами як В. П. Затонського, так і А. С. Макаренка.
Московський дослідник В. В. Кумарін в одній із публікацій пише: "Чорного ворона" Антон Семенович випередив на кілька годин. Пізно ввечері зателефонував нарком освіти України Володимир Затонський і пошепки попередив: "Тікай - і то швидко!". "Ворог народу" зібрався за лічені хвилини й встиг на останній московський потяг". Сталося це на початку лютого 1937 р. (Однак дані відомості піддаються сумніву з боку сучасних макаренкознавців) [4].
Таким чином можна стверджувати, що тема взаємовідносин між А. С. Макаренком і В. П. Затонським заслуговує ґрунтовного вивчення та об’єктивної оцінки. Дослідження даного аспекту значно доповнить біографії двох відомих діячів, діяльність яких на сучасному етапі часто зазнає досить різкої критики.
Література :
1. Морозов В. А. Володимир Петрович Затонський. - К.: Вид-во політичної літератури України, 1967. - С. 235, 239.
2. Морозов В. А. Владимир Петрович Затонский. - К.: Изд-во политической литературы Украины, 1988. - С. 146.
3. Радянська енциклопедія історії України: В 4-х т. - К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. - Т. 3. - С. 70.
4. Абаринов А., Хиллиг Г. Испытание властью. Киевский период жизни Макаренко (1935-1937 гг.). - Марбург, 2000. - С. 185.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>