ХІІІ Міжнародна наукова інтернет-конференція «СОЦІУМ. НАУКА. КУЛЬТУРА» (25-27 січня 2017 року

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Подпишитесь на рассылки о научных публикациях

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *
Ваш город:




Дєнєжніков Сергій Сергійович, к.і.н. Гончаренко Анатолій Володимирович

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

ЛІКВІДАЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОГО ПРОТЕКТОРАТУ В МАРОККО У 1956 Р.

         Дослідження окремих аспектів історії міжнародних відносин завжди привертала увагу дослідників. Франція як одна з найрозвинуніших країн світу  досить довгий час налагоджує відносини з колишніми колоніями та регулює проблеми діяльності транснаціональних корпорацій. Визначення Францією у цьому процесі вірних приорітетів та вироблення далекоглядного політичного курсу є досить актуальною проблемою на сьогоднішній день.

         Поступ Марокко до незалежності складався досить довгий час. Слід зазначити, що інтелектуальна еліта в Марокко не була чисельною, гострішим було протистояння городянства та селян, а також представників берберських племен.

         Головною націоналістичною партією Марокко була «Істікляль», яка відігравала помітну роль у підтримці султана Мохаммеда бен Юсефа.

         13 грудня 1951 року марокканці подали скаргу до ООН, яка  була відхилена. Друга скарга викликала резонанс у голосуванні, що дало привід для резолюції 17 грудня 1952 року, яка віддала Франції право проводити переговори щодо політичної свободи в Марокко. Третю скаргу було відхилено в 1953 році.

         Французькі політики у цей час брали участь у конфлікті султана і партії «Істікляль» з пашею Марракешу Глауї, який розраховував за підтримки високих чинів усунути від влади султана.

         Після кампанії збору петицій та підписів високих осіб султан пішов на поступки. Побоюючись конфлікту французька Рада Міністрів вислала Мохаммеда у вигнання на Корсику, а потім на Мадагаскар.

         Султаном було проголошеноМохаммеда Мулая бен Арафу, якого підтримувала лише частина населення. У цей же час партія «Істікляль» почала організовувати опір і питання династичної влади набувало гострої проблеми.

         Після подій червня-жовтня 1955 року, пов'язаних зі зреченням Арафи, 31 жовтня бен Юсеф прибув до Ніцци а потім до Парижу, де 6 листопада загальна декларація визнала незалежність Марокко. 26 листопада султан доручив Сі Беккаї формувати уряд, де найбільшу кількість місць мали «Істікляль» та Демократична партія незалежності які знаходились у стані ворожнечі.

         15 лютого 1956 року у Парижі почалися франко- марокканські переговори і 2 березня 1956 року Франція визнала незалежність Марокко з його правом мати власний дипломатичний корпус та армію.

Література:

•1.     Ковальов А. А. Франция на перепутьях мировой политики.- М.: Международные отношения, 1983.- 182 с.

•2.     Колосков И. А. Внешняя политика Пятой республики. Эволюция основных направлений и тенденций (1952 - 1972).-М.: Наука, 1976.- 238 с.

•3.     Черкасов П. П. Распад колониальной империи Франции: кризис французской колониальной системы в 1939-1985 гг.-М.: Наука,1985.-325с.

   4.Черкасов П. П. Судьба империи: Очерк колониальной экспансии Франции             в XVI-XX вв.-М.: Наука, 1983.-275 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>