XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Абразумова О.М. ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНОГО ПРОТЕСТУ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА В ПЕРІОД НЕПу

Абразумова О.М.

Аспірант кафедри теорії та історії держави і права Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського

ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ЯК ЧИННИК СОЦІАЛЬНОГО ПРОТЕСТУ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА В ПЕРІОД НЕПу

Запровадження нової економічної політики безперечно сприяло відбудові та зміцненню народного господарств УСРР. Проте, цей процес проходив у дуже складних умовах, а самі нововведення мали суперечливий характер. Потрібно зазначити, що протиріччя непу знайшли яскраве відображення, насамперед, у суспільно-політичній думці українського селянства. Однією із найпоказовіших економічних передумов наростання руху за створення громадських об'єднань в українському селі, як захисника інтересів селянства, стала податкова політика держави.

Щоб попередити майбутню кризу, що вже виднілася на горизонті (реакція населення на «воєнний комунізм»), а саме протистояння «влада-народ», радянський уряд змушений був відмовитися від причини невдоволення, яка лежала на поверхні - продрозкладки та методів позаекономічного примусу. Тому вже у резолюціях Х з'їзду РКП(б), що відбувався 8-16 березня 1921 р., йшлося про заміну продрозверстки натуральним податком [1, 563]. Потрібно зазначити, що офіційна влада, а за нею й більшість радянських істориків, дотримувалися думки, що підміна продрозкладки продподатком значно полегшила становище селянства та була головним стимулом розвитку аграрного сектору, адже норми податку були на 40% меншими продрозкладки 1920 р., при чому воєннокомуністичні методи обрахування та стягнення замінювалися менш радикальними.

Але нововведення не знайшли підтримки у селян, для яких продподаток виявився надто обтяжливим. Масове невдоволення та застосування судово-каральних заходів з боку держави є переконливим доказом цього твердження. В країні, де майже 80% населення як і раніше становило селянство, на цей шар людей лягала основна вага податкового тягаря, адже, згідно резолюції Х з'їзду, сума натурального податку із селян мала покривати мінімально необхідні потреби армії, міських робітників та незаможних верств населення.

Більшість дослідників вказують на суперечливість нового податку. О. Пиріг зазначає, що натуральним податком почали обкладати усі галузі господарювання. Крім основних продуктів оподаткування, були встановленні збори на мед, солому, сіно, продукти городництва і баштанництва, фрукти, курячі яйця, молоко та молочні продукти, овечу вовну, коноплі, м'ясо тощо [2, 99]. У 1922/23 рр. замість 18 продуктових податків запровадили єдиний натуральний податок, який вираховувався в хлібних одиницях (жито, пшениця), але навіть після його введення, селяни платили також й інші збори: страховий, на школи, на худобу тощо. В дійсності ж, абсолютна цифра податку зростала: у 1921/22 р. податок було встановлено в розмірі 82 млн. пудів, у 1922/23 р. - 91 млн., у 1923/24 р. - 178 млн. Особливо тяжко їх сприймали найбідніші верстви населення, які скаржилися, що радянська влада бере з них більше, ніж царський уряд [3, 184]. Так, у звітах того часу зустрічаються такі характеристики: «У відношенні податків зі сторони селян відчувається розгубленість та невпевненість серед незаможників та середняків, яким ці податки сильно б'ють матеріально через великі ставки. Особливо присадибно-подвірний податок. В деяких випадках при продажу за описом майна селян не було можливості сплатити навіть пені від своїх хат та присадибних ділянок» [4, 5]

Крім цього, натуральний податок мав ряд інших недоліків: податок встановлювався в пудах жита, але збирався різними продуктами, термін зберігання деяких з них короткий; незручності виявлялися також у тому, що сплата податку у натуральній формі вимагала багато часу і сил на доставку продуктів на зсипні пункти [5, 70]; невдоволення викликали неорганізованість процедури прийому податку [3, 145] тощо.

Скарги селян на надмірний розмір податку, а також наростаюче невдоволення, що переростало у відкриті виступи стимулювали уряд здійснити податкову реформу. 23 травня 1923 р. постановою ВУЦВК та РНК УСРР «Про єдиний сільськогосподарський податок» натуральний податок було замінено грошовим. Цією постановою скасовувалися попередні натурально-грошові види оподаткування сільського населення (єдиний натуральний податок, трудгужподаток, подвірно-грошовий, одноразовий податок на відбудову сільського господарства, місцеві податки). Обсяг податку для кожного селянського господарства залежав від посівного клину, наявності робочої та продуктивної худоби. Пільгами користувалися родини червоноармійців, інваліди громадянської війни. В 1924 р. бідняки сплачували 1,2% своїх доходів, середняки - 3,5 і заможні - 5,6%.

Радянська пропаганда на кожному кроці оголошувала про зміну політики партії в сторону співпраці з селянством, зниження податків для зміцнення аграрного господарства, проте пересічний селянин мав свою власну думку. Справжнє відношення селян до податку можна охарактеризувати за допомогою відомостей з Інформаційного бюлетеня №27 від 11 липня 1925 р., наприклад, в Артемівській окрузі панували такі настрої щодо оподаткування: «Багато писали й говорили, та мало скинули, ми думали хоч половину скинуть, а із-за цієї скидки й говорити так багато не варто було б» [6, 37].

Прорахунки власної податкової політики, партійці намагалися списати на так звані «ворожі елементи». Наприклад, у закритому листі до ЦК КП(б)У говорилося, що «бандитські шайки (петлюрівці та махновці) вплинули на проведення продподаткової кампанії, намагаючись поширити серед населення невдоволення продподатком» [7, 107]. Поряд з цим, «винуватцями» у труднощах збору податку зазвичай виставляли «куркулів». Так, у доповідях із місць постійно зустрічалися повідомлення про застосування каральних заходів під час податкової кампанії як наслідок протидії «куркульській агітації»: «В Кам'янській волості Шахтинського повіту під час приїзду уповноваженого за проведенням податкової кампанії куркулі виступили із закликом не платити податки, після чого надходження податків зупинилося, і уповноваженого вислали із хутору. Серед селян поширилося невдоволення, і лише після виклику відділу міліції вдалося заарештувати підбурювачів, і податок став знову надходити» [3, 98].

З року в рік дедалі більша частина незаможних селян звільнялася від податків. Так, у 1923/1924 господарському році від сплати податків було звільнено близько 15% селянських бідняцьких господарств, у 1925/1926 рр. податок на сплачувала п'ята частина бідняків, а в 1927 р. до десятої річниці Жовтневої революції відсоток звільнених від податків досяг 35, а це майже всі незаможники. З Інформаційного бюлетеню № 31 можемо прослідкувати настрій селян щодо пом'якшення податкового тиску: «Нова політика потрібна Радянській владі для того, щоб задобрити селянина з оглядом на майбутню війну» [6, 37]. Тобто, навіть коли податкова кампанія і влаштовувала певні верстви селянства, все одно більшість із них відносилися з недовірою до влади та шукали прихований сенс у її діях.

Щодо диференційованого оподаткування селяни мали власну думку. Так в редакцію Селянської газети надійшов лист селянина, в якому він скаржився на бідність людей, а також на адміністративні перешкоди саморозвитку з боку влади: «Якщо будеш мати більше двох голів рогатої худоби, продподаток з тебе візьмуть на категорію вище або задумаєш виробляти цеглу, або підеш на побічний заробіток хоча б в теслярі,  пилярі, бавовники тощо необхідно отримати патент та інше». Далі простолюдин висловлює істину, яку не змогли зрозуміти керівники держави: «Якщо не буде стягуватися продподаток на категорію вище з тих селян, які мають більше 2 голів рогатої худоби, то у нас збільшиться приріст худоби, а відтак більше буде навозу, якщо більше навозу, то і більше хлібу» [8, 61]. Дійсно, аграрії не могли собі дозволити зміцнювати своє господарство, адже це означало б більші розміри податків, які рано чи пізно розорили б господарський двір.

Антидемократичний та антиселянський характер системи сільськогосподарського податку викликав гостре невдоволення населення, яке різними способами намагалося боротися з податковим тягарем. Так, на початку непу, основною формою ухилення від оподаткування стає приховування землі. Іншими формами протидії податковій політиці були несплата податків у строк та антиподаткова агітація. В середині 20-х рр. податкова політика стала одним із чинників формування ідеї консолідації селянства навколо громадських організацій, які б захищали, перш за все, економічні інтереси сільських жителів. Більше того, починаючи з 1927 р., незадоволення розміром податку спричиняло зародження та оформлення опозиційних настроїв селянства щодо радянської влади [9, 106].

Література:

•1.  Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК: Ч.1. 1898-1925. - М., 1953. - 952с.

•2.  Пиріг О. НЕП: більшовицька політика імпровізації. - К., 2001. - 274с.

•3.  Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918-1939: Документы и материалы: В 4 т. - М., 1998

•4. Державний архів Черкаської області. Ф.Р184. - О.1. - Спр.3. - 5а.

•5. Калініченко В. Селянське господарство України в період непу: Історико-економічне дослідження. - Х., 1997. - 400с.

•6. Центральний державний архів громадських обєднань України (ЦДАГО). Ф.1-О.20-Спр.2117. - 123а.

•7. ЦДАГО. Ф.1-О.20-Спр.998. - 133а.

•8. Крестьянские истории: Российская деревня 20-х годов в письмах и документах. - М., 2001. - 232с.

•9. Ганжа О. Державне регулювання соціально-економічних відносин на селі в умовах непу // Український історичний журнал. - 1990. - №10. - С. 103-110.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>