ХІV Міжнародна наукова інтернет-конференція СУЧАСНИЙ СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР 2017

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Подпишитесь на рассылки о научных публикациях





Антемюк В.Д. КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Антемюк В.Д., здобувач кафедри політичних наук

 Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова

  КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

  В основу сучасного розуміння іміджу політичної партії покладено усвідомлення процесу переходу первинної політичної інформації до комунікативних каналів і до громадян. Отже, розуміння саме комунікаційного потенціалу іміджу політичної партії набуває великого значення в контексті його формування та використання, особливо в період виборчої кампанії.

На думку Ю. Ганжурова, поняття «комунікації» (communication) є вельми широким і пронизує майже всю людську поведінку і культуру. Більшість існуючих його визначень можна віднести до одного з двох головних класів: ті, що розглядають комунікацію як лінійний процес передачі повідомлень від одного або кількох відправників адресатам, та ті, що розглядають його як процес формування поглядів і обміну ними.

 С. Поцелуєв, відштовхуючись від широко відомого в психології і комунікативній науці поняття «double| bind» («подвійна пастка»)|, аналізує вживання|вжиток| даного концепту в політичному (політологічному) дискурсі, а також описує деякі випадки «double| bind»| в реальній політиці. Загальнотеоретичний сенс|зміст| зробленого аналізу автор убачає у важливій|поважній| методологічній ролі теорії «double| bind»| для дослідження політичної комунікації в аспекті її суперечності, абсурдності і парадоксальності|із|||. 

Між тим реальний рівень стану інформування в політиці, політичної культури в Україні свідчить про практичну відсутність ефективної політичної комунікації, а отже, виникає інтерес і необхідність дослідити сам процес інформування, що впливає на індивіда через імідж політичної партії та його впливу на  політичну поведінку індивіда.

Комунікаційною особливістю іміджу політичної партії, на наш погляд, є відсутність безпосередньої взаємодії: будь-яке політичне повідомлення спочатку узагальнюється до набору специфічних символів, які через поведінку лідерів партії, їх емоції та публічні виступи, перетворюються засобами масової комунікації в імідж, котрий за задумом політичних технологів повинен створити стійку позитивну репутацію у громадян про дану політичну силу. Ці акценти робляться, зазвичай, в період виборчої кампанії. В цілому можна зробити спробу окреслити комунікаційний потенціал іміджу політичних партій в Україні, обмежившись аналізом діяльності лише ефективних партій. Під останніми ми прагматично маємо на увазі ті партії, що зуміли провести своїх представників до органів місцевої представницької влади (обласних, міських, районних рад) та, природно, до парламенту - Верховної Ради України, де вони мають змогу впливати на творення законодавчого поля.

Так, результати виборів до парламенту 2006 року вкотре висвітлили той факт, що частина партій не лише не має первинних організацій, а й навіть узагалі не бере участі в політичному процесі. З 127 українських партій, які могли набути статус суб'єкта виборчого процесу, участь у парламентських виборах узяли лише 79. 28 із них були самостійними суб'єктами, а ще 51 ввійшли до складу 17 виборчих блоків.

Комунікаційний імідж політичної партії можна поділити на певні складові.

Перша - це види комунікації партії із виборцями, насамперед, як форма реалізації політичного інтересу.

 Розуміння форм і видів комунікації неможливе без розуміння мети кожної партії, яка усвідомлює себе як дійову особу політичного поля, що прагне влади. Відтак для збільшення числа прихильників (а також постійних членів) вона мусить навчитися представляти свій власний інтерес як інтерес якомога ширшого кола громадян. Отже, слід виходити з уявлення про комунікацію як форму реалізації політичного інтересу. Для партій політична комунікація - це робота із суспільною свідомістю, робота, направлена на формування і перетворення такої свідомості.

Друга складова -  це способи донесення до виборця свого повідомлення і справити вагомий вплив на свідомість виборця та його електоральну поведінку. Це одне із нагальних завдань кожної з партій, що прагне бути ефективною, - визначити способи донесення до виборця.

 Таких способів якщо не безліч, то принаймні достатньо для справляння впливу; вони не є сталими й активізуються різною мірою залежно від етапу електорального циклу. Важливо, щоб вибрані способи відповідали в тому числі ідейним, структурним, кадровим особливостям партії, зрештою, її фінансовій спроможності.

Третя складова - розробка партіями та стан стратегічних програмних документів. Слід погодитися із думкою А. Єрмолаєва стосовно того, що вже на позачергових парламентських виборах 2007 р. провідні політичні сили пропонували не стільки програми, які презентують партійну позицію, скільки програми державного розвитку. Це говорить про те, що поступово в цих програмах відображається бажання позбавитися залежності від колишньої чи то регіональної прив'язки, чи прив'язки до конкретних соціальних верств. У програмах з'явився загальнонаціональний формат. Усі політичні сили намагаються відійти від колишніх розколів на регіони, на політичні ідентичності, тож пропагували  себе як універсальні сили, здатні взяти на себе відповідальність за всю державу. Найбільш виразно, як видається, відображено це в програмі БЮТ, більш послідовними були Партія регіонів і КПУ.

Четверта складова - форми комунікації парламентських партій із громадянами.

Чинна виборча система до парламенту (пропорційна, з багатомандатним виборчим округом та партіями як виключними суб'єктами виборчого процесу) створила унікальні умови для активізації партійної комунікації. Партії стали єдиним інститутом, на якому фактично замкнено процес добору, рекрутування політичної, управлінської еліти. Вони законом визначені єдиним каналом відбору і формування кадрів для здійснення влади.

П'ята складова комунікаційного іміджу -  мас-медійний потенціал українських партій.

 Безперечно, оцінка мас-медійного потенціалу партій України не може бути здійснена в світлі абсолютних даних, тому що це потребує спеціальних досліджень, оскільки просування партійної політики часто здійснюється на базі буквально непартійних ЗМІ (особливо сказане стосується електронних медіа). Зокрема тут не враховано адміністративних можливостей для комунікації через урядові ЗМІ (газети «Урядовий кур'єр», «Президентський вісник», «Голос України», телеканали УТ-1, «Рада», радіо УР-1), що ними можуть користуватися певні посадові особи - Президент, прем'єр-міністр, голова Верховної Ради України тощо.

В цілому на сьогодні, відбуваються спроби применшувати роль іміджу і намагання віднайти інші поняття, які відображають суть їх діяльності. Це зумовлено існуючою традицією розуміти імідж, як дещо ілюзорне та штучне, що має на меті маніпуляцію громадською думкою.

Література:

•1.   Поцелуев С.П. Double binds, или двойные ловушки политической коммуникации / С.П. Поцелуев // Полис.- 2008.- № 1. - С.8-33.

•2.   Бебик В. К проблеме коммуникации и ее функции в обществе / В. Бебик // Персонал. - 2004. - № 3. - С. 28-33.

•3.   Логунова М. Значення політичних комунікацій у здійсненні державного управління  М. Логунова // Персонал.- 2007.- №11. - С.7-12. 

•4.   Завалевська В. Політичні партії України: участь у виборчому процесі з виборів народних депутатів України 2006 року / В. Завалевська // Вісник Центральної виборчої комісії. -2006.- № 1. 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>