Барабаш А.О., Гордєєва Т.А. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ
Барабаш А. О., Гордєєва Т. А.
Хмельницький національний університет
ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ
В сучасних умовах оборона покликана давати найбільш ефективні рішення сучасних воєнно-економічних завдань захисту держави від будь-яких посягань ззовні, а також швидкої локалізації внутрішніх конфліктів та забезпечення стабільності в країні. До того ж, слід постійно дбати про гідне місце України в системі міжнародної безпеки.
Метою даного дослідження є теоретичне обґрунтування засад фінансування національної оборони України та аналіз достатність забезпечення коштами даної сфери.Аналіз основних досліджень та публікацій. Дослідженнями проблем державної політики в сфері безпеки і оборони займаються як зарубіжні вчені так і вітчизняні науковці у сфері економіки, права, політології. І досить вагомий внесок в даному питанні зробили такі зарубіжні вчені як: Л. Абалкін, Дж. Дентон, Р. Лукабо, Р. Міллер, Дж. Стігліц, Х. Фукуа. Серед вітчизняних науковців слів відмітити Г. Варламова, В. Горбулін, А. Качинський, А. Лодзянов, С. Пирожков, В. Предборський, Г. Ситник, Г. Сніжко, О. Черняк, Г. Чорноус. Проте не зважаючи на велику кількість праць та досліджень у цій сфері, недостатньо висвітлено проблематика фінансування Збройних сил України у контексті забезпечення національної безпеки держави.
Видатки на оборону - це спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків [1]. Фінансування силових структур України починається з планування, яке є важливою складовою фінансово-господарської діяльності силових структур країни. Планування здійснюється у встановлені законом строки з метою забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави шляхом обґрунтування перспектив розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань з урахуванням характеру реальних і потенційних загроз у воєнній сфері та економічних можливостей держави, із зазначенням конкретних заходів, виконавців та термінів їх реалізації [4].
Ефективність забезпечення потреб на оборону держави неможливе без якісного фінансового планування, що має включати в себе: правильне визначення потреб для даної сфери, своєчасне надання коштів від визначених законодавством органів, забезпечення планового, господарсько-доцільного та економного витрачання отриманих коштів [3].
Функціонування силових структур є принциповою основою реалізації політики національної безпеки. Серед комплексу проблем цієї сфери однією з найголовніших є проблема забезпечення належного рівня фінансування силових структур. В останні роки видатки на оборону порівняно невеликі. Вони становлять 5-7% видатків зведеного бюджету. Такий рівень фінансування не є достатнім, адже ефективність Збройних сил України визначається рівнем їх боєздатності і боєготовності. За неналежного рівня фінансування не буде досягнуто необхідного рівня захищеності держави.Дана проблема полягає не лише у недостатності фінансування, але й у необхідності визначення оптимальної структури видатків у відповідності до державних пріоритетів у сфері національної безпеки. Крім того, ще одним недоліком оборонного бюджету України є те, що його структура не відповідає світовим нормам. Так, класичний військовий бюджет країни НАТО, як правило, складається з трьох частин: витрати на особовий склад (до 45%), операційні витрати (25%), фінансування оборонних НДДКР (до 10%) і придбання нових зразків озброєння та техніки (до 20%). В Україні на утримання основного складу витрачається від 20% до 40% коштів, а на такі статті, як «закупівля озброєння і військової техніки» і «науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи» - менше 1% [2].
У засобах масової інформації часто говорять про негативний вплив оборонних витрат на економічний розвиток країни та планують за рахунок їх скорочення вирішити накопичені економічні та соціальні проблеми. Однак за оцінками експертів оборонно-промисловий комплекс є одним з основних резервів, що дає можливість у взаємодії з іншими секторами економіки розраховувати на забезпечення країною статусу індустріально незалежної держави. Він є невід'ємною складовою частиною військового потенціалу країни та промисловою основою національної безпеки держави. Оборонні витрати реалізуються і впливають на економічний розвиток оборонно-промислового комплексу, який виробляє озброєння, військову техніку, послуги національної оборони та іншу оборону продукцію. Саме в цьому комплексі народжується високі технології, ноу-хау, що згодом можуть застосовуватись й у цивільних галузях економіки.
Отже, при фінансуванні Збройних Сил України необхідно враховувати не тільки витратний бік, а й зворотний їх вплив на науково-технічний рівень та конкурентоспроможність країни, експорт високотехнологічної продукції, ринок праці, геополітичне та геоекономічне становище. У контексті вимог до послуг оборони насамперед слід враховувати конкурентоспроможність країни у зовнішньому середовищі, оскільки не конкурентоздатна оборона рівнозначна її відсутності. А також слід дотримуватись граничних значень витрат на національну оборону - від 3 % до 6 % ВВП, що є допустимим ступенем воєнно-економічного «напруження» держави для мирного часу.
Однак слід зазначити, що протягом існування ЗСУ ця норма не виконувалась жодного разу, а її середній показник за період 1992-2005 рр. становить 1,6% ВВП. Переважна більшість виділених коштів (понад 85%) використовується для утримання війська і ці витрати можна справедливо назвати «проїданням бюджету», адже не залишалося коштів на відновлення боєздатності та розвиток ЗСУ.
Виконання Державного бюджету у 2000 році з профіцитом дало можливість профінансувати видатки на оборону в повному обсязі. Це було зроблено вперше в незалежній Україні.
Державна програма реформування та розвитку ЗСУ на період до 2011 року через постійний дефіцит фінансування щороку зазнавала коректив в бік зниження параметрів фінансування і, як результат, дана державна програма не виконувалась.
Відповідно до Державного бюджету України на 2011 рік видатки на національну оборону всього становили 13688,8 млн грн, питома вага у загальній структурі становить 4,03 %. Із загального фонду було направлено 11479,2 млн грн або 3,4 % та із спеціального фонду - 2209,6 млн грн або 0,63%. Видатки на споживання із ЗФ склали 3,1% або 10425,5 млн грн, та із СФ було виділено 0,26 %. Крім того варто відмітити, що відбувся у межах загального обсягу бюджетних призначень, передбачених Міністерству оборони на 2011 рік, перерозподіл видатків загального фонду державного бюджету в сумі 6000тис. грн шляхом зменшення обсягу видатків споживання за програмою 2101020 «Утримання особового складу Збройних Сил України» та збільшення обсягу таких видатків за програмою 2101080 «Медичне лікування, реабілітація та санаторне забезпечення особового складу Збройних Сил України». Досить велика частина направлена на оплату праці, разом із загального та спеціального фонду передбачені витрати у сумі 6590,2 млн грн.
На нашу думку, досить мала частина коштів спрямована на розвиток та розробку новітніх технологій. Проте із СФ направлено 1291,5 млн грн або 0,37%, що становить половину видатків із даного фонду. Величина коштів, що направлена із ЗФ на розвиток даної сфери становить 0,31%, тобто досить мала частина. Отже, знову більша частина видатків припадає на споживання, а не на розвиток ЗСУ, що досить негативно впливає на сучасний стан даної сфери.
Розглянемо прогноз видатків із загального фонду державного бюджету на потреби національної оброни України протягом 2012-2015рр.: 2012 рік 12,66 млрд грн.; 2013 рік - 13,79 млрд грн.; 2014 рік - 15,64 млрд грн.; 2015 рік - 16,45 млрд грн. Отже, за прогнозами бачимо, що фінансування національної оборони протягом наступних років збільшуватиметься[2].
Сьогодні у фінансуванні запитів оборонної сфери склався комплекс невідповідностей різного характеру та рівнів, до них можна віднести: неузгодженість законодавчої та виконавчої гілок влади в контексті фінансування оборонної сфери; в системі оборони планування України не існує документів, які визначають стратегію держави у сфері національної безпеки, зокрема її воєнної складової; незавершеність процедури створення ВОД, що унеможливлює вироблення комплексної програми розвитку її складових та інше.
Висновок. Внаслідок сприяння розвитку оборонної сфери не тільки буде забезпечена оборонна могутність держави, підготовлені та добре оснащені Збройні Сили України, але й вона стане ефективним чинником економічного зростання держави, а також надасть можливість вийти Україні на світовий ринок. Зараз, будуючи демократичну державу, Україна надає великого значення забезпеченню демократичного цивільного контролю над оборонними витратами, прозорості оборонного бюджету та створенню механізмів ефективного використання бюджетних коштів. Бюджет не можна розробляти без стратегічного планування, без розуміння суті воєнної стратегії. Крім того, системі формування оборонного бюджету слід мати межі оцінок ефективності розподілу ресурсів при ухваленні оборонних рішень, давати інформацію відносно цілей і задач, щоб своєчасно вжити необхідних заходів для недопущення негативних наслідків і досягнення кінцевої мети.
Література:
1. Закон України «Про оборону України» зі змінами та доповненнями від 07.10.2010//http://www.rada.gov.ua/
•2. Передборський В. А. Економічна безпека держави: Монографія. - К. : Кондор, 2005. - 391 с.
•2. Передборський В. А. Економічна безпека держави: Монографія. - К. : Кондор, 2005. - 391 с.
•3. Мунтіян В. Фінансування Збройних Сил України: проблеми та перспективи // дзеркало тижня. - 2007. - № 34. - С. 4-6.
•4. Офіційний веб-сайт Міністерства оборони України // http://www.mil.gov.ua/
