XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Батрин С.В. ДО ПИТАННЯ ПРО ВОЛЬОВУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ВІДНОСИН МІЖ УЧАСНИКОМ ТА КОРПОРАЦІЄЮ

Батрин Станіслав Віталійович

Аспірант Інституту держави і права ім. В. Корецького

 ДО ПИТАННЯ ПРО ВОЛЬОВУ ХАРАКТЕРИСТИКУ ВІДНОСИН МІЖ УЧАСНИКОМ ТА КОРПОРАЦІЄЮ

Проблематика визначення природи корпоративного правовідношення висвітлювалася в працях вітчизняних дослідників не однобічно (роботи  С. Артеменко, В. Васильєвої, О. Вінник, О. Кібенко,  В. Кравчука, С. Кравченко,  О. Крупчана,  І. Спасибо - Фатєєвої,  В. Щербини). В межах даного дослідження пропонується дати аналіз судженням про цивілістичну природу таких відносин, що обґрунтовується посиланням на вольову характеристику відносин між учасником та корпорацією (як сторонами зобов'язання), адже це одна з передумов щоб розглядати корпоративне правовідношення як цивільне (майнове чи немайнове, що засноване на юридичній рівності, майновій самостійності та вільному волевиявленні сторін).

 Питання про наявність такого явища як воля учасника корпорації - фізичної особи є безапеляційним. Що стосується корпорації однієї особи, питання також виглядає вирішеним. Тут спочатку засновник створює товариство, надалі як учасник здійснює монопольний контроль за своєю ж власністю, яка формально належить товариству, в кінцевому результаті - самостійно вирішує юридичну долю як товариства, так і формально належного йому майна. Практичною ілюстрацією цьому слугує ч. 2 ст. 49 Закону України „Про акціонерні товариства", де зазначається відносно описаної ситуації (унітарна корпорація): „Повноваження загальних зборів товариства, передбачені статтею 33 цього Закону, а також внутрішніми документами товариства, здійснюються акціонером одноосібно. Рішення акціонера з питань, що належать до компетенції загальних зборів, оформляється ним письмово (у формі  наказу)"[1]. Це свідчить про те, що воля корпорації, як явище відмінне від волі цього одноосібного учасника/власника є фікцією, її не існує поза межами документації, що обслуговує діяльність корпорації.

Стосовно корпорації, учасниками якої є дві і більше особи, заперечення насамперед викликає: 1) наявність такого явища як самостійна воля корпорації;            2) здатність до її реалізації самою корпорацією; 3) можливість її вільної реалізації.   Найвагомішим аргументом прихильників існування цивільного зобов'язання у корпоративних правовідносинах вважається той, згідно якого воля корпорації не є волею її учасника, і водночас не є загальною волею усіх учасників. Таким чином, начебто, оформлюється самостійна воля корпорації.  Але ж у такому разі, остання мала б, принаймні, не співпадати з загальною волею учасників. Однак позитивна відповідь буде передчасною. На наш погляд, з одного боку, воля корпорації формально співпадає з загальною волею її учасників: більшістю голосів приймається рішення, яке хоча й іменується рішенням загальних зборів чи інших органів але, по суті, вводиться в дію як рішення корпорації (щодо конкретних управлінських дій голови виконавчого органу варто вказати, що попередньо його обрано на цю посаду з делегуванням тих чи інших управлінських повноважень і, таким чином, допоки його не буде переобрано, презюмується, що він реалізує загальну волю учасників). З іншого боку - загальна воля учасників може не співпадати з волею окремого її учасника, хоча пояснити такий стан речей можна. Формально, навіть якщо учасник у конкретному випадку голосує „проти" або утримується від голосування, то з точки зору закону: а) він приймає участь у формуванні загальної волі корпорації; б) за результатами голосування, загальне волевиявлення вважається волевиявленням і учасника, який, при цьому, може не погоджуватися з загальною думкою. Така „формула" передбачена статутом товариства, визнаючи який, сторона погоджується вважати рішення корпорації своїми рішеннями. Як же ще можна трактувати практичну ситуацію, коли на загальних зборах більшістю голосів приймається рішення і це рішення реалізується у відносинах з третіми особами ? Треті особи, у даному випадку, не розглядають ці відносини як відносини лише з тими учасниками, які проголосували „за", кореспондуючою стороною у описаному правовідношенні є корпорація в цілому. Дещо по - іншому вважає І. Спасибо - Фатєєва, звертаючи увагу на тому, що учасник не обов`язково має підкоритися рішенню колегіального органу, а натомість може вийти з корпорації шляхом відчуження належного йому майна (акцій) [2, 91].  Не можемо погодитися з наведеним, оскільки вказані дії учасника якраз і свідчать про його повне підкорення і визнання загальної волі. Про можливість „непідкорення" можна було б говорити за умови, що учасник може вплинути на прийняття цього рішення, його зміну, утриматися від його виконання. Натомість, якщо учасник відчужує свою частку і у такий спосіб виходить з товариства - це може свідчити тільки про його повну капітуляцію та примиренням з рішенням органу корпорації.  

В підсумку можна дійти висновку про те, що:

 

•v    спільними діями/бездіяльністю учасники формують  загальну волю корпорації;

•v    воля корпорації, як явище відмінне від загальної волі учасників, є відсутньою;

•v    воля корпорації тотожна загальній  волі  учасників.

 

Загальною волею учасників у окремих випадках є 50% + 1 або ж 75 % голосів відданих за те чи інше рішення (в залежності від вимог законодавства до того, щоб вважати рішення прийнятим), або ж - кожне з рішень одноособового органу корпорації, яке не виходить за межі наданих йому повноважень. Останній володіє певним „картбланшем" на реалізацію загальної волі учасників, межі якої встановлені статутом та положенням про той чи інший орган. Це умовні відносини з представництва загальної волі учасників корпорації, де межі представництва визначені тим обсягом повноважень, які передбачені у „дорученні". Відхилитися від „доручення" означає - вийти за межі загальної волі учасників.

Таким чином, відсутність у корпорації власної волі на вступ та перебування у обговорюваному правовому зв'язку свідчить, що між корпорацією та учасниками не може виникати цивільне правовідношення, яке засноване на вільному волевиявленні автономних сторін.

Корпорація є особою, невідривною від її учасників, перебуває у стані підпорядкування їх волі. Воля корпорації цілком формується самими учасниками, оскільки це випливає з первинної ідеї заснування цього фіктивного суб'єкта права. Власники майна створюють корпорацію не як сторонню для себе особу, а як таку, що тільки забезпечує виведення майна та волі власників у торговий обіг. Роль корпорації, при цьому, зводиться до законодавчого оформлення цього процесу.  

З огляду на наведене, вважаємо за доцільне на законодавчому рівні визнати корпорацію фіктивним суб'єктом права, наявність самостійної волі у  якого тільки припускається. Наслідково, корпорація не може розглядатися стороною зобов'язання з власником (учасником).

Література:

1. Закон України „Про акціонерні товариства". Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2008, N 50-51, ст.384

2.  І.В. Спасибо - Фатєєва. Правова природа корпоративних відносин // Вісник господарського судочинства, 2007. - № 5. - с. 87 - 99

email: dobra2007@rambler.ru

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>