XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Батура С.В. ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРОПОРЦІЙНИХ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Аспірант Батура Сергій Васильович

Інститут законодавства Верховної Ради України

ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПРОПОРЦІЙНИХ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ 

Вибір виборчої системи, яка б відображала потреби сучасності - це одне з найважливіших та найбільш складних завдань законодавця. З цією проблемою колись стикнулись і країни-члени Європейського Союзу. В процесі вирішення даного питання законодавець пройшов складний шлях, адже потрібно було підібрати виборчу систему для представницьких органів усіх рівнів. Суспільство у своїй структурі неодноманітне. В ньому існують різні соціальні групи і прошарки, кожний з яких має свої особисті політичні погляди та інтереси, володіє власним баченням проблеми й способом її вирішення в масштабах всієї країни та окремої її частини [1].

Дослідження історії розвитку виборчого законодавства країн ЄС дає змогу стверджувати, що основною сучасною тенденцією у розвитку систем формування нижніх палат парламентів і однопалатних парламентів є перехід до системи пропорційного представництва політичних партій.

На відміну від мажоритарної, пропорційна виборча система може надавати можливість виборцям, які підтримують того чи іншого кандидата, на власний розсуд розташовувати своїх представників у виборчому списку до представницького органу влади. Однак, незважаючи на наявність низки переваг перед мажоритарною системою щодо дотримання демократичних принципів та міжнародних норм виборчого права, пропорційна система має низку істотних недоліків. Найбільш складна проблема, з якою стикається будь-яка держава в процесі впровадженні пропорційної системи полягає в тому, що даний метод визначення результату парламентських виборів для створення стабільної більшості вимагає наявності великих і впливових політичних партій, здатних одержати підтримку 50 і більше відсотків голосів виборців. Ця

умова особливо важлива для країн, де уряд формується у відповідності з волею парламентської більшості (Німеччина, Іспанія, Швеція, Латвія та ін.) або може бути відправлений у відставку парламентом шляхом винесення йому вотуму недовіри (Франція, Польща, Росія). Натомість відсутність впливової партії з абсолютною більшістю в парламенті створює загрозу урядових криз. У даному контексті показовим є досвід Італії, в якій пропорційна виборча система використовується понад 40 років. Виборці протягом десятків років голосують за одні й ті ж політичні партії, а останні висувають одних і тих самих кандидатів, які багато років є парламентарями, що призводить до корупції [2]. Наявність значної кількості дрібних партій, які нездатні створити стійкі коаліції, призвела до зміни в цій країні більше 56 кабінетів міністрів. Подібна ситуація отримала назву „кризи італійського пропорціоналізму". Це свідчить про те, що урядові кризи і значна кількість дострокових виборів перешкоджають формуванню в державі самостійного і дієздатного уряду, а отже блокують ефективне функціонування виконавчої гілки влади, чим створюють небезпеку дестабілізації обстановки в державі та суспільстві в цілому [3].

До переваг пропорційної виборчої системи належить те, що в сформованих на її основі органах представницької влади відображена більш реальна картина політичного життя суспільства та ігнорується набагато менше число бюлетенів, в порівнянні з мажоритарною системою, що сприяє розвитку політичного плюралізму і багатопартійності. Водночас, пропорційна виборча система та голосування не за конкретних кандидатів, а за партії в цілому призводить до ослаблення безпосередніх зв'язків між депутатами і електоратом. Існування декількох різновидів пропорційної виборчої системи із запровадженням відкритих партійних списків є спробою подолання цих та інших її недоліків [4].

В сучасних умовах пропорційні виборчі системи застосовуються на парламентських виборах у 18 країнах-членах ЄС. Зокрема, за цією системою обирають представників національних меншин в Данії (4 члени парламенту), Фінляндії (1 член парламенту), представників найменших виборчих округів, розташованих на віддалених островах Греції (6 членів парламенту) [5]. В основу пропорційної виборчої системи покладено принцип пропорційного представництва в законодавчому органі різноманітних політичних сил. Цей принцип містить у собі дві головні вимоги:

1. Не повинно існувати так званих „голосів, що пропали". Групи та прошарки населення, які підтримали на виборах партію чи кандидата, що не одержав підтримки більшості в масштабах виборчого округу або всієї країни, все одно повинен мати своїх представників у законодавчому органі, які будуть відстоювати їхні потреби та інтереси. Не тільки більшість, але й меншість має право бути представленою у представницькому органі.

2. Кожна партія, що надала свій виборчий список кандидатів, повинна отримати в представницькому органі таку кількість місць, яка відповідає частині відданих за неї голосів виборців.

         Всі пропорційні виборчі системи, які застосовуються у 18 країнах ЄС, можна класифікувати за декількома критеріями:

1. За величиною виборчих округів. У більшості країн ЄС депутати парламенту (нижніх палат) обираються в декількох багатомандатних округах, і лише у Словаччині та Нідерландах вибори проводяться у загальнодержавному багатомандатному окрузі;

2. За ступенем „персоніфікованості" пропорційні системи поділяються на такі: а) пропорційні виборчі системи з преференційним голосуванням - розподіл мандатів між кандидатами від партій здійснюється не в порядку черговості, визначеної списком, а залежно від того, скільки голосів на свою підтримку отримав кожний кандидат від партії (Бельгія, Греція, Естонія, Латвія, Люксембург, Кіпр, Нідерланди, Польща, Словенія, Фінляндія, Швеція); б) пропорційні системи, за яких партії самі визначають, чи варто надавати право визначати порядок проходження кандидатів (ця система виборів застосовується лише у Данії); в) пропорційні виборчі системи з голосуванням переважно за закриті списки - надані виборцями преференції окремим кандидатам можуть змінити визначений порядок проходження кандидатів лише у випадку, якщо рівень підтримки кандидата є досить високим - 10% голосів за партію (Словенія і Чехія); г) пропорційні виборчі системи з голосуванням за закриті списки - виборці не впливають на визначений партійним списком порядок проходження кандидатів до парламенту або палати (Австрія, Іспанія, Італія, Португалія);

3. За рівнем (стадіями) розподілу мандатів між партіями пропорційні системи поділяються на такі: а) пропорційні системи з розподілом мандатів безпосередньо в округах, в яких проводились вибори (Бельгія, Естонія, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, Словаччина, Фінляндія, Чехія); б) пропорційні системи з розподілом нерозподілених мандатів (у тому числі „компенсаційних", „вирівнювальних" мандатів, які компенсують диспропорційність системи у невеликих округах) на вищому - регіональному та/або загальнодержавному рівні (Австрія, Греція, Данія, Словенія, Швеція);

4. За способами розподілу нерозподілених мандатів між партіями пропорційні системи поділяються на такі: а) пропорційні системи з розподілом нерозподілених мандатів на основі методу д'Ондта - шляхом ділення невикористаних голосів кожної партії на послідовний ряд чисел - 1; 2: 3; 4 і т.д., та передачі мандатів тим партіям, які в результаті ділення отримали найбільші залишки (Австрія, Греція. Естонія, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Польща, Португалія, Словенія, Фінляндія,Чехія); б) пропорційні системи з розподілом нерозподілених мандатів на основі методу Сен-Лагю - шляхом ділення невикористаних голосів кожної партії на послідовний ряд непарних чисел - 1; 3; 5; 7 і т.д., та передачі мандатів тим партіям, які в результаті ділення отримали найбільші залишки (на етапі розподілу мандатів між округами - Данія, Латвія, Литва (в пропорційній складовій змішаної системи); в) пропорційні системи з розподілом нерозподілених мандатів на основі модифікованого методу Сен-Лагю - шляхом ділення невикористаних голосів кожної партії на послідовний ряд непарних чисел, однак поділ починається не з одиниці, а з 1,4; 3; 5; 7 і т.д., та передачі мандатів тим партіям, які в результаті ділення отримали найбільші залишки (Швеція);          г) пропорційні системи з розподілом мандатів на основі „датського методу" - шляхом ділення невикористаних голосів на такі дільники; 1, 4, 7, 10, 13, 16 і т.д. (цей метод застосовується на завершальному етапі поділу нерозподілених мандатів в Данії); д) пропорційні системи з розподілом вільних мандатів за методом найбільших залишків (Італія, Кіпр, Словаччина);

5. За способом визначення партій, які допускаються до участі у розподілі мандатів в округах пропорційні системи поділяються на такі: а) до участі у розподіл, мандатів допускаються партії які отримали на свою підтримку кількість голосів, яка дорівнює виборчій квоті Т.Хейра - кількості голосів за всі партії, поділену на кількість мандатів (Австрія - на етапі розподілу мандатів в регіонах; Греція на проміжному та остаточному етапах розподілу мандатів; Естонія - на першому етапі розподілу мандатів; Кіпр - на першому етапі розподілу місць у парламенті; Нідерланди); б) до участі у розподілі мандатів допускаються партії які отримали на свою підтримку кількість голосів, яка дорівнює виборчій квоті Друпа - кількості голосів за всі партії, поділену на кількість мандатів плюс один (Греція - на першому етапі перерозподілу мандатів; Люксембург); в) до участі у розподілі мандатів допускаються партії, які отримали встановлений відсоток голосів виборців на свою підтримку (Австрія - 4% та розподіл 25 загальнодержавних мандатів на третьому рівні перерозподілу; Бельгія - 5%; Данія 2%, або еквівалент 3 місць в парламенті - на етапі розподілу компенсаційних мандатів; Естонія 5% - розподіл компенсаційних мандатів; Іспанія - 3%; Італія - 4 % для партій, 10% - для блоків, 2% для партій, що входять до складу блоку; Кіпр 1,8% дійсних голосів і не менше 3,6 голосів виборців, які взяли участь у голосуванні - для розподілу нерозподілених в округах мандатів; Латвія - 5%; Литва 5% для партій і 7% для блоків - за пропорційною складовою системи; Німеччина - 5% або 3 місця - розподіл компенсаційних мандатів; Польща - 3% для партій і 5% для блоків; Словаччина 5%; Словенія 4%; Чехія 5% для партій і 5% помножених на кількість партій, що входять до складу блоку - для блоків; Швеція - 4% на загальнонаціональному рівні або 12% в окрузі) [6].

Таким чином, на сучасному етапі, у 18 країнах Європейського Союзу на виборах до вищих законодавчих органів влади застосовуються пропорційні виборчі системи. Перевагами пропорційної виборчої системи є те, що владу отримують партії, які мають найбільшу популярність серед населення, виникає можливість сформувати стабільний орган виконавчої влади, але такі обставини можливі лише за умови проходження до парламенту великих політичних партій. У разі ж проходження до парламенту дрібних політичних партій, виникає проблема створення стійкої парламентської більшості і, як результат, стійкого виконавчого органу влади. В країнах Європейського Союзу запровадження пропорційної виборчої системи виправдало очікування суспільства, адже у цих країна виборча система залишається незмінною вже багато років.

Література:

•1.     Bogdanor V. Electoral System // The Blackwell Enсyclopedy of Political Institutions. - P.196.

•2.     Портников В. Дрезденська пастка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.politcom.ru/. - Назва з екрану.

•3.     Сутність і функції політичних виборів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.eulaw.edu.ru/. - Назва з екрану.

•4.     Переваги пропорційної виборчої системи [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukped.com/skarbnichka/374.html. - Назва з екрану.

•5.     Ковриженко Д. Вибори в Європейському Союзі. - К., 2006. - С. 41.

•6.     Там само. - С. 42.

 

e-mail: baturas@mail.ru

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>