XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Білогубова О. О. ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРИЙМАЛЬНИКІВ-РОЗПОДІЛЬНИКІВ ДЛЯ ДІТЕЙ

Білогубова Олена Олександрівна

ад'юнкт кафедри адміністративного права і процессу Національної академії внутрішніх справ

ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРИЙМАЛЬНИКІВ-РОЗПОДІЛЬНИКІВ ДЛЯ ДІТЕЙ

Проблема виховання і соціально-правового захисту підростаючого покоління завжди розглядалася як одне з основних завдань держави та суспільства. Особливо важливе суспільно-політичне і державно-правове значення має подолання в середовищі дітей безпритульності та бездоглядності, які в кінцевому результаті призводять до зростання правопорушень серед дітей та підлітків. У вирішенні даної проблеми важливу роль відіграють приймальники-розподільники для дітей.

Історія становлення і розвитку приймальників-розподільників для дітей нерозривно пов'язана з історією освіти нашої держави. Обов'язки щодо попередження правопорушень серед дітей покладались на органи внутрішніх справ протягом всієї історії їх існування.

Першою відправною точкою створення приймальників-розподільників для дітей, як спеціальної установи органів внутрішніх справ, був прийнятий 23 вересня 1921 року Декрет Ради Народних Комісарів РРФСР «Про дитячу соціальну інспекцію» [1, с.101].

Система закладів почала активно розгортатися в роки після громадянської війни, яка принесла народу розруху і голод та гостро поставила питання дитячої бездоглядності. На той час в країні налічувалося більше 5 мільйонів безпритульних, голодних дітей, що втратили батьків. Усі вони потребували соціальної допомоги, тепла і турботи. У Москві, де безпритульників було особливо багато, відкрилися 5 дитячих приймальників-розподільників і один вагон-приймач на Казанському вокзалі.

Всього у 1929 р. в СРСР налічувалося 154 дитячих приймальників-розподільників на 9 тис. чоловік. В середньому за рік через них проходило до 45 тис. дітей. Напередодні війни в СРСР налічувалося 156 дитячих приймальників-розподільників на 13310 місць [2, с.58].

Початок 30-х рр.. було відзначено новою хвилею зростання безпритульності, що стало наслідком руйнування традиційного укладу селянського життя, голоду 1932-1933 рр.. і репресій. 31 травня 1935року  була прийнята Постанова СНК СССР і ЦК ВКП (б) «Про ліквідацію дитячої безпритульності і бездоглядності», в якій було зазначено, що в умовах безперервного поліпшення матеріально-культурного становища трудящих міста і села і при виробленому державою виділенні величезних коштів на утримання дитячих установ, наявність безпритульних дітей в столицях і інших містах країни пояснюється поганою роботою місцевих радянських органів і партійних, профспілкових і комсомольських організацій в області ліквідації і попередження дитячої безпритульності і відсутністю організованої участі в цій справі радянської громадськості, встановити приймальники-розподільники в підпорядкуванні Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР. [3, с.203].

 В 1936-1937 роках чисельність дітей в дитячих приймаьниках-розподільниках виросла з 96,6 тисяч чоловік до 234,7 тисяч. Місцеві органи влади не справлялися з облаштуванням дітей через їх великий наплив внаслідок голоду 1933-1934 років, а також масових арештів 1937 року. [2, c.60]

Нове зростання кількості дітей в приймальниках-розподільниках припало на воєнні та повоєнні роки. Високий рівень неповнолітньої злочинності, який мав місце в роки війни, був наслідком зростання дитячої безпритульності і бездоглядності Для вирішення даної проблеми 23 січня 1942 року було прийнято Постанову Ради Народних комісарів СРСР «Про влаштування дітей, які залишилися без батьків» [4, c.82].

У липні 1947 році в дитячих приймальниках-розподільниках по всій країні утримувалося 41130 дітей при лімітній ємності - 28605місць [2, c. 59]. Особливо перевантаженими були приймальники України, Молдавії, південних регіонів Росії, великих міст. Багато дітей надходили до дитячих приймальників-розподільників в стані крайнього виснаження, але лікарні не брали їх, так як не могли забезпечити їм відповідне харчування. Переповнені дитячі приймальники-розподільники в свою чергу відмовлялися приймати дітей з дитячих кімнат міліції, де вони замість 6 годин залишалися кілька днів, причому харчування там не передбачалося.

Самі умови утримання в дитячих приймальниках-розподільниках були вкрай важкими. Приймальники-розподільники розміщувалися в непристосованих, часто напівзруйнованих помешканнях. Наприклад, центральний дитячий приймальник-розподільник відчував постійний брак ліжок. З вулиці надходило багато хворих дітей, для утримання яких не було належних умов [5, с.13].

На початку 50-х рр.. число дітей, затриманих на вулиці та направлених до дитячих приймальників-розподільників, зменшилася. Головним чином це були втікачі з дитячих будинків, серед яких переважали підлітки від 14 років і старше. Більша частина дітей, які надходили в дитячі приймальники-розподільники, мали батьків, частіше одного, частка сиріт становила близько 9% [6, c.127]. Об'єктивно діяв і чинник часу. Діти військових років в середині 50-х рр. подорослішали і проблема безпритульності вирішувалася сама собою.

В цілях подальшого зміцнення соціалістичної законності в діяльності державних органів і громадських організацій по попередженню бездоглядності і правопорушень серед неповнолітніх, забезпечення належних умов для виховання  дітей і підлітків, що потребують спеціального педагогічного режиму, підвищення ефективності заходів виховної дії застосованих до неповнолітніх правопорушників, Президія Верховної Ради СРСР ухвалює Указ від 15 лютого 1977 року «Про основні обов'язки і права інспекцій у справах неповнолітніх, приймальників-розподільників для неповнолітніх і спеціальних учбово-виховних установ з попередження бездоглядності і правопорушень неповнолітніх» [7].

Підсумовуючи, варто зазначити, що дослідження історико-правових аспектів становлення та розвитку приймальників-розподільників для дітей дає змогу зробити висновок про те, що вітчизняне та зарубіжне законодавство пройшло складний, довгий та не завжди послідовний шлях у своєму розвитку. На різних історичних етапах по-різному вирішувалось питання не тільки про підстави направлення дітей до приймальників-розподільників, але і про заходи, які застосовувались до неповнолітніх правопорушників, безпритульних та бездоглядних дітей.

Література:

•1.     Декрет Ради Народних Комісарів РРФСР «Про дитячу соціальну інспекцію» від 23 вересня 1921 року// Збірник постанов і розпоряджень (СП і Р) СРСР. 1935. № 32. С. 252.

•2.     Зезина М. Р. Система социальной защиты детей-сирот в СССР /М. Р. Зезина // Педагогика. - 2000. - № 3. - С. 58 - 67.

•3.     Постанова СНК СССР і ЦК ВКП (б) «Про ліквідацію дитячої безпритульності і бездоглядності» від 31 травня 1935року // Довідник по законодавству для прокурорсько-слідчих і судових працівників. - М: Політвидав 1962. С. 515.

•4.     Постанова Ради Народних комісарів СРСР «Про влаштування дітей, які залишилися без батьків» від 23 січня 1942 року // Довідник по законодавству для прокурорсько-слідчих і судових працівників. - М: Політвидав 1962. С. 515.

•5.     Озеров В.А. Дитяча бездоглядність та безпритульність як один з факторів загрози національній безпеці Росії / Аналітичний вісник. Сер. № 46 «Основні проблеми соціального розвитку Росії», 2002. № 20 (176). С. 17

•6.     Зезина М. Р. Социальная защита детей-сирот в послевоенные годы (1945 - 1955) // Вопр. истории. - 1999. - № 1. - С. 127-136.

•7.     Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про основні обов'язки і права інспекцій у справах неповнолітніх, приймальників-розподільників для неповнолітніх і спеціальних учбово-виховних установ з попередження бездоглядності і правопорушень неповнолітніх» від 15 лютого 1977 року. // Російська газета від 19.03.93. N 53; Російська газета від 31.12.01. N 256


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>