XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Бінецька О.В. ГЕНДЕРНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНОВЛЕННЯ

Бінецька Оксана Володимирівна,

аспірант кафедри історії України Черкаський державний технологічний університет

ГЕНДЕРНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАНОВЛЕННЯ

Питання гендерної політики залишаються досить актуальними для України. Незважаючи на те, що чинні національні закони та нормативно-правові акти у відповідності з міжнародними стандартами, передбачають відсутність дискримінації жінок, а Конституція України гарантує забезпечення рівності прав жінки і чоловіка, а також створення умов, які надають жінкам можливість поєднувати працю з материнством (стаття 24) [1], фактичний стан речей далекий до ідеалу.

Гендерна політика як напрям державної діяльності, спрямований на реальне утвердження рівних прав та забезпечення рівних можливостей осіб обох статей через надання гарантій рівної участі у всіх сферах публічного життя, створення збалансованої системи пільг та соціального захисту для жінок і чоловіків, забезпечення рівних можливостей на ринку праці, в сфері освіти тощо потребує подальшого теоретичного обґрунтування.

Для вирішення цього завдання потрібно уточнити сутність категорії «гендер». Історично поняття «гендер» (англ. –«gender») було введено у науковий оборот американським психологом Робертом Столлером у 1968 році і перекладається як «соціальна стать» [2, 15].

Категорія гендеру є одним з найважливіших результатів розвитку філософії та ідеології прав людини. В основні гендерного підходу лежить ідея рівноправ’я, при цьому неприпустимо сприймати за рівність однаковість, оскільки гендерні ролі не однакові за соціальним змістом, але потребують рівності в правових гарантіях реалізації можливостей різних статей. Визнання статевих особливостей індивіда, конструювання суб’єкта права в його гендерному вимірі, тобто надання можливості реалізувати гендерну роль без обмеження загально соціального статусу, є суттю, ядром принципу рівності статей.

Хоча сьогодні питання рівності статей є загальновизнаним міжнародним стандартом, проте їх утвердження пройшло складний та тернистий шлях. Наприклад, менш як 150 років тому в Україні жінкам доводилося боротися за, здавалося б, цілком звичні для сучасної людини права та свободи. Автор пропонує тезисно окреслити шлях від зародження жіночого руху до утвердження гендерних принципів в Україні.

Загалом, перші жіночі організації почали з’являтися на теренах України в другій половині ХІХ століття. Метою цих об’єднань зазвичай була освітянська, літературна чи доброчинна діяльність. Наприклад, результатом майже двадцятирічної боротьби першого українського жіночого товариства став дозвіл здобуття жінками вищої освіти, а пізніше і заснування Вищих жіночих курсів (1880 рік, Харків). Іншим прикладом жіночої активності наприкінці ХІХ століття стала доброчинна діяльність в Товариствах Червоного Хреста [3, 34].

На початку ХХ століття діяльність жіночих організацій була пов’язана переважно із захистом прав працюючих. Проте, вже в цей час коло питань, в яких брали участь жінки значно розширилося та коливалося від організації опіки дітей-сиріт та створення пунктів медичної допомоги пораненим до вирішення складних національних суспільно-політичних проблем.

В радянській Україні жіночий рух, як і будь-який вид громадської активності, був підконтрольним керівній партії та владі, які широко насаджували «жінвідділи», що мали допомогти залучити жіноцтво до «будівництва комуністичного суспільства». Незважаючи на ряд позитивних зрушень, часто жінвідділи виявлялися фіктивними або малозначимими [2, 35].

Після проголошення незалежності України жіночий рух значно активізувався. Інтерес до жіночих проблем сьогодні постійно присутній в рамках соціальних програм, хоча гендерна інтерпретація даних проблем стала можливою лише з розвитком плюралістичних і демократичних ідей.

Першим етапом активізації жіночого руху стало відновлення тих організацій та філій (в основному - діаспорних), що припинили свою діяльність внаслідок репресивної політики комуністичної влади. Наприклад, метою та змістом діяльності відродженої в грудні 1991 року добровільної громадсько-просвітницької позапартійної й позаконфесійної організації - Союз українок - стало спрямування творчих сил українського жіноцтва на утвердження в суспільстві національних святинь та ідеалів, сприяння розвиткові духовної культури народу, виховання нової генерації молоді, здатної будувати правову демократичну державу.

Водночас, жіночий рух в Україні почав реформуватися під впливом докорінних суспільно-політичних та соціально-економічних зрушень 90-х років. Так, значно актуалізувалися питання дискримінації жіноцтва в політичній сфері та на ринку праці. Наприклад, працюючі жінки отримують в півтора рази менше заробітної плати, ніж чоловіки. Основними галузями працевлаштування жіноцтва сьогодні в Україні є освіта (17%) та охорона здоров’я (13,5%) [4, 51].

Тому в 1990-х роках значно поширилися регіональних об’єднань та клубів економічного спрямування, зокрема: Асоціація жінок в агробізнесі в Луцьку, Донецька обласна ліга ділових жінок, Клуб одеських дам, який об’єднує жінок директорів підприємств та організацій, діячів культури, медицини тощо, Клуб ділових жінок в Ялті та багато інших [5, 70].

Цікавою особливістю є те, що жінки складають переважну більшість в органах місцевого самоврядування, а ось у вищих інститутах влади їх кількість просто мізерна. Так, у Верховній Раді України жінок-політиків лише 5%. Для порівняння зазначимо, що парламент Швеції на 47% складається із жінок, Китаю – на 30%, Туркменістану – на 25%.

Потрібно зазначити, що за останні роки значно зросла громадська активність жінок України. Організований жіночий рух став важливою складовою суспільно-політичного життя в державі. Консолідації жіночого громадського руху сприяло утворення в 1999 році Національної ради жінок України [6, 52]. Більше того, український уряд законодавчо підтримує громадські ініціативи жіночих організацій.

Сьогодні український жіночий рух має різноманітні форми та напрямки діяльності. Серед цілей сучасних жіночих товариств найчастіше зустрічаються суспільна, політична, економічна, культурно-освітня, підприємницька, благодійна діяльність, соціальний захист жінок, робота з молоддю, правове просвітництво, боротьба з проявами насильства тощо. Специфічно «жіночими» завданнями подібних товариств є також охорона материнства і дитинства, проблеми зайнятості жінок та їх професійного росту, оздоровлення дітей і підлітків, шефство над дитячими будинками, збереження та примноження національної культурної спадщини, підтримка молодих сімей, культурне дозвілля тощо [2, 141].

Таким чином, базуючись на міжнародному та вітчизняному досвіді, усвідомлюючи модерні світові тенденції, наша держава впроваджує загальновизнані гендерні принципи суспільного устрою та сприяє розвитку жіночого руху. В свою чергу, жіночі організації стали невід’ємною частиною української історії та сьогодення.

Література:

1. Конституція України. – Електронний ресурс. Доступний з: http://www.rada.gov.ua/konst/CONST1.HTM.

2. Жіночі студії в Україні. Жінка в історії та сьогодні. Монографія / Під заг. ред. Л.О. Смоляр. – Одеса, 1999. – 230с.

3. Ярош О.Б. Жіночі об’єднання України як суб’єкти державотворення кінця ХХ століття / Дис. …канд. політ. наук / Волинський державний університет імені Л.Українки. – Луцьк, 2000. – 195 с.

4. Андерсен А. Досвід скандинавських країн у законодавчому закріпленні рівності політичних прав жінок і чоловіків // Перспективи паритетної демократії у політично-правовому полі України: Зб. наук. статей. – Харків, 1997. – С.49-55.

5. Сучасні проблеми жінок на ринку праці та шляхи їх вирішення. Зб. наук. статей. – К., 1998. – 312с. 6. Болотіна М.Б. Соціальне законодавство України. Гендерна експертиза / Відп. ред. Т.М. Мельник. – К.: Логос, 2001. – 82с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>