XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Бодак А. А. ЄДНІСТЬ ФІЛОГЕНЕЗУ І ОНТОГЕНЕЗУ В ГЕРОНТОПСИХОЛОГІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

Бодак Андрій Анатолійович

аспірант 3-го року підготовки

Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

ЄДНІСТЬ ФІЛОГЕНЕЗУ І ОНТОГЕНЕЗУ В ГЕРОНТОПСИХОЛОГІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

Особливості взаємозв'язку загального фізіологічного процесу старіння і психологічного стану людини в період старості вивчає геронтопсихологія. Сучасна геронтопсихологія заснована на таких уявленнях про природу старості і старіння: соціально-психічний розвиток людини необмежений певними періодами його буття, воно відбувається упродовж усього життя; у старості людина не вичерпує всі свої резервні можливості, потенціал свого розвитку; психічний розвиток людини настільки багатовимірний, багатоформний і багатонаправлений, що практично неможливо виявити всі його якості і можливості; особистісно-психологічний розвиток людини відбувається різними темпами і досягає різного рівня у різних областях соціальної дійсності, відповідно співвідношення втрат і надбань виявляється різними у різні періоди старіння людини [4, 186-187].

В онтогенезі людини виникають і долаються протиріччя між спадковістю і середовищем, між різноманітними регуляторами життєдіяльності, різними системами, органами і тканинами у цілісній структурі організму. Одним із проявів цих внутрішніх протиріч є нерівномірність розвитку, яка полягає в тому, що різні психічні функції, властивості і утворення мають свої стадії зростання, стабілізації і спадання. Нерівномірність розвитку і гетерохронність фаз розвитку є типовими явищами не тільки для періоду зростання і зрілості, але й для процесу старіння і старості - у вигляді гетерохронності інволюційних процесів і нерівномірності старіння окремих систем [1, 30].

Цілісність онтогенезу психіки вивчається як цілісність життєвого шляху людини - від народження до смерті. Життєвий шлях людини відбувається як процес формування і розвитку особистості, яка є сучасницею певної епохи і однолітком певного покоління. На етапі життєвого шляху розвиток переходить в свою іншу форму - становлення, коли людина починає взаємодіяти з природно-біологічними і з психологічними механізмами онтогенезу і сама визначає свій подальший рух [3, 11].

У сучасній психології розроблено періодизацію старечого віку, яка базується на аналізі соціальної ситуації розвитку, провідної діяльності і особистісних новоутворень більшості людей, що вступили в епоху, яку умовно називають «після зрілості»: 1) похилий, передпенсійний вік, приблизно з 55 - до виходу на пенсію, очікування і підготовка до пенсії; 2) період після виходу на пенсію (перші декілька років на пенсії і опанування нового соціального статусу); 3) період власне старості, період стабільної старості: через декілька років після виходу на пенсію і до моменту серйозного погіршення здоров'я; 4) старість і довгожительство в умовах значного погіршення стану здоров'я; 5) довгожительство в умовах відносно хорошого стану здоров'я, стабільне довгожительство (приблизно після 75 - 80 років і старше). Старіння (похилий вік) як період геронтогенезу, згідно із стандартами міжнародної класифікації, починається у жінок з 55 років, а в чоловіків - з 60 років. Виокремлення періоду онтогенезу і вивчення проблем старіння пов'язано з комплексом соціально-економічних, біологічних і психологічних факторів. Похилий вік (від 50-55 до 65-70 років) визначають як верхню межу зрілості, і звично цей етап в психічному розвитку особистості пов'язують з часом виходу на пенсію [2, 400].

Основним внеском Е.Еріксона у вивчення особистості є те, що поруч із фрейдівськими стадіями психосексуального розвитку, він, по-перше, показав, як людина одночасно проходить стадії психосоціального розвитку і стадії розвитку ЕГО, і, по-друге, доказав, що розвиток особистості продовжується все життя і що кожна стадія розвитку може мати як позитивний, так і негативний результат.

Свою модель стадій онтогенетичного розвитку особистості Е.Еріксон назвав епігенетичною, яка є першою психологічною теорією, яка детально описує цикл людського життя: дитинство, зрілість і старість. Схема людського розвитку Е.Еріксона базується на двох припущеннях: 1) людська особистість розвивається у відповідності до принципу постійного зростання готовності людини до того, щоб її вели вперед, і в залежності від готовності спілкуватися і взаємодіяти з щораз ширшим соціальним колом; 2) суспільство прагне такого устрою, щоб люди мали можливість для взаємодії, причому прагне зберегти і заохотити належну швидкість і послідовність появи таких можливостей [5, 82-83].

Перша стадія онтогенезу названа Е.Еріксоном «базисна довіра проти недовіри» (basic trust versus basic  mistrust). Цей період настає, коли людина цілком беззахисна і залежить від фізичної турботи та уваги оточуючих. На початку життя у немовляти виникає відносне почуття довіри або недовіри до речей і людей. У результаті досягнення балансу між базовою довірою і базовою недовірою появляється такі здатності, як надія і віра. У процесі формування людської особистості ця сила перевіряється на кожній із наступних стадій. Наступна, друга, стадія названа Е.Еріксоном «автономія проти сорому і сумніву» (autonomy versus shame and doubt). Вона протікає в період мускульного дозрівання і формування здатності стримувати і відпускати: стримувастримування може стати жорстким обмеженням і, водночас, взірцем піклування; відпускання може бути вивільненням деструктивних сил і, водночас, спокійним дозволом, невтручанням. Деякі діти розвивають в цей період жорстку вимогливу совість, оцінювання себе призводить до сильного відчуття сорому або сумніву щодо себе, а формування вміння контролювати свої потреби, оцінювати їх і розрізняти розвиває силу волі. Сила волі на наступних етапах онтогенезу трансформується у дорослу здатність контролювати потяги та імпульси, формує основу для прийняття нами закону і зовнішньої необхідності. Вона укорінена в розумінні того, що рушійною силою батьківського виховання є дух справедливості. Наступна, третя, стадія названа Е.Еріксоном «ініціативність проти вини» (initiative versus guilt). Вона протікає в період, коли дитина є дуже рухливою та допитливою, в неї розвивається мовлення та уява, зміцнюється почуття контролю та відповідальності, вона пізнає цінність попереднього планування, починає розвивати відчуття керівництва та рішучості, а основним заняттям є гра. Водночас, нове відчуття контролю супроводжується почуттям неспокою, провини, зміцнює самоконтроль, самоспостереження та самокритику. Четверта стадія - «працелюбство проти неповноцінності» (industry versus inferiority) - характерна тим, що дитина потрапляє в життя за межами сім'ї, це стадія систематичного навчання, зміна гри відчуттям роботи. У дітей, які не досягнули хороших результатів і не здобули поваги батьків, учителів, однолітків, може розвинутися почуття неадекватності або неповноцінності. Головна чеснота і сила цього періоду онтогенезу, за Е.Еріксоном, - компетентність, яка створює психологічну бази для технології, зокрема технології культури, до якої належимо. П'ята стадія - «ідентичність проти сплутаної ідентичності» (identity versus identity confusion) - це перехід від дитинства до зрілості. Актуальним є єдине питання для особистості «хто я такий?». Для даної стадії характерні змішування соціальних ролей, визначення  свого (причому вагомого) місця в суспільстві,  сумніви в своїй ідентичності і сексуальній привабливості, відчуття ненадійності існуючого стану речей, можливість втрати власної ідентичності внаслідок надідентичності з молодіжними кумирами і лідерами угруповань, відчуття тривоги,  самотності і нерішучості, відмова приймати рішення.Чк зазначає Е.Еріксон основною психологічною  здатністю цього періоду є вірність - прийнятній соціальній ідеології, що дозволяє прийняти також етнічні, соціально-культурні, релігійні цінності. Шоста стадія онтогенезу названа Е.Еріксоном «близькість проти ізоляції» (intimacy versus isolation). Тільки після формування почуття ідентичності ми отримуємо здатність до партнерства, прихильності, близькості і любові, яка є основною психологічною здатністю даного періоду. Сьома стадія онтогенезу, названа Е.Еріксоном «генеративність проти стагнації» (generativity versus stagnation), продовжується всі наші зрілі роки. Близькі стосунки і відданість іншимс людям переходять в піклування про виховання і підтримку наступного покоління, що включає також продуктивну і творчу роботу і особисте життя. Якщо сфера нашої продуктивності і піклування не розширюється, ми ризикуємо стати жертвами нудьги і стагнації. Основною психологічною здатністю особистості в цьому періоді є піклування, турбота.Унікальність людського роду полягає в тому, зазначає Е.Еріксон, що турбота про підростаюче покоління і його виховання охоплює досить довгий період [5, 84-98]. Для останньої із восьми стадій людського розвитку в онтогенезі, яка названа Е.Еріксоном «цілісність проти відчаю» (integrity versus despair), властиве зіткнення людини з «кінцевими турботами», відчуття інтеграції і цілісності з собою і світом, усвідомлення цінності іншого способу життя, здатність бачити людське життя в єдності особистісного і загальнолюдського. Відповідність своїй самооцінці захищає людину в даному періоді онтогенезу від відчаю, дає оптимістичний настрій, відчуття психологічної цілісності. Е.Еріксон зазначає, що навички мудрості набуваються в процесі зіткнення інтеграції (цілісності) та відчаю і надають накопиченому особистісному досвіду і знанню нової цілісності. Люди, які розвинули в собі мудрість, стають взірцем інтегрованості і досконалості. Вони дають натхненний приклад для молоді, яка веде подібний спосіб життя і живе їх ідеалами. Почуття цілісності та інтеграції може полегшити відчуття безпорадності і залежності, які характерні для похилого віку [5, 98 - 99]. Е.Еріксон називає останній період життєвого шляху людини пізньою зрілістю, включаючи до нього старечий вік (від 70-75 до 90 років) і довгожителів (90 років і більше).

Втрачаючи фізичні можливості, люди з гедоністичною направленістю особистості швидко закінчують своє існування; у зв'язку з різким скороченням психологічного майбутнього або повною його втратою для людей егоїстичної направленості наступає інтенсивне психологічне старіння, життя перетворюється на доживання; у людей з духовно-етичною і сутнісною направленістю особистості зберігаються основний зміст життя, попередній психологічний вік, а якщо відбувається зміна провідної діяльності, то це не призводить до принципової зміни життєвого простору [2, 459].

Таким чином, старість є завершальним етапом онтогенезу, проблему якого неможливо вивчати поза філогенезом, оскільки, індивідуальний розвиток людини, як і будь-якого іншого організму, - це онтогенез із закладеною в ньому філогенетичною програмою. Старість, пізня зрілість підводить підсумки різних ліній онтогенезу, які сформувалися в попередні періоди.

Література:

1. Возрастная психология: Конспект лекций /сост. М.В.Оленникова. - М.: АСТ; СПб.: Сова, 2006. - 126 с.

2. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. - М.: ТЦ Сфера, 2004. - 464 с.

3. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.]. - К.: Форум, 2002. - Т.1. - 319 с.

4. Сорокоумова Е.А. Возрастная психология. Краткий курс. - СПб.: Питер, 2008. - 208с.

5. Фрейджер Р. Гуманистический психоанализ. К.Хорни, Э.Эриксон, Э.Фромм /Роберт Фрейджер, Джон Фейдимен. - СПб.: Прайм-Еврознак, 2007. - 156 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>