XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Боднараш Г.В. СТАБІЛЬНІСТЬ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Боднараш Георгій Вікторович

Кафедра політології та державного управління

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

СТАБІЛЬНІСТЬ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Після розпаду комуністичних режимів в постсоціалістичних країнах почалися комплексні демократичні трансформації суспільства.  Дослідження партійних систем цих держав дозволяє отримати якісне знання про стадію переходу до функціонуючої демократичної політичної системи. В цьому контексті дослідження рівня стабільності партійних систем є провокуючим для будь-якого дослідника в цій галузі.

В порівняльній політології існують дві основні підходи до дослідження цієї проблематики:

•1.     Згідно з першим підходом, якого дотримуються більшість сучасних дослідників, стабілізація незахідних партійних систем є тривалим процесом на якого впливає поведінка електорату та політичних еліт;

•2.     Прихильники другого підходу дотримуються думки, що процес стабілізація партійних систем не є настільки тривалим, як передбачалося (Д.Олсон, А.Агн) і залежить в однаковій мірі від електорального дизайну та поведінки електорату й політичних еліт (Дж.Туль) [2, р.33].

Дж.Туль демонструє, застосовуючи методологію дослідження рівень стабільності партійних систем П.Мейра, що процес стабілізації партійних систем країн Центральної Європи (Чехія, Угорщина, Польща) завершився набагато раніше прогнозованого терміну. Основний висновок Дж.Туль є те, що процес стабілізації партійної системи не є тривалим й залежить в однаковій мірі як від електорального дизайну, так і від моделей поведінки електорату та еліт.

Метою цього дослідження є валідація висновків Дж.Туля щодо стабільності партійних систем й для решти постсоціалістичних держав ЦСЄ.

Робоча гіпотеза - процес стабілізації є коротшим, ніж передбачалося та залежить в однаковій мірі як від інституційних, так і від поведінкових аспектів.

Для продовження компаративного аналізу партійних систем постсоціалістичних країн, можна охарактеризувати особливості cистем деяких з них вимірюючи залежні змінні запропоновані П.Мейром та Дж.Тулем: урядова змінність; урядова конфігурація та доступ до урядування [4, p.442].

Урядову конфігурацію в Румунії варто проаналізувати з моменту, коли Соціал-Демократична Партія (СДП) повторно здобула перемогу на парламентських виборах 2000 р. Ще у 90-х рр., її попередник, Демократичний Фронт Національного Порятунку  (ДФНП) утворював уряди меншості, який, фактично, був сформованим на основі коаліції маскованої більшості. Після легіслативних виборів 2000 р., СДП в альянсі з Гуманістичною Партією Румунії (ГПР) сформували двопартійний уряд меншості. На практиці, підтримка цього альянсу Демократичним Союзом Угорців Румунії (ДСУР), надає йому характер маскованої коаліції. Зважаючи на те, що СДП змінила коаліційних партнерів урядова конфігурація є інноваційною.

Таблиця 1

 Залежні змінні стабільності партійної системи Румунії

Змінна/                Країна Урядова змінність Урядова 

конфігурація

Доступ до урядування Рівень 

стабільності

Тип 

системи

  

 

 

Румунія

Абсолютна 

(2001)

Інноваційна 

(2001)

Закритий 

 

2/3   

 

Середньо

стабілізована партійна система

Абсолютна 

(2004)

Інноваційна 

(2004)

Закритий 

 

2/3
Часткова 

 (2008 - 2009)

Інноваційна 

(2008 - 2009)

Відкритий 

 

1/3 

 

Часткова 

(з 2010 р.)

Інноваційна 

(з 2010 р.)

Відкритий 

 

Нестабільна

 

Після легіслативних виборів 2004 р., уряд Келіна Попеску-Теричану був сформований на основі парламентської більшості забезпечена коаліцією Ліберально-Національної Партії (ЛНП) (92 мандати) та Демократичної Партії (ДП) (69 мандати) (Альянс „Правдивість та Справедливість"), ДСУР (32 мандати), ГПР (30) та представників національних меншин (28 мандати). Ситуація є достатньо складною, адже цей тип коаліції є „переможною", тобто  наявна парламентська більшість (53%), проте вона не є „мінімальною",  оскільки складається аж з 5 партій-суб'єктів та представників національних меншин. Вихід найменшого суб'єкта з коаліції [2, p.100]  - ГПР призводить до зникнення більшості та появи меншості у 47%.

Урядова змінність в Румунії стала частковою в результаті парламентських виборів  2008 р. та залишилась такою й  після створення нової парламентської більшості у 2010 р. Також змінюється й доступ до урядування, який стає відкритим. Таким чином, урядова конфігурація залишається не зміною.

В Україні, на парламентських виборах 2006 р., „Помаранчеві сили" сукупно отримали 243 депутатські мандати [5], що дозволило їм приступати до формування парламентської коаліції у складі Народного Союзу „Наша Україна" (НУНС), Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) та Соціалістичної Партії України (СПУ). Але, очевидно, що домінуючим чинником при цьому було не єднання політично споріднених сил, а брутальний торг та розподіл портфелів.

Таблиця 2

 Залежні змінні стабільності партійної системи України

Змінна/                Країна Урядова змінність Урядова 

конфігурація

Доступ до урядування Рівень 

стабільності

Тип 

системи

  

 

 

 

 

 

Україна

Нульова 

(2002)

Інноваційна 

(2002)

Закритий 

 

2/3   

 

 

 

 

Серeдньо стабілізована партійна система

 

Абсолютна 

(22 черв. 2006 р.)

Інноваційна 

(22 черв. 2006 р.)

Відкритий 

 

1/3
Часткова 

(7 лип. 2006 р.)

Інноваційна 

(7 липня 2006 р.)

Відкритий 

 

Нестабільна
Абсолютна 

(23 лист. 2007 р.)

Інноваційна 

(23 лист. 2007 р.)

Відкритий 

 

1/3
Часткова 

(9 груд. 2008 р.)

Інноваційна 

(9 груд. 2008 р.)

Відкритий Нестабільна
Абсолютна 

(2010 р.)

Інноваційна 

(2010 р.)

Закритий 2/3

 

Врешті, портфельна демократія" й привело до ліквідації тодішньої помаранчевої коаліціади. У боротьбі за бренд „захисників ідеалів Майдану" БЮТ виявився переконливішим. Хоча 22 червня 2006 р. навіть було офіційно оголошено про її утворення у складі 239 депутатів, але 6 липня 2006 р. було зачитано 30 персональних заяв депутатів-соціалістів про вихід з коаліції, що склало основою для утворення коаліції в іншому форматі. Таким чином, урядова змінність є абсолютною, а урядова конфігурація - інноваційна. Проте, урядова змінність з абсолютної переходить у часткову,  адже під час цього ж скликання Верховної Ради України до влади знову прийшли політичні сили (Партія Регіонів), які здійснювали урядування до 2006 р.,  але вже  з дещо іншими коаліційними партнерами, проте їхнє правління триватиме недовго.

Після проведення президентських виборів 2010 р., в парламенті була утворена нова коаліція  „Стабільність та реформи" у складі Партії Регіонів, Партії Литвина та Комуністів, яка сформувала новий уряд. Вище проаналізовані зміни демонструють перманентну ротаційну часткову  урядову змінність та інноваційну урядову конфігурацію у період одного скликання Верховної Ради.

В результаті виборів 1998 р. до Латвійського сейму урядова конфігурація стає інноваційною, оскільки був сформований кабінет меншості п'ятьма  політичними силами з восьми - Нова Партія (НП), Партія Латвійський шлях (ПЛШ) та За „Вітчизні і свободі"/ДННЛ (3 політичні партії).

Таблиця 3

 Залежні змінні стабільності партійної системи Латвії

     Змінна/            Країна Урядова змінність Урядова 

конфігурація

Доступ до урядування Рівень стабільності Тип 

системи

  

Латвія

Абсолютна 

 (1998)

Інноваційна 

(1998)

Відкритий 

 

1/3   

Нестабільна

Часткова 

(2002/2006)

Інноваційна 

(2002/2006)

Відкритий* 

 

Нестабільна

*Постійна зміна формату коаліцій.

 

Після виборів 2002 р., в Латвії ситуація є відмінною, оскільки вже ніколи склад латвійського уряду повністю не змінювався, адже ПЛШ мала своїх представників в усіх кабінетах. Інші політичні сили також довгий час знаходилися при владі - Рух за Незалежність (LNNK, пізніше FF/LNNK) та Союз Латвійських Селян. Після останніх виборах 2006 р., були укладені чотири коаліційні угоди різних форматів й до складу всіх коаліцій увійшли вищезазначені політичні сили. Таким чином, урядова змінність перманентно є частковою, а відтак урядова конфігурацію не можу бути коаліційною.

Дещо відмінні результати продемонстрували легіслативні вибори до Національних Зборів Угорщини за останні три електоральні цикли. Після 2002 р. доступ до урядування став абсолютно закритим, але особливість полягає в тому, що в результаті парламентських виборів 2002 р., з чотирьох суб'єктів парламентської діяльності, уряд сформували дві партії (Соціалістична Партія та Партія Вільних Демократів), які є постійними партнерами (уряд 1994), а дві партії є виборчою коаліцією, тобто одним блоком - Фідес-Християнсько-Демократична Народна Партія (ХДНП).

У 2006 р. партійна система Угорщини стає абсолютно стабільною, продемонструвавши найнижчий показник електоральної волатильності  - 3,78% (див.табл.5), а урядова змінність стала нульовою, оскільки правляча коаліція змогла утримувати владу. Таким чином, урядова конфігурація є коаліційною. Проте, 1 травня 2008 р. Партія Вільних Демократів  (ПВД) вийшла з правлячої коаліції, що призвело до втрати урядом парламентської більшості.

Таблиця 4

 Залежні змінні стабільності партійної системи Угорщини

     Змінна/            Країна Урядова змінність Урядова 

конфігурація

Доступ до урядування Рівень стабільності Тип 

системи

  

 

Угорщина

Абсолютна 

(2002)

Інноваційна 

(2002)

Закритий 

 

2/3   

 

Стабільна

Нульова 

(2006)

Коаліційна 

(2006)

Закритий 

 

Стабільна
Абсолютна 

(2010)

Інноваційна 

(2010)

Закритий 

 

2/3)

 

Вибори 2010 р. продемонстрували тенденції змін партійної системи.  Передвиборча коаліція  ФІДЕС - Угорський Громадянський Союз та Християнсько-Демократична Народна Партія (Фідес -ХДНП) отримала 263 мандатів зі 386 (68,1%), що дозволило замінити уряд сформований Угорською Соціалістичною Партією (УСП) й Союзом Вільних Демократів (СВД) та сформувати новий уряд на чолі з Віктором Орбаном. Таким чином, урядова конфігурація є інноваційною, а урядова змінність є абсолютною. Тільки доступ до урядування є закритим, адже суб'єктами коаліції є лише одна передвиборча коаліція з чотирьох політичних сил представлених в угорському парламенті.

Кореляцію незалежних інституційних змінних, які вимірюють вплив електорального дизайну з рівнем стабілізації партійних систем можна проаналізувати на основі отриманих даних в результаті проведеного дослідження (див.табл.5).

Таблиця  5

СТАБІЛЬНІСТЬ ФРАКЦІОНАЛІЗАЦІЯ
  

Висока

Низька Середня Висока
Угорщина - 2 

Молдова - 2,5

Польща - 3 

Болгарія - 3,7

 
  

Середня

  Румунія - 3,2 

Чехія - 3,8

Україна - 4,8

Словаччина - 5,2 

Литва - 5,3

Низька     Латвія - 5,2
НАДМІРНА КІЛЬКІСТЬ ПАРТІЙ
  

Висока

Низька Середня Висока
Болгарія - 0,7 Польща - 0,7 Молдова - 0,9   Угорщина - 1,6
Середня Румунія - 0,35 Чехія - 0,5 

Словаччина - 0,6

  Литва - 1,7 

Україна - 1,9

Низька Латвія - 0,6    
ЕЛЕКТОРАЛЬНА ВОЛАТИЛЬНІСТЬ
  

Висока

Низька Середня Висока
Молдова -35,7% Угорщина - 45,8% 

Польща  - 47,9%

Болгарія -  74,85%
Середня Румунія -27,2% 

Чехія - 33,8%

Україна - 49%  Словаччина - 49,5% Литва - 73,6%
Низька   Латвія - 58,4%  
PІВЕНЬ ЗМІНИ ПАРТІЙНОГО СКЛАДУ ПАРЛАМЕНТУ
  

Висока

Низька Середня Висока
Угорщина - 0,23 Польща - 0,35 Болгарія - 0,36 Молдова - 0,53  
Середня Румунія - 0,17 Словаччина - 0,32 

Чехія - 0,34

Литва - 0,37

Україна - 0,4

 
Низька   Латвія - 0,43  

Джерело: складено за: //http://www.electionresources.org/,

Тільки партійна система Угорщини, яка є повністю стабільна продемонструвала найнижчий рівень партійної фракціоналізації. Якщо здійснити аналіз впливу двох сетів змінних на партійні системи, то ситуація буде наступною: фракціоналізація не корелюється зі залежними зміннами лише у випадку Словачини та Литви; електоральна волатильність корелюється тільки у випадку партійних систем Республіки Молдови, України та Словаччини; надмірна кількість партій не корелюється лише у випадку Угорщини, України, Литви та Латвії. рівень зміни партійного складу парламенту корелюється зі залежною змінною тільки у випадку партійних систем Литви, Україна, Чехія,  Угорщини та Словаччини.

Таблиця 6

 Кореляційний аналіз між залежними та незалежними зміннами стабільності партійних систем постсоціалістичних країн

Інституційні змінні Вплив Поведінкові змінні Вплив
Фракціоналізація 80% Волатильність 30%
Надмірна кількість партій 60% Рівень зміни партійного складу парламенту 50%
70% 40%

Інституційні незалежні змінні впливають на залежні змінні на 70% випадків зі 100%, а поведінкові змінні тальки на 40%. Таким чином,  незалежні поведінкові змінні впливають в меншій мірі на стабільність партійних систем постсоціалістичних ЦСЄ, ніж інституційні незалежні змінні. Ця констатація дозволяє спростувати гіпотезу ДЖ.Туля про те, що системи є стабільними й обидві сети змінних однаково впливають на стабільність партійних систем.

Література:

•1.     Agh A. The hungarian party system and party theory in the transition of Central Europe // Journal of theoretical politics. - 1994. - Vol.№ 6. - P. 212-238.

•2.     Ciobanu I. Stabilitatea sistemelor de partide din Europa de Est: Un parcurs imprevizibil // Sfera politicii. - 2004. - № 112. - P. 33-38.

•3.     Lijphart A. Modele ale democraţiei: Forme de guvernare şi funcţionare în treizeci şi şase de ţări. - Iaşi: Polirom, 2006. - 319 p.

•4.     Toole J. Government formation and party systems stabilization in east central Europe // Party Politics. - 2002. - Vol.№ 6. - №4. - P. 441-461.

•5.     Сайт виборчих ресурсів. - Режим доступу: //http http://www.electionresources.org/. [Дата перегляду: 06.05.10р.].

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>