XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Бондар О.О. ДО ПРОБЛЕМИ СИНТАКСИЧНОГО АНАЛІТИЗМУ

Бондар Ольга Олександрівна

Вінницький державний педагогічний університет імені М.Коцюбинського

ДО ПРОБЛЕМИ СИНТАКСИЧНОГО АНАЛІТИЗМУ

Речення загалом, і його формально-синтаксичні компоненти  зокрема, посідають центральне місце в синтаксичній системі української мови. Однією з найбільш складних та дискусійних проблем синтаксису можна вважати будову і членування речення в мові на певному етапі її історичного розвитку. Наявність ряду теорій членів речення в лінгвістичній науці свідчить про те, що мова - складна структура, до якої входять неоднорідні щодо властивостей і функцій елементи. Досліджуючи речення як своєрідну формально-синтаксичну  мікросистему, сучасні учені беруть до уваги в першу чергу синтаксичні зв'язки і виділювані на їхній основі компоненти речення. Б.Кулик у «Курсі сучасної української мови» подає таке визначення членів речення: «Членами речення називаються такі основні типи складових елементів речення, які визначаються з точки зору їх синтаксичних взаємозв'язків та за роллю, що її вони виконують у реченні» [11, с. 29]. В.Бєлошапкова вважає, що вчення про члени речення орієнтується на виділення однорідних за своїми синтаксичними зв'язками та конструктивної ролі у реченні класів компонентів речення [2,с. 490]. В. Бабайцева та Л.Максимов визначали члени речення як «структурно-семантичні компоненти речення, що пов'язані між собою синтаксичними відношеннями» [2, с. 71]. Характеризуючи ці синтаксичні одиниці, вони зауважували, що члени речення у конкретному реченні можуть бути носіями як логічних, так і лексичних значень [2, с. 71]. І.Вихованець розрізняє два ряди членів речення: формально-синтаксичні члени речення, встановлювані на основі синтаксичних зв'язків та виділювані на основі семантико-синтаксичних відношень [6, с. 73]. Проте загальна теорія визначення і розмежування членів речення має складну і тривалу історію.Основний вклад у вивчення теорії членів речення внесли такі вітчизняні мовознавці, як: О.Потебня, О.Шахматов, О.Пєшковський, І. Мещанінов, В.Виноградов та ін.

Традиційно вважають, що член речення - мінімальна синтаксична одиниця, яка виражається повнозначним словом, нерозкладним словосполученням чи поєднанням слів, що вступає в предикативні, атрибутивні, об'єктні чи обставинні відношення [10, с.6]. Узагальнюючи вчення щодо розмежування членів  речення, В. Бєлошапкова  сформулювала три основні властивості члена речення як класу компонентів речення: однакова функція у створенні предикативного мінімуму речення; однакова функція у створенні номінативного мінімуму речення; однакові синтаксичні зв'язки і семантичні відношення з іншими членами речення [2, с.491].  І.Вихованець зауважує, що «формально-синтаксичну структуру простого речення формують предикативний і підрядний зв'язок» [6, с.214], а на основі цих зв'язків визначаються головні (підмет, присудок  та головний член односкладного речення, співвідносний за формою з підметом чи присудком) та другорядні члени речення ( додаток, означення та обставину).

Серед структурних характеристик членів речення головну увагу приділяють способам їхнього вираження, що безпосередньо пов'язано з вивченням питань синтетизму та аналітизму. І.Вихованець трактує поняття «синтетизму» як типологічну ознаку мовної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова  кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних) [17, с.550]. Аналітизм є типологічною ознакою мовної структури, що виявляється у роздільному вираженні основного (лексичного) і додаткових (морфологічного, синтаксичного, словотвірного) значень слова [17, с. 23].

Традиційно виділяють три види аналітичних форм: морфологічні, синтаксичні і словотвірні [17, с.23]. Морфологічні аналітичні форми є основою для вираження морфологічних категорій (дієслівний час, дієслівний спосіб, дієслівний стан, особу). Словотвірні аналітичні форми «розчленовано передають словотвірні значення, зокрема значення ступеня вияву ознаки» [17, с.23]. Синтаксичні аналітичні форми «розчленовано виражають єдиний член речення»: складений підмет - «Більшість передплатників так просто собі, жодних правил не додержуючись, одшматовуючи без ніякої системи клапоть газети й крутить «козинячу папку» (Остап Вишня); «Сидить, значить, ніби звичайнісінький гурт людей» (Остап Вишня); складений присудок (дієслівний та іменний) - І коли йому наші сказали, що се вигадка, що ви живий і здоровий, він не повірив і хоче особисто пересвідчитись» (О.Довженко); «Її очі, великі, трохи нерухомі й вогкі, були сумні й тоді, коли уста усміхалися» (О.Кобилянська); «І дочка Олеся - всьому роду втіха» (О.Довженко); складений додаток - «І навіть у снах він бачив і чотири броди, і солов'я і журавля з журавкою, що старались на сіно, тільки довго не міг збагнути, як це соловей весну розвиває, а коли збагнув - здивувався і зрадів, ніби руками доторкнувся до таємничої квітки образу» (М.Стельмах); складене означення - «Школа була простора, нова, недавно поставлена» (М.Коцюбинський); Вона ще не прохолола після історії з попом, мов відламок розірваної вибухом бомби» (М.Коцюбинський);  складену обставину - «Бо вже свашки співали їй такі пісні, від яких вона рум'янилася від сорому (М.Томчаній)». У статті подано дослідження явища синтаксичного аналітизму, тому розглянуті нижче положення стосуватимуться цього виду синтаксичних компонентів речення.

Проблема синтетизму й аналітизму вираження значень у граматичних категоріях з'явилась одночасно з виникненням учення про граматичні категорії (В. Богородицький, І. Бодуен де Куртене, М.Крушевський). Л.Булаховський стверджував, що «присудок набирає властивості включати в свій склад чимраз більше слів» [3, с.50]. Учений зауважував, що мислення відбувається  розгорненими словесними комплексами [3, с.50]. Досі немає однозначних критеріїв, за якими можна було б виокремити члени речення непростої будови та систему диференційних ознак, які відмежовували б один член речення від іншого, особливо серед другорядних [Іваницька, 1986: 36-37]. Загалом історія синтаксичних учень, які стосуються проблеми обсягу синтаксичного компонента речення свідчить про дві співіснуючі тенденції - розширення та звуження об'єму члена речення.  Наприклад, тривалий час Ф.Фортунатов, О. Пешковський, М. Петерсон вважали словосполученням усі види граматичного поєднання слів - незалежно від їх приналежності до однієї чи різних частин мови [5,с.3]. На противагу їм, Ф.Буслаєв, О.Потебня, Д.Овсянико-Куликовський, О..Шахматов  речення членували не за граматичним поєднанням слів, виділяючи саме члени речення  [5, с.4]. Наприклад, О. Потебня зауважував, що у реченні варто виділяти назви самих понять, що входять до складу речення та спосіб їхнього поєднання у реченні [14, с.71].

Прихильники логіко-граматичного напряму, стверджуючи залежність між граматичними і логічними категоріями, ототожнювали підмет з суб'єктом (те, про що йде мова), присудок із предикатом (те, що  говориться про підмет). О. Востоков писав: «Підмет є ім'я предмета, про який говориться» [7,с.220]. Ф.Буслаєв також пов'язував обсяг головних членів зі змістовим аспектом: «Предмет, про який ми судимо, називається підметом. Те, що ми думаємо про або судимо про предмет, іменується присудком» [4, с.110]. Отже, не звертали уваги на якісні відмінності близьких за значенням граматичних категорій, простежувалося деяке ігнорування смислових відтінків і недооцінка особливостей їхнього оформлення [15, с. 7].

Прихильники психологічного напряму ототожнювали речення з психологічним судженням, а підмет і присудок - із психологічним суб'єктом і психологічним предикатом. Отже,  як підметом, так і присудком могли бути будь-які психологічно вагомі, на думку мовця, слова, незалежно від їхнього формального вираження. О.Потебня стверджував: «Будь-яка повнозначна частина мови може бути, залежно від контексту, предметом, про який говориться у реченні» [14, с. 66].

Представники формально-граматичного напрямку вважали граматичну форму єдино важливою для синтаксису, ігноруючи граматичне значення відповідних  граматичних явищ. Це призводило до відриву мови від мислення, форми від змісту [15,с.10]. Ф.Фортунатов та О.Пешковський предметом вивчення синтаксису визнавали «форми словосполучень» [13,  64].

Дослідження, присвячені вивченню валентності (властивості слів утворювати з іншими словосполучення) значною мірою вплинули на напрямок теоретичних висновків, що стосуються будови синтаксичних компонентів. Хоча й зараз у розв'язанні цих питань мають місце суперечності. Так, наприклад О.Гвоздєв до дієслівних зв'язок,  окрім бути, зараховує дієслова стати, робитися, являтися, здаватися як такі, що майже повністю втратили своє лексичне значення. На думку О.Гвоздєва, такі конструкції можна вважати особливим перехідним типом аналітичного присудка, що поєднує в собі риси простого і складеного присудка [8, с.210]: Вона була красива і чепурна (О.Довженко); Павлина Анфисівна була задоволена, взяла під ручку знайомого й повела в садок однієї вілли (М. Хвильовий); Ми стали безпросвітніми бюрократами, холодними і бездушними, і нерозумними, і се, як треба думати, одвертає од нас людей (О.Довженко). Проте науковець відрізняє їх від простих дієслівних присудків, які є співзвучними до аналізованих дієслівних зв'язок: Далі забряжчали дверні засуви, і на порозі з рушницею в руках став напівроздягнений Магазаник  (М.Стельмах); Сонце давно вже гримало над лісом, але тут його не було (М. Хвильовий).

Л. Чеснокова і П.Лекант стверджують, що конструкції стали бюрократами, залишається гарною є лише поєднанням простого дієслівного присудка та означення або додатка. Так, П.Лекант, аналізуючи складений присудок, прийшов до висновку, що зв'язка в складеному іменному присудку виражає лише граматичне значення, тобто це відмінювана форма неповнозначного дієслова [12,с. 37].

 Значний внесок у теорію «синтаксичного синтетизму-аналітизму» внесли В.Виноградов, Н.Шведова, О. Гулига, Г.Золотова, Н.Іваницька, Л. Коваль. З-поміж повнозначних слів учені виділяли інформативно недостатні слова, які разом із залежними від них елементами можуть утворювати складені члени речення - граматичні єдності.

Деяке «оновлення» традиційної теорії синтаксичного аналітизму вбачаємо в поглибленому вивченні природи повнозначного слова, що виявилось у поділі повнозначних слів на абсолютивні, релятивні, інформативно недостатні. Н.Іваницька зазначала, що «серед повнозначних слів релятивної семантики виділяється група слів максимально ослаблених семантично, які входять у сполучення слів, утворених сильними прислівними зв'язками, і є допоміжними елементами синтаксичних компонентів непростої (аналітичної) будови. Такі слова автор називає «інформативно недостатніми». На рівні формально-синтаксичного членування речень вони не утворюють словосполучень, а є складовою сполучень слів, що традиційно трактуються як члени речення складеної будови [10, с.37].

Проте Н.Л. Іваницька не виключає можливості утворення члена речення аналітичної будови й за допомогою слів абсолютивної семантики: З раннього ранку до пізньої ніченьки голкою денно верти (П.Грабовський); Дика гуска - птиця вельми обережна й вельми сторожка, підкрастися до неї важко (Остап Вишня); Дика гуска - звір дуже мудрящий, і підлізти до неї  нікотрого способу ніт! (Остап Вишня) [10, с.37].

Отже, проведене нами дослідження дозволяє стверджувати, що питання щодо способів вираження членів речення, зокрема їхня аналітична структура, в різні часи  трактувалося науковцями по-різному. До уваги  бралися логічні категорії й психологічні судження, формальне вираження членів речення і синтаксичні зв'язки, конструктивна роль у реченні і валентність  слів. Проте  сучасні вчені, членуючи речення, зважають на формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні функції його мінімальних синтаксичних членів, і відповідно до форми вираження  членів речення розмежовують синтетичні та аналітичні форми.

 Література:

•1.  Бабайцева В.В., Максимов Л.Ю. Современный русский язык  в трех томах. Т.3 Синтаксис и пунктуация. - М.: Просвещение, 1987. - 256с.

•2. Белошапкова В.А., Земская Е.А., Милославский И.Г., Панов М.В. Современный русский язик //  Под. ред. В.А.Белошапковой. - М.: Высш.школа, 1981. -560с.

•3. Булаховський Л.А. Вибрані праці в п'яти томах. Т.2. Українська мова. - К: Наукова думка, 1977. - 632с.

•4.  Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского язика. - М.: Учпедиз.,1959. - 623с.

•5.  Виноградов В.В. Вопросы изучения словосочетаний (На материале русского языка) // Вопросы языкознания. - 1954. - №3. - С.3-24.

•6. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. - К.: Либідь, 1993. - 368с.

•7.  Востоков А.Х. Русская грамматика по начертанию его же сокращенной грамматики полнее изложенная. - Санкт-Петербург,1913. - 407с.

•8.  Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів // За ред. С.Я. Єрмоленко. - К.:Либідь, 2001. - 224с.

•9.  Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки аналізу: (Навч.-метод. посібник). - К.: Вища шк. Головне вид-во,1989. -63с.

•10.  Іваницька Н.Л. Синтаксична структура двоскладного речення // Мовознавство. - 1986. - №1 .- С.36-41.

•11.  Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. Синтаксис. Част.2 . - К.: Радянська школа,1965. - 284с.

•12.  Лекант П.А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке. - М.: Высш.школа, 1986. -175с.

•13.  Пешковский А.М. Русский синтаксис в научном освещении. - М.: Учпедиз.,1956. - 511с.

•14.  Потебня А.А. Из записок по русской грамматике. - М.:Учпедиз.,1958. - 536с.

•15.  Руднев А.Г. Синтаксис простого предложения. - М.: Учпедгиз 1960. - 177с.

•16.  Распопов И.П., Ломов А.М. Основы русской граматики. Морфология и синтаксис. - Воронеж, 1984. - 352с.

•17.  Українська мова: Енциклопедія. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Укр. Енциклопедія, 2004. - 532с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>