Борбич Наталія Віталіївна,

викладач педагогіки і соціальної педагогіки Луцького педагогічного коледжу

СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ - НЕОБХІДНА УМОВА ВИХОВАННЯ СВІДОМОГО ГРОМАДЯНИНА ДЕРЖАВИ

В сучасних умовах становлення української державності, розвитку національної культури й освіти головним завданням навчання та виховання учнів загальноосвітніх шкіл є формування громадянина свідомого, креативного, здатного виконувати різні соціальні ролі.

Одним із важливих завдань сучасної науки є створення оптимальних умов для соціального становлення й саморозвитку молодого покоління.

Зміст навчально-виховного процесу визначає Закон України «Про освіту» та Національна доктрина розвитку освіти, які окреслюють стратегічні завдання відродження й розбудови національної системи освіти. Метою формування освіченої, творчої особистості, становлення та збереження її фізичного й морального здоров'я, залучення її до загальнокультурних і духовних цінностей через досягнення національної культури, успішну соціалізацію.

Термін «соціалізація» є складним та багатоаспектним. Дану дефініцію досліджували низка вчених, серед яких Г.Андрєєва, І.Звєрєва, А.Капська, Н.Лавриченко, Л.Лесохіна, М.Лукашевич, В.Москаленко, А. Мудрик, С.Савченко.

Соціалізація - це процес «входження» особистості у суспільство. У психологічній літературі під цим поняттям розуміють процес перетворення дитини на повноцінну особистість, процес і результат засвоєння й активного відтворення індивідом соціального досвіду у процесі спілкування та діяльності. Визнається, що соціалізація індивідуума відбувається як в умовах стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і в умовах цілеспрямованого виховання [4; 7].

Соціалізація особистості нерозривно пов'язана з соціальним вихованням. Соціальне виховання - створення в суспільстві умов та заходів, спрямованих на оволодіння і засвоєнння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Соціальне виховання здійснюється у процесі взаємодії особистості в різних відносно автономних сферах життєдіяльності: освіта, організація соціального досвіду людини, індивідуальна допомога їй. Освіта включає в себе систематичне навчання та самоосвіту. Організація соціального досвіду здійснюється завдяки участі дитини у різних формалізованих та неформалізованих об'єднаннях (клас, гурток, дворова компанія однолітків, сусідство, референтна група тощо). Індивідуальна допомога - це свідома спроба інших осіб (батьків, вчителів, близьких, друзів тощо) допомогти дитині набути певних знань, навичок для задоволення власних потреб та потреб інших людей; в усвідомленні дитиною своїх цінностей та можливостей; в розвитку самосвідомості та самоствердженні, почутті приналежності до певної групи та соціуму [1; 29].

Провідним завданням соціального виховання в кожному суспільстві є створення оптимальних умов для найбільш повноцінного розвитку особистості.

Завдяки організації виховання соціалізація, потребу в якій має кожна людина, охоплює всіх людей, створюючи можливості для розуміння та взаємодії між ними. Виховання озброює індивідів засобом задовольняти свої потреби найефективнішим способом - у співпраці з іншими, беручи до уваги звичаї та закони, виконуючи соціальні функції, що потрібні іншим. Соціальна організація виховання є одним з механізмів упорядкування суспільства [2; 81].

Кожне завдання виховання реалізується відповідними видами діяльності учня. Орієнтуючись на загальну мету виховання, педагог одночасно вирішує актуальні завдання різних напрямків виховання, використовуючи види діяльності, пов'язані з розвитком пізнавальної активності вихованця, вихованням у нього моральних якостей, розвитком художніх здібностей, залученням до продуктивної праці, формуванням фізичної досконалості.

Однією з умов організації діяльності є добір видів і форм особисто значимої діяльності. Учень повинен у ній задовольнити свої природні потреби самовираження, самоствердження, спілкування, пізнання, виявити себе як неповторну індивідуальність.

Другою важливою умовою є зміна в діяльності соціальної позиції учня, виконання нової соціальної ролі, яка дозволяє йому ствердити себе в цій діяльності. Особисте значення нової позиції і є тим важелем, за допомогою якого здійснюється перебудова намагань і мотивів особистості.

Створення умов, які надають учневі можливість здійснити вибір різних соціальних ролей, вільного переходу від однієї діяльності до іншої, забезпечує дійсну активність, самостійність вихованця; зміну його ставлень до оточуючого світу, координацію власної позиції з позиціями інших людей.

Переконані, що найважливіше завдання педагога полягає в тому, щоб «організувати» успіх вихованця у виконанні обраної ним соціальної ролі, допомогти засвоїти змістовну сторону діяльності, набути умінь, навичок, поступово ускладнювати їх відповідно до індивідуальних можливостей [3; 268-269].

Література:

•1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. - К.: центр навчальної літератури, 2003. - 124 с.

•2.  Лукашевич М. П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч. - метод. посібник. К.: ІЗМН, 1998. - 112 с.

•3. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 2-ге вид. - 1999 р. - 350 с.

•4.Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник - К.: Кондор, 2005. - 560 с.

Один комментарий к “Борбич Н.В. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ – НЕОБХІДНА УМОВА ВИХОВАННЯ СВІДОМОГО ГРОМАДЯНИНА ДЕРЖАВИ.”

1. Валентина Вікторівна: 7 апреля 2010 в 10:52 Дякую за інформацію, Наталія Віталіївна! Вона буде корисна мені, як методисту з психологічної служби, при підготовки до методоб'єднання практичних психологів та соціальних педагогів, присвяченому проблемі формування в учнів соціальної компетентності як передумови ефективної соціалізації.

Залиште коментар!