XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Бороденко О. А. ВПЛИВ ХРИСТИЯНСЬКОГО ВІРОВЧЕННЯ НА СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС ВДІВ ГЕТЬМАНЩИНИ XVIII СТОЛІТТЯ

Бороденко Олена Анатоліївна,

аспірантка кафедри Історії України

Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка

ВПЛИВ ХРИСТИЯНСЬКОГО ВІРОВЧЕННЯ НА СОЦІАЛЬНИЙ СТАТУС ВДІВ ГЕТЬМАНЩИНИ XVIII СТОЛІТТЯ

Дослідження феномену жіночої самотності на сьогодні є маловивченою проблемою. Самотність жінки пов'язана з відсутністю шлюбного партнера, що призводить до позитивних та негативних впливів на її життєдіяльність. Звертаючись до історії ранньомодерної України, вельми важливим аспектом вивчення українського суспільства є становище самотньої жінки, серед якої термінуються певні категорії, а саме, незаміжня, вдова та особа з невизначеним сімейним станом. Вивчення однієї з категорій самотньої жінки-вдови під дією християнського віровчення та відображення її метаморфоз в суспільній практиці визначає основну мету нашого дослідження. Серед головних завдань дослідження є: розкрити впливовість християнських постулатів на ставлення суспільства до таких самотніх осіб та охарактеризувати трансформації поведінкових стратегій вдів. Окремі розвідки Ю. Волошина [2] та І. Сердюка [11] присвячені історико-демографічним аспектам вдів Гетьманщини XVIII ст., однак, комплексного аналізу щодо впливу християнства на цю категорію самотніх жінок не було.

Поняттям «удова» зазвичай позначають жінку, яка втратила чоловіка й після його смерті залишилася бездітною самотньою особою, або жінкою з дітьми. Ставлення християнського вчення до найбільш нужденних верств населення будь-якої епохи, сиріт, чужинців та вдів, проявлялося в заступництві: «Господь обороняє прихідьків, сироту та вдовицю підтримує, а дорогу безбожних викривлює!» (Пс. 146:9) [1, с.631]. Вплив цих тез на українське суспільство відображено у віршах монаха, українського поета кінця XVII - початку XVIII ст. Климентія Зіновіїва: «І та(к) безму(ж)но живуть бгъ их(ъ) сохраняетъ: и пада(т) в грехи таки(х) то не попущаетъ. Да(и) же бже и вдовамъ за ыхъ те(р)пеніе: ту(т) нагороду а та(м) дша(м) сп(с)ніе.» [9, с.99].

Інші біблійні рядки повчають людей не чинити шкоди ближньому, не гнобити, не кривдити вдів. У випадку порушення людьми цих християнських норм їх чекає кара Всевишнього, «і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки ваші вдовами, а діти ваші сиротами» (Вих. 22:24) [1, с.80]. Російська дослідниця Н. Пушкарьова, аналізуючи православні тексти XIV-XV ст., з'ясувала, що в них велика увага приділяється шанобливому ставленню до жінок похилого віку, в особливості вдовам [10, с.63]. Відношення до старих вдів, які «охудели разумом», хворих та немічних повинно було викликати поблажливість, доброту та повагу молодшого покоління. Щоправда, християнські настанови по захисту вдів не завжди дотримувалися. Вдови ставали об'єктами майнових суперечок та пограбувань. Таку поставу віддзеркалюють народні прислів'я: «Вдовіти - горе терпіти», «Тепер її і кури заклюють». Відповідно ставлення простого народу до вдови було упередженим. У народній традиції вдівство розглядалося як Боже покарання на самотність, велике нещастя: «Краще сім разів горіти, чим раз овдовіти» [13, с.670].

Свідченням недотримання добрих помислів щодо вдів були численні судові справи за спадщину померлого чоловіка, які іноді тяглися довгі десятиліття, а також позовні заяви до суду про пограбування вдів. Прикладом була справа вдови Зіновії Василівни Яковичевої на діверів свого померлого чоловіка, Лубенського полкового осавула, за майнові права на маєток померлого. Розгляд цієї справи тягнувся впродовж 43 років (1739-1782 роки) [3, с.1-2; 4 с.1-16]. Також до нас дійшов реєстр пограбованої розбійниками удови протопопа Євстафії у м. Старих Млинах, від 1777 року. Згідно з реєстром у постраждалої було викрадено чотириста рублів срібних монет, дев'ять тисяч золотих монет, попівський одяг (7 ряс), 48 рублів церковних грошей, золотий хрест та інші цінні речі [5, с.1-2]. Таким чином, в реальному житті доволі частим явищем були майнові суперечки вдів з дітьми та близькими родичами померлого чоловіка. Тоді заповіді божі в підтримці й захисту вдів ставали другорядними або й взагалі забувалися. Нагальним завданням для родичів ставало відвоювання всього майна вдови або його значної частки. В більшості випадків вони користувалися пригніченим станом удови, яка не завжди готова була боротися за свої майнові права в судових установах. Чим багатша була вдова - тим більше ризику бути пограбованою та ошуканою. Грабіжники навіть не боялися божої кари за крадіжку церковних атрибутів.

При втраті годувальника-чоловіка життя вдів ускладнювалося морально-психологічно та матеріально. Самотній стан таких жінок змінював їхню поведінку та життєві стратегії. З моменту переходу у вдовиний стан жінка ставала «нареченою», тобто все її жіноче їство було направлене на пошук нового шлюбного партнера, але певна частина таких самотніх осіб знаходила заспокоєння в релігії.

Зростання набожності вдів не завжди демонструвало велику релігійну освіченість, знання канонічних норм та змісту Біблії. В «Замітках про релігію та норови руського народу» (1709-1718) іноземця Генриха Седенберга зазначалося, що було добре, якщо один із десяти чоловік знав «Отче наш», а багато представників з народу були впевнені, що знання молитви - це справа священиків та панів [12, с.98]. Вебер Брауншвейг-Люнебургский, резидент в Росії в 1714-1720 роках, в своїх записках «Das Veranderte Russland» засвідчував, що народ не мав великих відомостей про релігію, тому перебував в грубому релігійному неуцтві [12, с.99].

Міра релігійної побожності вдів залежала також від ролі священика у просвітництві населення, який досить часто вибирався громадою з односельчан [7, с.4] та укладав з жителями села угоду [6, с.85]. Це наводить на думку, що обрані громадою священики не завжди були добрими знавцями християнського віровчення, тому припускалися значних порушень в дисципліні та в тлумаченні християнських текстів. Прикладом порушення християнських норм священиком виступають віршовані рядки І. Некрашевича: «А венчавъ небюжчикъ не тюлки що з кумою, - хоть бы хто десь пришов, - изъ рюдною сестрою» [8, с.ХХІІІ], а в народі побутувала думка: «Дурний піп - дурна й молитва», «Попи самі дурні і нас дурять». У есхатологічному апокрифі поширеному на українських землях у XIV-XVIII ст. «Хождєніє Богородиці по мукам» такі священики, які «волі Божей не сотворяють, церковноє добро на свої пожитки обертають» вважалися великими грішниками та повинні каратися «вогнем» у потойбічному світі [14, с.499]. Таким чином, релігійна освіта в більшості неграмотних вдів залежала від тих знань, які було передано їй приходським священиком, про компетентність якого ми можемо тільки здогадуватися.

Деякі вдови відрікалися від мирського життя та обирали інший шлях - чернецтво. Таким чином, ставали дійсними «христовими нареченими», відмовлялися від заміжжя, присвятивши себе богоміллю. Однак, постригтися в черниці могли не всі вдови, а тільки ті, які досягли п'ятдесяти-шістдесятилітнього віку, також при умові, що діти від шлюбів були вже повнолітніми та не потребували батьківської турботи [15, с.76].

Насамкінець, зазначимо, що християнське вчення заступалося за вдів, а простий народ до вдови відносився упереджено. Однак, християнські настанови по захисту вдів не завжди дотримувалися. Вдови ставали об'єктами майнових суперечок та пограбувань. Зміна її соціального статусу призводила до трансформацій поведінкових стратегій, які виявлялися в пошуку нового шлюбного партнера або зростанні побожності. Міра релігійної набожності вдів, залежала від набутих знань християнського віровчення, освіченості особи, а також від ролі священика у просвітництві населення.

Література:

•   1.          Біблія або книги святого письма Старого й Нового Заповіту із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. - Укр-ке біблійне тов-во. UKRAINIAN BIBLE United Bible Societies, 1992. - 1254 с.

•   2.          Волошин Ю. Жінка-вдова в полковому місті Полтаві другої половини XVIII ст. (за матеріалами Румянцевського опису Малоросії) / Ю. Волошин. // Київська старовина. - 2011. - №1. - С.13-32.

•   3.          Державний архів Полтавської області. - Ф.222. - Оп.1. - Спр.2649. - 1 арк.

•   4.          Там само. - Спр.2652. - 16 арк.

•   5.          Там само. - Спр.500. - 2 арк.

•   6.          Діанинъ А. Малороссыйское духовенство во второй половинеъ XVIII века (по пунктамъ малоросыйського духовенства, представленнымъ въ екатерининскую комиссію для составленія новаго уложення) / А. Діанинъ. - Кіевъ: Тип. И.И. Горбунова: 1904. - 91 с.

•   7.          Договоры прихожанъ съ священниками въ Старой Малороссыи. По поводу договорного акта 1789 г. Оттискъ изъ журнала «Кіевская Старина» / Кіевъ: Тип-я Императорскаго Унив-та Св. Владимира, 1901. - 10 с.

•   8.          Кістянівська Н. Твори Івана Некрашевича українського письменника XVIII ст. (Розвідка й тексти) / Н. Кістяківська. - Київ: Друкарня Всеукраїнської Академії Наук, 1929. - 32 с.

•   9.          Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті / Климентій Зіновіїв. - Київ: «Наукова думка», 1971. - 392 с.

•10.          Пушкарева Н.Л. Семья, женщина, сексуальная этика в православии и католицизме: перспективы сравнительного подхода / Н.Л. Пушкарева. // Этнографическое обозрение. - 1995. - Май-июнь, №3. - С.55-69.

•11.          Сердюк І. Вдівці і вдови у Рум'янцевському описі Переяслава (історико-демографічний аналіз) / І. Сердюк. // Краєзнавство. - 2008. - №1-4. - С.175-181.

•12.          Трегубов С. Религіозный бытъ русскихъ и состояніе духовенства въ XVIII в. по мемуарамъ иностранцевъ / С. Трегубов. - Кіевъ: Типографія Г.Т. Корчакъ-Новицкаго, 1884. - 183 с.

•13.          Українські народні прислів'я та приказки / [Упорядники В. Бобкова, Й. Багмут, А. Багмут.]. - К.: Держ. вид-во худ. літератури, 1963. - 792 с.

•14.          Хрестоматія з історії України литовсько-польської доби / [Упоряд. Т. Гошко]. - Львів: Вид-во Укр-го Католиц. Університету, 2011. - 685 с.

•15.          Цатурова М.К. Русское семейное право XVI-XVIII вв. / М. С. Цатурова. - Москва: «Юридическая література», 1991. - 111 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>