XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Булавка Л.В. ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСОБИСТИХ ПІДСОБНИХ ГОСПОДАРСТВ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Аспірантка кафедри менеджменту ЗЕД  Булавка Лідія Володимирівна

Уманський національний університет садівництва

ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСОБИСТИХ ПІДСОБНИХ ГОСПОДАРСТВ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

АПК України є одним з найбільших і важливих секторів народного господарства. Від стану сільського господарства і сфери його обслуговування багато в чому залежить економічна, політична і соціальна обстановка в суспільстві. В аграрній сфері економіки відбуваються глибокі соціально-економічні перетворення. Продовжує формуватися багатоукладна економіка на основі розвитку різних форм власності, нових форм організації виробництва і ринкових відносин, змінюється система управління.

Характерною особливістю сучасного стану розвитку агропромислового комплексу України є глибока, затяжна і дуже загрозлива економічна криза, що проявляється у дестабілізації агропромислового виробництва, розпаді фінансово-економічної системи, катастрофічному спаді виробництва, величезній кількості низькорентабельних і збиткових підприємств, звуження ринків, зростання споживчих цін і, звичайно, низька купівельна спроможність населення. У цих умовах виникає реальна загроза продовольчій безпеці держави. Тому сьогоднішня економічна діяльність в аграрному секторі в умовах ринкової системи повинна стати за своєю суттю підприємницькою.

Підприємство - це самостійна діяльність громадянина або об'єднання декількох фізичних осіб з метою виробництва продукції, торгівлі чи виконання інших робіт, для задоволення потреб замовників і одержання прибутку.

Підприємство забезпечує функціонування агропромислового комплексу і його інтенсивний розвиток, тому що саме підприємницька діяльність характеризується новішим використанням технологій та організацій управління виробництва. Внаслідок цього зростає ефективність виробництва, збільшується зайнятість населення, створюються нові товари і послуги та розширюється ринок [1].

Формування і становлення ринкових відносин в аграрному секторі  економіки України об'єктивно зумовлюють розвиток його багатоукладності, в основу якої покладено принципи рівних можливостей, здорової конкуренції та ділового співробітництва між різними формами власності й господарювання.

У сучасній ринковій економіці існують багато видів форм господарювання у сільському господарстві. Кожна із форм господарювання має свої особливості, які їх характеризують.

Господарства населення за своєю соціально-економічною і правовою сутністю є насамперед сукупністю певного нерухомого і рухомого майна, що має вартісну оцінку, яке призначено для задоволення їх матеріальних і побутових потреб, а також вони є складовою частиною багатоукладного аграрного виробництва продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження [5].

Господарства населення в сучасних умовах є необхідною формою реалізації особистого та суспільного інтересів в сільському господарстві. Вони реально становлять конкуренцію сільськогосподарським підприємствам у використанні трудових і матеріальних ресурсів, реалізації виробленої продукції.

Господарства населення - це особлива, заснована на приватній формі власності форма господарювання селян, що передбачає виробництво, перероблення, споживання сільськогосподарської продукції та реалізацію її надлишків.

Нині назріла потреба здійснення нового етапу наукових досліджень ролі господарств населення у продовольчому забезпеченні країни, формуванні рівня добробуту значної кількості сільського населення з врахуванням принципових змін у відносинах власності та форм господарювання на селі.

Діяльність господарств населення виступає нині як напрям реалізації економічних інтересів селян. Отже, господарства населення в сучасних умовах є необхідною формою створення середнього класу на селі, економічні інтереси якого ефективно реалізуються внаслідок взаємодії з економічними інтересами інших суб'єктів господарювання та держави.

Особисті селянські господарства (ОСГ) - це форма ведення сільськогосподарського виробництва сім'єю на відведеній їй у власність, постійне чи тимчасове користування ділянці землі для виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Вони  репрезентують собою в ідеалі вторинну, тобто додаткову до основної роботи, зайнятість громадян, що базується на їхній власності на землю та інші засоби виробництва. Але останнім часом, коли у сільській місцевості виникло і зростає безробіття, для багатьох сільських жителів - не лише пенсіонерів - селянські подвір'я є єдиним місцем прикладання праці, вагомим джерелом самозабезпечення та одержання прибутку.

В умовах реформування аграрної сфери, через різке скорочення обсягів виробництва в агроформуваннях, зниження доходів селян, створилися сприятливі (значною мірою вимушені) передумови для розвитку ОСГ. В ході дослідження встановили, що ці господарства виконують такі функції: економічні, соціальні, морально-виховні, репродуктивні, естетичні, екологічні.

До економічних функцій відноситься: забезпечення предметами довготривалого використання та продуктами харчування; виробництво високоякісної сільськогосподарської продукції; поповнення продовольчого фонду країни; підвищення рівня життя сільських мешканців та ріст їх доходів; ефективне використання ресурсів праці і засобів виробництва; налагодження виробничих зв'язків; інтеграція із аграрними формуваннями.

До соціальних - самовираження та самоадаптація до ринкових умов; розвиток традиційного сільського способу життя; покращення якості життя селян та культури сільського побуту.

До морально-виховних - створення психологічного і трудового настрою, прищеплення навичок високоефективної праці; трудове виховання та розвиток особистості; закріплення кадрів на селі; професійна орієнтація підростаючого покоління; підвищення морального та професійного світогляду.

Репродуктивні - відтворення людського роду; забезпечення оптимального співвідношення статево-вікових груп населення.

Естетичні - спілкування з природою та сприйняття її краси; організація раціонального дозвілля.

Екологічні - відповідальність за ефективне використання земельних ресурсів.

Критерії класифікації особистих селянських господарств наступні:

•-     чисельний склад сім'ї;

•-     розмір земельної ділянки та паїв;

•-     спеціалізація особистого селянського господарства (у рослинництві: картопля, овочі, плоди та ягоди, вирощування квітів; у тваринництві: молоко, відгодівля великої рогатої худоби, свиней, м'ясо птиці, яйця, мед);

•-     джерела коштів для існування сім'ї;

•-     орієнтація особистого господарства сільського населення на різні ринки збуту своєї продукції (повне споживання продукції, часткове споживання з реалізацією на ринку її надлишку, незначне споживання продукції з переважною її реалізацією на  ринку);

•-     розмір сукупного доходу сім'ї.

За метою діяльності виділяють три типи: багатогалузеве споживче господарство; товарно-спо­живче господарство, що реалізовує на ринку надлишки виробленої продукції; товарно-багатогалузеве спеціалізоване ринкове господарство.

У групі багатогалузевих споживчих господарств, як правило, зайняті пенсіонери або громадяни, які отримують достатньо високі доходи у сфері суспіль­ного виробництва. Вироблена ними продукція використовується, головним чином, на власне споживання, а рівень їх товарності дуже низький. Їх ще називають натуральними особистими селянськими господарствами. Другий тип господарств характерний для сімей працівників сільськогосподарських підприємств, що мають можливість отримувати корми, насіння, послуги за низькими цінами. Третій тип господарств вимагає значних затрат праці, його ведуть родини, де є непрацюючі, пенсіонери і неповнолітні діти.

Тобто, можна стверджувати, що особисте селянське господарство - це форма господарювання селян (фізичних осіб), яка заснована на приватній власності, ведеться силами членів сім'ї (родини) і передбачає виробництво та переробку сільськогосподарської продукції з метою не тільки особистого споживання, але й реалізацію її надлишків.

Зважаючи на вищезазначені критерії, особисті господарства сільського населення слід класифікувати:

•-     1 група - господарства з найбільш слабким потенціалом (19,2%): у своєму складі мають одного-двох непрацюючих пенсіонерів; володіють до 0,5 га землі; характеризуються широкою спеціалізацією; виробництво продукції здійснюється з метою задоволення власних потреб у продуктах харчування;

•-     2 група - господарства із середнім потенціалом (32,6%): у своєму складі мають двох-трьох осіб зрілого і похилого віку переважно працюючих; володіють до 1,0 га землі; виробництво продукції широкої спеціалізації; ведення господарства здійснюється з метою повного самозабезпечення сім'ї продуктами харчування і часткової реалізації їх на ринку (інколи за місцем розташування господарства або вздовж транспортних магістралей);

•-     3 група - господарства з високим потенціалом (33,5%): у своєму складі мають осіб молодого і середнього віку, а також їх дітей чи батьків; обробляють до 2,0 га землі; глибше виражена спеціалізація виробництва; головною метою ведення таких господарств є їх орієнтація на реалізацію продукції для задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб всіх членів сім'ї та виховання дітей;

•-     4 група - господарства, які отримали земельні паї: володіють ділянками (більше 2 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (14,7%). Отже, розміри ОСГ залежать в основному від складу сім'ї. Із збільшенням чисельного складу сім'ї з'являється можливість розширення оброблюваної сім'єю земельної площі, збільшення кількості поголів'я худоби і птиці.

На початок 2010 року в Україні нараховувалося майже 22,5 млн. власників землі та землекористувачів, з яких 5,7 млн. громадян мали особисті селянські господарства, середньою площею 0,70 га сільгоспугідь. Решта користувачів землі - це власники присадибних ділянок (9,8 млн.), ділянок для садівництва (2,7 млн.), для городництва (2,6 млн.), для дачного та гаражного будівництва (1,3 млн.) тощо [3].

Розмір земельних ділянок для ведення ОСГ за площею сільськогосподарських угідь у середньому по Україні зріс від 0,27 га в 1990 році до 0,7 га у 2010 р. Таке розширення землеволодінь і землекористувань громадян відбулося за рахунок безплатного надання їм у власність і користування земельних ділянок, вилучених у колективних, державних та інших сільськогосподарських підприємств і включених у фонд земель запасу й до резервного фонду населених пунктів.

Ринкова економіка та відносини в ній вимагають від товаровиробників суворого дотримання економії, дбайливого витрачання матеріальних ресурсів, запровадження заходів ресурсозбереження, нових технологій з тим, щоб знизити власні витрати виробництва та підвищити якість продукції, оскільки це єдина можливість отримати максимум прибутку.

У 2010 р. особисті селянські господарства виробили 64,6 % усієї валової продукції галузі, причому в них було зосереджено лише 16,8 % усієї площі сільськогосподарських угідь України. У 2010 р. в господарствах населення в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь становило 268,1 тис. грн., а в сільськогосподарських підприємствах - 26,9 тис. грн., або в 10 разів менше. Це свідчить про фінансове „знекровлення" і повну руйнацію матеріально-технічної бази колективних сільськогосподарських підприємств. Водночас слід зауважити, що господарства населення використовують частину ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств [4].

На відміну від великих колективних господарств, у приватному секторі (фермерські, ОСГ, колективні сади і городи та дачні ділянки) переважає ручна праця і вирощування трудомістких рослинницьких культур (овочі, ягоди, картопля). За даними статистичного щорічника України пересічне  число зайнятих за рік на 100 га сільгоспугідь в усіх категоріях господарств по Україні становить 77,1  осіб. У господарствах суспільного сектору цей показник становить 10,7 осіб, в особистих селянських господарствах - 401,7 осіб, фермерських - 11,1 осіб, в колективних садівничих і городніх товариствах - майже 1000 осіб. [2].

В даний час типове особисте селянське господарство України виробляє біля 50 видів рослинницької та 8 видів тваринницької продукції:

•-     овочеві культури (16) - капуста, помідори, огірки, перець, баклажани, часник, цибуля, кріп, петрушка, морква, буряки столові, картопля, кабачки, гарбузи, кавуни, дині;

•-     ягоди та фрукти (15) - полуниця, суниця, смородина, аґрус, малина, черешня, вишня, слива, яблуко, груша, персик, абрикос, шовковиця, калина, горіх;

•-     зернові (9) - жито, ячмінь, пшениця, кукурудза, просо, гречка, квасоля, горох, мак;

•-     технічні (3) - цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець;

•-     кормові (3) - однорічні та багаторічні трави, кормові коренеплоди;

•-     тваринництво (8) - молоко, м'ясо великої рогатої худоби, м'ясо свиней, м'ясо птиці, яйця курячі, вовну, продукцію бджільництва і тощо.

Такої величезної кількості видів рослинницької і тваринницької сільськогосподарської продукції не вирощує жоден фермер в країнах з розвинутою ринковою економікою. Це обумовлено тим, що особисті селянські господарства населення в Україні розраховують головним чином на самозабезпечення продуктами харчування, та меншою мірою - на товарне виробництво [2].

Рівень господарювання на ділянках ОСГ значною мірою залежить від рівня розвитку  господарств суспільного сектора. Чим краще розвинений суспільний сектор виробництва, тим більше можливості для розвитку взаємовигідних відносин із ним селянських господарств.

Реформування аграрного сектора дало можливість розширити землекористування особистих селянських господарств і суттєво вплинуло на обсяги та структуру вироблюваної ними продукції, зокрема, постійно збільшувати виробництво молока. Якщо в 1990 р. в селянських подвір'ях утримувалося 2187 тис. корів, то на початок 2010 р. воно зросло на 768 тис., або 35%. На частку господарств населення в 1990 р. припадало 24% загального виробництва молока,  в 2005 р. - 65%, а у 2010 р. що склало - 69,7%. Тобто господарства населення стали основними виробниками молочної продукції в Україні.

На початок 2010 р. в Україні налічувалось 3,1 млн. особистих селянських господарств, які вирощували 5960 тис. голів свиней. В 2010 р. частка вирощеної в них живої маси свиней становила від загального обсягу по країні понад 80% проти 47%, які були в 1990 році. Кількість виробленої в ОСГ свинини за вказаний період зменшилася з 978,8 тис. тонн до 751,6 тис. тонн, або на 23,2%. Така невідповідність пояснюється тим, що: після 1990 року відбулось скорочення обсягів вирощування свиней у всіх категоріях господарств більше як у два рази, в тому числі у громадських сільгосппідприємствах - в 6,4 рази, тоді як у приватному секторі - менше ніж на чверть. На даний момент часу, ОСГ у виробництві свинини займає провідне місце і постачає цієї продукції в 4 рази більше, ніж громадські сільськогосподарські підприємства.

Роль ОСГ в сучасних умовах вагома і на період реорганізації товарного сільськогосподарського виробництва на ринкових засадах буде певний час зростати. Необхідно усунути перешкоди у його розвитку. Як відомо, ОСГ з часів суцільної колективізації були зорієнтовані на виробництво різноманітної сільськогосподарської продукції для власного споживання. Функція самозабезпечення селянських сімей продовольством і сьогодні залишається основною для цих господарств, особливо в умовах різкого зменшення платоспроможності сільського населення. Більше того, для компенсації скорочення доходів від виробництва у суспільному секторі господарювання значна чисельність селян вимушена нарощувати товарність своїх особистих селянських господарств. Деяка частина ОСГ уже сформувалась як товаровиробники, що в свою чергу посилює їхню роль у розв'язанні продовольчого забезпечення міського населення через продовольчі ринки та споживчу кооперацію.

Література:

          1. Великий незнакомец: крестьяне и фермеры в современном мире: Пер. с анг. сост. Т. Шанин: Под ред. А.В.Гордона. - М.: Прогресс, 1992. - 432 с. 

          2. Онищенко О. Ефективність господарств населення / О. Онищенко // Економіка України. - 2003. - № 1. - С. 60-69.

          3. Розвиток господарських формувань і організація виробництва в аграрній сфері АПК / за ред. М.В. Зубця, П.Т. Саблука, В.Я. Месель-Веселяка. - К.: ІАЕ УААН,1999. - 269 с.

         4. Саблук П.Т., Месель-Веселяк В.Я., Федоров М.М. Аграрна реформа в Україні (здобутки, проблеми і шляхи їх вирішення) // Економіка АПК. - 2009. - №12. - С. 3-14.

         5. Свиноус С.Ф. Розвиток особистих селянських господарств в умовах перехідної економіки // Економіка АПК. - 2003. - №6. - С.30-33. 

 

e-mail: financelaw@minjust.gov.ua

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>