XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Бурлуцький А.В. ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО ТЕАТРУ

Бурлуцький Андрій Володимирович

Пошукач аспірантури ОНУ імені І.І.Мечникова,

старший викладач кафедри сценічної мови факультету театрального мистецтва КНУК імені І.Карпенка-Карого

ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІЙНОГО ТЕАТРУ

Питання про час професіоналізації українського театру, на думку багатьох дослідників, і досі остаточно не з'ясоване. Значна частина театрознавців вважає першим професійним українським театральним колективом трупу, засновану М.Кропивницьким у 1882 році [1, 234], на підставі того факту, що саме в ній вистави гралися суто українською мовою, повторюють також «заяложені формули про корифеїв українського театру як його основоположників» [2, 11]. На користь цієї точки зору її прихильники наводять на перший погляд справедливий факт, що до вісімдесятих років дев'ятнадцятого століття були відсутні національні театральні трупи, які б виконували вистави тільки українською мовою, тобто концептом професіональності театру в них слугує насамперед мовне питання. Ми не можемо погодитись з такою точкою зору, адже вона, як ми вважаємо, дає прямі підстави для, безперечно, хибного твердження, нібито вся попередня історія українського театру є виключно аматорською, непрофесійною. На нашу думку, погляд на природу національного театрального процесу має бути глибшим і враховувати не тільки мовний фактор (безсумнівно, важливий і необхідний), і й інші - культурологічні, етнічні, соціальні, територіальні тощо.

Отже, перед театральними дослідниками постає важливе питання: якому фактору віддати пріоритет у визначенні професіональності українського театру. Якщо справді обрати за визначальний мовний фактор, то доведеться називати професійним театром лише той, де все вистави граються тільки українською мовою. Але тоді доведеться надати статус «аматорства» творчості М. Щепкіна, К. Соленика, доробкові Полтавського та Харківського театру на початку дев'ятнадцятого століття тощо. Крім того, така ситуація, як справедливо зазначає заслужений діяч мистецтв України професор Р. Пилипчук, дає підстави стверджувати, що й української літератури в ті час нібито не існувало, бо письменників було мало, не було і власної освітньої системи, «яка б навчала школярів споживати національну продукцію і т.д.: по цьому шляху можна зайти дуже далеко» [2, 12].

Можливо, більш важливим слід вважати територіальний фактор, тобто той, що враховує розвиток театральної справи лише на території етнічної України? Але ж з численних документів, в тому числі і спогадів сучасників, відомо, що в той час більшість театральних труп більше як третину свого репертуару грала на гастролях, в тому числі і по території Росії. Ще одне важливе зауваження з цього приводу - в часи посилення русифікаторської політики царського уряду з репертуару театрів багатьох українських міст (Києва, Харкова, Одеси тощо) фактично випадав український репертуар.

Можливо, слід зробити пріоритетним соціокультурний фактор, тобто зв'язати зі статусом «професіональний» театр, створений етнічними українцями (насамперед, театр Галичини)? Адже Галичина перебувала на той час в іншій державній структурі, а це нібито обумовлює або врахування його «єдиним промотором» [2, 12] українського професійного театру в часи заборони його в Російській імперії, або, навпаки, виключення галицького театру із загальноукраїнського театрального процесу (така точка зору теж існує у відповідній театрознавчій літературі радянського періоду). Але, якщо прийняти цей погляд, відбудеться протиставлення між Західною та Південно-Східною Україною, те саме відокремлення, яке у сучасній суспільній ситуації завдає країні багато шкоди, то невже доцільно застосовувати його і в мистецтвознавстві?

Ми дотримуємося думки, яка характерна для сучасного наукового процесу практично в усіх його галузях: істину можливо знайти лише на стику думок, факторів, наук. Синергетичний підхід до даного питання обумовлює нижчевикладене розуміння професіональності українського театру. Ця думка є спільною також з такими дослідниками української театральної справи, як І. Франко [3], театральний критик М.Мизко  [4], театральний історик О.Клінчин [5] та інші. Дана точка зору полягає в тому, що перевага не віддається жодному факторові окремо, а вони поєднуються між собою відношенням диз'юнкції, причому для твердження про професіональний театр достатньо відповідності одному будь-якому фактору. Отже, професійним українським театром ми вважатимемо той театр, для якого характерні:

•-         репертуарні п'єси, написані українською мовою (врахування мовного фактору);

•-         репертуарні п'єси, присвячені українській тематиці (врахування соціального фактору);

•-         зайнятість у виставах артистів-українців за походженням та/або вихованих на місцевому ґрунті, ознайомлених з мовою і звичаями народу (врахування етнічного та культурологічного факторів);

•-         вистави, зіграні на території України (крім театрів національних меншин та гастрольних труп з інших країн): тут важливо зауважити, що мається на увазі сучасна територія України - в такий спосіб знімається протиріччя питання про театр Західної України (врахування територіального фактору);

•-         при наявності будь-якого іншого фактору: авторська драматургія створюється не органічно-стихійно, а спеціально (професійно) - останній фактор є вирішальним для визначення професіоналізації, тобто відділення від народних коренів, театру будь-якої етнічної спільноти. Шляхи професійного і народного українського театру почали розходитися на межі вісімнадцятого та дев'ятнадцятого століть, коли професійна авторська драматургія відділилася від текстів народної драми, яка лишалася практично незмінною навіть до другої половини дев'ятнадцятого століття.

Література:

•1.     Український драматичний театр: Нариси історії [В 2 т.] / Під ред.. М.Рильського. - Т.1: Дожовтневий період. - К.: Наукова думка - 1967. - 518 с.

•2.     Пилипчук Р. Українському професіональному театрові - 175 років / Р.Пилипчук  //  Український театр - 1994. - №1. - С.11-13.

•3.     Франко І. Русько-український театр (історичні обриси) / І.Франко. -К.: Просвіта. - 1929. - 328 с.

•4.     Мизко М. Спомин про Соленика, найславетнішого українського актора / М.Мизко // Основа - 1861. - кн.2. - с.34-78.

•5.     А.Клинчин. Повесть о забытой  актрисе / А.Клинчин. - К.: Мистецтво. - 1986. - 128 с.    


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>