XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Бутов А.М., Колодій І.Є., Шпаргало Г.Є. СВІТОВИЙ ДОСВІД РЕФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Бутов А.М., Колодій І.Є., Шпаргало Г.Є.

Львівська комерційна академія

СВІТОВИЙ  ДОСВІД РЕФОРМУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

Якщо звернутися до світового досвіду, то серед країн з перехідною економікою найпослідовніше реформа банківського сектору проводилася з 1991 р. в Польщі і з 1993 р. - в Угорщині. За 1995-2005 рр. сумарні активи польської банківської системи збільшилися майже в 4 рази - до 587 млрд. злотих. Причому до 2002 р. темпи зростання банківських активів перевищували темпи зростання валового внутрішнього продукту. Дослідження, проведені фахівцями МВФ та Всесвітнього банку, показали, що внаслідок приватизації, злиття банків з іноземними банками, зміни структури деяких банків, підвищення зацікавленості банківського персоналу, розширення операцій з облігаціями вдалося істотно підвищити ефективність функціонування банківського сектору в цих країнах. Це проявилося у суттєвому зростанні обсягів кредитування приватного сектору, здешевленні кредитних ресурсів, зменшенні залежності комерційних банків від підтримки центрального банку.

В Угорщині та Польщі 2/3 банківських активів перейшли під контроль до іноземних інвесторів. Приватизація банків стала складовою створення стабільного розвиненого ринку капіталів загалом і, таким чином, невід'ємним елементом формування інституційної основи для швидкого та ефективного розподілу економічних ресурсів. Успіхами реформування Польща та Угорщина завдячують також правильному визначенню проблем, що зумовили структурну кризу в грошово-кредитному секторі та відповідній цілеспрямованій роботі з їх розв'язання. Важливе значення при цьому мала ліквідація законодавчих та облікових обмежень, удосконалення управління банківськими установами та контролю за ними.

Заслуговує на увагу також самобутній і при цьому досить успішний досвід реформування в країнах Балтії. Кожна з цих країн обрала свою стратегію трансформації. Внаслідок цього спостерігаються і суттєві відмінності у процесах, що відбуваються як у реальному секторі економіки, так і у грошово-кредитній сфері. Латвія та Естонія обрали стратегію швидких ринкових перетворень, що базувалися на грошовій моделі приватизації за підтримки держави, залучення іноземного капіталу, зокрема за рахунок зниження податкових ставок. Естонії вдалося запобігти виникненню надмірної кількості ненадійних дрібних банківських структур, а тому - не допустити банківської кризи, як це сталося, наприклад, у Литві. На відміну від Естонії, в Литві реформаційні процеси почалися пізніше і відбувались повільніше. Це зумовлено переважно недостатністю інвестицій та зосередженістю ділової активності в дрібному торговельному бізнесі, що стримувало перетворення у виробничій сфері. Спрямувавши приватизаційні процеси на реструктуризацію підприємств та викуп їх здебільшого трудовими колективами, в Литві зробили акцент на розвитку власного виробництва, особливо аграрного. Як і сфера виробництва, більшість кредитних установ тут існували за рахунок внутрішніх інвестицій. Одним з важливих факторів збільшення інвестицій була приватизація великих державних об'єктів, зокрема Литовського ощадного банку, що був викуплений шведським банком "Свебанк". Найбільших успіхів у реформуванні кредитно-грошової сфери досягла Латвія. У ході реформування основна увага приділялася саме прискореному розвитку банківської системи і фінансового ринку. До цього спонукала глибока банківська криза початку 90-х років ХХ ст. і, зокрема, банкрутство одного з найпотужніших балтійських банків, що завдало великих збитків латвійським вкладникам. На сьогодні розвиток кредитної системи Латвії базується як на місцевому, так і на іноземному капіталах, що припливає з багатьох країн Європи і США. Під контролем іноземного капіталу в Латвії знаходиться понад 2/3 банківських активів (як і в Угорщині та Польщі). В Естонії, Чехії, Словакії, Хорватії цей показник ще вищий. Загалом, на наш погляд, питання меж участі  іноземного банківського капіталу у вітчизняній банківській системі вимагає окремого розгляду. Зокрема, з метою реалізації державних програм розвитку держава однозначно повинна залишати у своїй власності кілька великих банків.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>