Подпишитесь на рассылки о научных публикациях
М. Д. Чеповецька, студентка НТУУ „КПІ"
ЛЕКСИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ: ЇЇ РОЗВИТОК І ЗВ'ЯЗОК ІЗ МОВАМИ СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКОЇ ГРУПИ
Чеповецька М. Д. Лексика української мови: її розвиток і зв'язок з мовами східнослов'янської групи.
У статті висвітлено загальну характеристику східнослов'янських мов та їх фонетичних особливостей, розглянуто взаємозв'язок української мови з російською та білоруською, визначено мовні перетворення та їх чинники, розкрито зміни в лексиці східнослов'янських мов у післявоєнний період.
Ключові слова: лексика, східнослов'янські мови, взаємодія, розвиток, запозичення, чинники.
Чеповецкая М. Д. Лексика украинского языка: её развитие и связь с языками восточнославянской группы.
В статье освещена общая характеристика восточнославянских языков и их фонетических особенностей, рассмотрена связь украинского языка с русским и белорусским, определены языковые переобразования и их факторы, раскрыты изменения в лексике восточнославянских языков в послевоенный период.
Ключевые слова: лексика, восточнославянские языки, взаимодействие, развитие, заимствования, факторы.
Chepovetska M. D. Vocabulary of Ukrainian language: its development and relationship with the languages of Eastern Slavic group.
The article is about the general characteristics of East Slavic languages and their background, the phonetic features; connection of the Ukrainian language with Russian and Belarus language was considered, language changes and their factors were defined, changes in the vocabulary of East Slavic languages in the postwar period were disclosed.
Keywords: vocabulary, East Slavic languages, communication, development, borrowing, factors.
Слов'яни є найчисленнішою в Європі групою індоєвропейських народів, споріднених генетично, мовою та культурою. Слов'янські мови як основна ознака слов'янських народів за кількістю носіїв посідають п'яте місце у світі. Виділяють три підгрупи слов'янських мов: східну, західну та південну. У статті детально розглянемо мови східнослов'янської групи.
До східної групи належать українська, російська та білоруська мови. Українська мова - державна мова України, але поширена також у Росії, Білорусі, Польщі, Чехії, Канаді, США, Аргентині, Австралії та інших країнах. Таким чином, загальна кількість мовців становить близько 40 мільйонів осіб. Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів: спільноіндоєвропейська лексика (батько, матір, сестра, дім, вовк, бути, жити, їсти тощо); праслов'янські слова (коса, сніп, жито, віл, корова, ловити тощо); слова, наявні тільки в українській мові (кисень, водень, мрія, зволікати, зайвий, байдуже, примхи тощо) та запозичення з інших слов'янських мов. Українська має три діалекти: південно-східний, південно-західний та північний [3, с. 69]. Перші пам'ятки писемності сягають ХІ століття. Значного розвитку літературна українська мова зазнала під впливом творчості І. Котляревського, пізніше в її нормуванні та утвердженні вагому роль відіграв Т. Шевченко. Російська мова - державна мова Російської Федерації, а також одна з офіційних мов ООН. Нею спілкуються понад 200 мільйонів осіб [3, с. 70]. Вона складається з двох діалектів: північного та південного. В основу літературної мови лягли перехідні говори, що утворилися на стику діалектів. Становлення сучасної літературної мови пов'язане з творчістю О. Пушкіна. Білоруська мова поширена в Білорусі, а також на територіях Росії, України, Польщі, Литви, Канади, США, Казахстану та інших країн. Загальна кількість носіїв становить близько 10 мільйонів осіб. Мова має три діалекти: північно-східний, центральний та південно-західний, на стику яких утворилися ті говірки, що лягли в основу білоруської літературної мови [3, с. 70]. Велику роль у розвитку літературної мови відіграла творчість Я. Коласа та Я. Купали.
Мова - найвагоміше надбання кожної окремої людини і найбільша суспільна цінність. Мова - явище водночас індивідуальне й соціальне: вона обслуговує і кожну окрему людину, й усе суспільство, виконує як особистісні, так і суспільні функції [8, с. 42]. Розглядаючи східну підгрупу слов'янських мов, можемо виділити такі основні їх функції: комунікативна, мислетворча, об'єднуюча, акумулятивна, інформаційна, організуюча, історико-культурна, естетична, пізнавальна.
Східнослов'янські мови взаємодіють між собою і впливають одна на одну у сферах фразеології, синтаксису, семантики та стилістики. Їм властива така фонетична риса, як повноголосся: звукосполучення оро, оло, ере, яких немає ні в західнослов'янських, ні в південнослов'янських мовах (борода, голова, молоко, золото, береза, берег) [7, с. 23].
Українська, російська та білоруська мови в своєму виникненні та розвитку пов'язані з давньоруською літературною мовою, спільною для всіх східних слов'ян епохи Київської держави. Та за силою впливу та його роллю для розвитку та збагачення української літературної мови найбільше значення мають її зв'язки з російською [5, с. 12]. Про тісний взаємозв'язок свідчить запозичення українськими письменниками, зокрема Т. Шевченком та І. Котляревським, елементів російської лексики та фразеології й нових стилістичних прийомів, характерних для тогочасної російської літератури (VІІІ-ХІХ ст.). Так, під впливом російської літератури в українській виникає епічна розповідь (вперше в творах І. Нечуя-Левицького), а такі письменники, як І. Франко, Панас Мирний, М. Коцюбинський починають використовувати в своїй творчості так звану „внутрішню мову" [5, с. 14]. Так само і у російську літературу потрапляли слова, вирази та синтаксично-стилістичні особливості української мови через творчість М. Гоголя та твори Г. Квітки-Основ'яненка, писані російською мовою [5, с. 13]. Варто зазначити, що значна частина видатних класиків української літератури - Є. Гребінка, Марко Вовчок, Леся Українка та інші - у своїй творчості фактично була „двомовною". А такі слова, як девчата, чрезвычайный, делянка, хлебороб, неполадки, бублик, підполковник, пасека в російську мову потрапили з української. Так само російською мовою був запозичений український суфікс -щин(а): Псковщина, Смоленщина, Рязанщина [4, с. 189]. Увійшов у звичай процес запозичення у російську мову форм українських імен: Маруся замість Маша, Оксана замість Аксинья тощо. А українська мова завдячує російській такими словами, як копійка, вертоліт та ін. Більшість русизмів увійшли до української мови у радянський період, чому сприяло цілеспрямоване зросійщення українців як в Україні, так і в інших республіках колишньої СРСР. Російська та українська мови мають 62% спільної лексики.
З точки зору фонетики, лексики та граматики найближчою до української є білоруська мова (84% спільної лексики). Їх тісний зв'язок можна пояснити спільністю історичних доль українського та білоруського народів в період литовсько-польського панування, коли українці й білоруси користувалися спільною книжною „руською" мовою. Збагачення української писемної практики білорусизмами найактивніше відбувалося саме в цей період. Зв'язок мов зміцнюється завдяки численним перекладам, зокрема значною подією стало видання білоруською мовою „Кобзаря" Т. Шевченка 1939 року [5, с. 16]. Українська мова внесла в білоруську такі слова, як «ўлік» - облік, «сякера» - сокира та ін. А білорусизмами в сучасній українській мові вважаються слова гарячий, кажан, калач, качан, ззаду, розкішний, хазяїн, нащадок, виховати, звіробій.
Свідчити про взаємозв'язки серед східнослов'янських мов може також наявність спільних слів: вогонь (укр.) - огонь (рос.) - агонь (біл.), риба (укр.) - рыба (рос.) - рыба (біл.), гніздо (укр.) - гнездо (рос.) - гняздо (біл.) та ін.
Мова кожного народу з часом зазнає певних змін під впливом історичних, економічних і політичних чинників. Відмирають старі слова, а замість них постають нові; старішають морфологічні й синтаксичні конструкції, поступаючись перед новими, що більше відповідають вимогам часу; засвоюються лексичні елементи від сусідів, що зумовлюються політичними, економічними й культурними стосунками з ними; нові обставини життя, породжуючи нові поняття, жадають для них нового вислову [1, с. 11].
Більшість мовних змін починається з варіювання. У мовах на кожному історичному етапі поряд зі старими елементами існують їх нові варіанти. В українській мові, наприклад, це префікси од- і від-, форми ім'я та імення, словосполучення типу чекати на сестру і чекати сестру, дійти до висновку і дійти висновку. В російській мові це паралельні форми слесари і слесаря, шофёры і шофера, мок и мокнул, машет и махает, померк і померкнул, наголос у слові хаос на першому й другому складах тощо [4, с. 186]. Нові варіанти конкурують зі старими і з часом замінюють їх. Постійне варіювання як у плані вираження, так і в плані змісту - це спосіб існування мови як живої функціональної комунікативної системи.
На мовний розвиток впливають як позамовні чинники (розвиток людського суспільства, його матеріальної та духовної культури, розвиток науки й техніки тощо), так і мовні, що поділяються на зовнішні та внутрішні [6, с. 337]. До зовнішніх відносять ті імпульси розвитку, які надходять із зовнішнього середовища, а до внутрішніх - тенденції розвитку, що закладені в самій мові [4, с. 187].
Варто зауважити, що лексика розвивається та змінюється також під значним впливом історичних і культурних подій, що відбуваються на територіях поширення мов. Так, виразні процеси відмирання й поповнення різних категорій лексики східнослов'янських мов спостерігалися у один з найзнаменніших періодів історії колишньої СРСР - після Великої Вітчизняної війни. Вони склалися як у ході стихійних змін лексичного складу, пов'язаних із змінами в суспільному житті та суспільній свідомості, так і в результаті свідомого втручання носіїв мови в її лексичний склад, зокрема у термінологію та номенклатуру [2, с. 47].
Із слів, які протягом післявоєнного періоду зазнали витіснення з активного ужитку в російській мові, дослідник С. І. Ожегов називає такі лексичні одиниці: барин, господин, сударь, казенный, большевик, купец, имение, батрак та ін. [2, с. 48]. В українській мові до аналогічної категорії слів можуть бути віднесені пан, пані, поміщик, купець, глитай, наймит, прикажчик. У білоруській мові до відмираючих слів належали пан, пані, памешчык, купец, маёнтак, парабчанка, наймічка та ін. [2, с. 48].
Більш показовим для розвитку лексичного складу східнослов'янських мов, ніж вихід чи виведення з ужитку певної частини слів, є поповнення новими словами і розширення значень уже наявних слів. Цей напрям розвитку лексики відзначався у післявоєнний період небувалою інтенсивністю. Нові слова з'явились, насамперед, у лексиці, пов'язаній з найбільш прогресивними сторонами суспільного життя. Так, російська мова збагатилася словами бедолага, выживаемость, землянин, политизация, экстримальный, колготы, общепит; українська - такими як водозабезпечення, людинознавство, мікрорайон, глобальний, надважкий, великогабаритний; у білоруську мову потрапили слова першапроходцы, ультрасучасны, мікрараён, аддарунак („подарунок у відповідь"), бігудзі, міні-сукенка, зніякавець, дыктафон [2, с. 64, 76, 78, 202].
Одним з важливих і помітних процесів у розвитку лексики східнослов'янських мов цього періоду є значне збільшення частоти вживання окремих груп слів. В українській мові до слів зі збільшеною частотою вживання належали супутник, ракета, самообслуговування, телевізор, космос, котедж, сувенір, шлягер. В російській відзначено поширення слів межпланетный, телевидение, семинар, сувенир, шлягер, самообслуживание та ін. В білоруській мові активізувалося вживання слів космас, тєлебачанне, халадзільнік, сувенір [2, с. 233, 234]. Нові слова у братніх мовах з'явилися внаслідок появи нових понять, які, в свою чергу, були ознакою стрімкого розвитку науки й техніки, освіти, мистецтва тощо.
Отже, як бачимо, лексика східної групи слов'янських мов зазнавала змін під впливом різноманітних історичних і культурних подій, а також завдяки розвиткові мови. Утворювалися паралельні форми слів і словосполучень, слова набували полісемічних значень, походили з однієї східнослов'янської мови в іншу. І ці процеси тривають, адже доки мови живуть, вони постійно змінюються та розвиваються. Українська мова, перебуваючи протягом віків у тісних взаємовідносинах з іншими слов'янськими мовами, ніколи не втрачала свого самобутнього характеру, якого надавала і надає їй жива мова українського народу з її власними внутрішніми законами розвитку.
Література:
•1. Антонечко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо / Упорядкув. Я. Б. Антоненко-Давидович - 5 вид., переробл. - К.: Сім кольорів, 2007. - 320 с. ISBN 978-966-2054-01-9
•2. Коломієць В. Т. Розвиток лексики слов'янських мов у післявоєнний період / В. Т. Коломієць. - К.: Наукова думка, 1973.
•3. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти / М. П. Кочерган. - К.: Видавничий центр «Академія», 2002. - 368 с. (Альма-матер). ISBN 966-580-124-4
•4. Кочерган М. П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти / М. П. Кочерган. - К.: Видавничий центр «Академія», 1999. - 288 с. (Альма-матер). ІSBN 966-580-063-9
•5. Плющ П. П. Історія української літературної мови / П. П. Плющ. К.: Вища школа, 1971.
•6. Семчинський С. В. Загальне мовознавство. Видання друге, перероблене і доповнене / С. В. Семчинський. - К.: АТ «ОКО», 1996. - 416 с. ISBN 5-7763-2658-3
•7. Українська мова : Підручник : ч.1 / Т. К. Бурлака, В. О. Горпинич, П. С. Дудик та ін.; За ред. П. С. Дудика. - К.: Вища шк., 1993. - 415 с.: іл. ISBN 5-11-004116-4 (ч.1), ISBN 5-11-004115-6
•8. Ющук І. П. Українська мова: Підручник. - 3-тє вид. - К.: Либідь, 2006. - 640 с. ISBN 966-06-0444-0
e-mail: marinka_161991@bigmir.net