XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Черненко К. В. ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ТА ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА АПК

Черненко К. В., студентка аспірантури

Полтавська державна аграрна академія

ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ТА ЗАВДАННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА АПК

Досвід розвинутих країн, система агро бізнесу яких тривалий час формувалась під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєздатність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.

Потреба та особливості державного регулювання агропромислового комплексу визначаються низкою об`єктивних чинників: 1) різноманітність природнокліматичних умов; 2) страхування діяльності сільськогосподарських підприємств; 3) непостійність цін і доходів в агропромисловому виробництві, що залежить від природних чинників і кон`юнктури ринку; 4) конкурентне середовище в сільському господарстві і високий ступінь монополізації в ресурсозабезпечувальних переробних сферах; 5) низька привабливість інвестування аграрного виробництва через специфіку відтворювального процесу; 6) потреба екологізації сільського господарства; 7) особливості формування соціальної інфраструктури села.

Масштаби регулювання, головно, залежать від рівня економічного і соціального розвитку господарства, збалансованості попиту і пропозиції на аграрних ринках. Світовий досвід виділяє наступні напрямки державного регулювання агробізнесу:

1) регулювання цін і фермерських доходів;

2) бюджетне фінансування;

3) кредитування;

4) оподаткування;

5) стабілізація ринку сільськогосподарської продукції.

В умовах, що склалися сьогодні в Україні, з метою розвитку АПК і країни в цілому, крім перерахованих вище напрямів, держава повинна:

1) підтримувати розвиток фермерства;

2) сприяти в реалізації продукції у межах квот і гарантованих цін, які запроваджують органи державної влади;

3) дотувати виробництво окремих видів продукції;

4) підтримувати розвиток аграрного підприємництва;

5)  провадити антимонопольну політику;

6) забезпечувати підготовку кадрів, підтримувати розвиток аграрної науки, соціальної інфраструктури.

Результатом розвитку агропромислової інтеграції (АПІ) - синтезу сільського господарства і промисловості - є агропромисловий комплекс.

Агропромислова інтеграція - це органічне поєднання сільського господарства і галузей промисловості, транспорту, торгівлі тощо, які обслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять його продукцію до споживача.

Агропромислова інтеграція розвивається: 1) вертикально; 2) горизонтально.

Вертикальна інтеграція означає міжгалузеве кооперування підприємств і виробництв між собою (є агропромислові підприємства тощо).

Горизонтальна інтеграція - це система взаємозв`язків між підприємствами однієї галузі (спеціалізованих господарств, мікрогосподарських підприємств тощо).

В наслідок розвитку агропромислової інтеграції, об`єднання і злиття порівняно самостійних ланок з виробництва і переробки сільськогосподарської сировини, доставки її до споживача формується агропромисловий комплекс (АПК). Він є складною виробничою системою. Структуру АПК характеризують за сферами діяльності, інтеграції спеціалізованих їх ланок і територіально.

Метою державного регулювання функціонування та розвитку аг­ропромислового комплексу є забезпечення населення продуктами хар­чування, а також іншими товарами з сільськогосподарської сировини в поєднанні з вирішенням соціальних та економічних проблем АПК в умовах становлення ринкових відносин і багатоукладності економіки.

Держава в особі відповідних органів управління виконує такі функції з регулювання розвитку АПК:

визначає пріоритетні напрями розвитку АПК та пріоритетні на­прями спрямування інвестицій на його розвиток;

регулює земельні відносини;

здійснює заходи щодо стабілізації продовольчого постачання; здійснює підтримку пріоритетних галузей і сфер АПК через пряме бюджетне фінансування, механізм дотацій, цільове субсидіювання;

сприяю здійсненню процесів роздержавлення, приватизації та роз­витку нових форм господарювання;

встановлює механізм формування державних замовлень та контр­актів на поставку до державних ресурсів сільськогосподарської продукції та сировини;

здійснює індикативне планування розвитку АПК; регулює ціни на деякі види продовольства; визначає рівень орієнтовних закупівельних стартових цін і механізмів їх індексації відповідно до інфляційних процесів.

Цінове регулювання в сфері АПК здійснює департамент цінової політики Міністерства економіки України, у складі якого функціонує відділ цін на продовольчі товари та продукцію сільського господарства.

Як і стосовно інших товаровиробників - Міністерство фінансів та Національний банк України встановлюють механізм фінансово-податко­вого і грошово-кредитного регулювання. Для цього використовують си­стему економічних важелів - податків і податкових пільг, диференційованих умов кредитування.

 Центральною ланкою АПК є сільське господарство, призначене для задоволення потреб суспільства у продовольстві, а промисловості - в сировині.

В Україні є всі умови для розвитку сільського господарства.

Сільське господарство має низку особливостей, які відрізняють його від інших галузей народного господарства, і які необхідно враховувати при розробці державного плану, а саме:

1) соціально-економічні особливості: демографічні, технологічні, побутові, економічні;

2) природні ресурси: агрокліматичні, земельні, водні, біологічні.

Соціально-економічні особливості обумовлені наявністю в сільському господарстві різних типів підприємств. Основу сучасного сільського господарства становлять сільськогосподарські виробничі кооперативи (СВК) і сільськогосподарські товариства з обмеженою відповідальністю (СТОВ) - колишні колгоспи і радгоспи. Останнім часом збільшується кількість селянських фермерських господарств (СФГ). У приватну власність передані присадибні ділянки, на яких за сучасних умов вирощується значна частина овочів і фруктів, утримується велика кількість сільськогосподарських тварин і птиці.

Різноманітні форми власності обумовлюють відмінності у формах державного управління, у ступені охоплення державним планом сільськогосподарського виробництва в цих підприємствах.

Література:

•1.     Даниленко А.С. Розвиток підприємництва в АПК України. - Львів, 1997.

•2.     Державне управління: теорія і практика / За ред. проф. В.Б. Авер'янова. - К., 1998.

•3.     Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К., 1994.

•4.     Михасюк І.Р., Мельник А.Ф., Крупка А. Державне регулювання економіки. - Львів, 1999.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>