XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Чернік С.Д. ГАЗЕТА “КИЕВЛЯНИН” ПРО ДОБРОВОЛЬЦЯ В СЕРБСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1876 РОКУ ПОЛКОВНИКА М.М.РАЄВСЬКОГО

Чернік Світлана Дмитрівна

аспірантка Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України

  ГАЗЕТА "КИЕВЛЯНИН" ПРО ДОБРОВОЛЬЦЯ В СЕРБСЬКО-ТУРЕЦЬКІЙ ВІЙНІ 1876 РОКУ ПОЛКОВНИКА М.М.РАЄВСЬКОГО

Полковника Миколу Миколайовича Раєвського (1839 - 1876 рр.), онука легендарного учасника Вітчизняної війни 1812 року генерала Миколи Миколайовича Раєвського, згадують у Сербії як про національного героя, який брав участь у визвольній боротьбі сербів проти Туреччини 1876 року. Перебуваючи у лавах сербської армії не досить тривалий час він зміг заслужити славу та повагу балканського народу.

Життєвий шлях полковника М.М.Раєвського та його схожість з образом Олексія Вронського у романі "Анна Кареніна" Л.Толстого завжди привертали увагу вчених [1;2;3]. Відомим дослідником біографії  М.М.Раєвського є доктор історичних наук, науковий співробітник Інституту слов'янознавства РАН А.Л.Шемякін, який у своїх монографії та статтях проаналізував архівні документи, публіцистичні та мемуарні матеріали, пов'язані з життям та діяльністю полковника [4;5;6].

Сербсько-турецька війна 1876 року була одним із етапів національно-визвольного руху південних слов'ян проти турецького панування на Балканах. Громадськість Росії та України одразу відреагувала на ці події наданням всебічної підтримки Сербії. Газети постійно висвітлювали хід воєнних дій та підготовку допомоги сербам. В одній із статей "Киевлянина" зазначалося про "пробуджене у народі майже нестримуване прагнення не тільки жертвувати чим Бог послав, але йти особисто на допомогу братам-слов'янам... з повною впевненістю лягти кістьми на чужій землі..." [7].

Бажаючі поїхати в Сербію приходили до місцевих слов'янських комітетів, товариства Червоного хреста, товариства лікарів та редакції газети "Киевлянин". Проте жодна з цих установ не вважала за можливе очолити цю справу [7]. Все змінилося з появою серед добровольців воєнних у відставці, які стали основою волонтерського руху та утворили його осередки. Центрами таких організацій в Україні були Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Миколаїв, Чернігів, Сімферополь, Ялта. Комітети, створені для надання допомоги балканським слов'янам, займалися також збором коштів для забезпечення всім необхідним бажаючих брати участь у сербсько-турецькій війні 1876 р. та оплати поїздок до місця призначення. У випусках газет "Киевлянин" постійно розміщувався перелік тих осіб, які надавали матеріальну підтримку сербам. Серед згаданих прізвищ знаходимо згадку про М.М.Раєвського, котрий 3 серпня 1876 р. перерахував пожертву на користь слов'ян 50 р. [8]. Хоча у листі до своєї матері Анни Михайлівни 24 червня 1876 року з Севастополя він писав про скрутне матеріальне становище: "до цього часу все моє життя було безперервною, важкою боротьбою з нестатками ... З поверненням моїм до Ялти і до цієї хвилини я жив, як жебрак... не платив службовцям і займав гроші у багатьох моїх знайомих" [3, c.26]. Проте така ситуація не змінила прагнення М.М.Раєвського допомогти слов'янським братам особистою участю у сербсько-турецькій війні 1876 року. Про це свідчать наступні рядки у цьому ж листі: "я хочу... зробити спробу здійснити ті мрії, які мене з дитинства надихали; тому я вирішив поїхати якомога швидше..." [3, c.27].

При відборі кандидатів для відправлення на Балкани перевага надавалася військовим та лікарям. В одній із публікацій "Киевлянина" акцентувалося на особливій ролі офіцерів-відставників у військовій допомозі сербам, бо збройні сили Сербії за всіма показниками значно поступалися турецькій армії [9]. Кожному офіцеру, який відправлявся на війну видавалися білизна, чоботи, шапка, кожух, ковдра та гроші - 100 р. [10, c.69]. Але були й такі добровольці, котрі з'являлися "з готовими закордонними паспортами, повністю вдягнені, просили грошей тільки на проїзд, заявляючи, що будуть самостійно харчуватися" [7]. Серед таких волонтерів був полковник у відставці М.М.Раєвський, котрий у своєму листі до матері писав: "мені потрібно взяти з собою достатню суму грошей, щоб з'явитися у Сербії волонтером, а не авантюристом, який продає свої послуги сербському уряду" [4, c.68]. Його слова про корисливість намірів деяких добровольців були не безпідставними. У статті "Киевлянина" розміщувалася інформація про негідну поведінку затриманих поліцією у Пешті волонтерів, котрі їдуть "у якихось фантастичних костюмах, що привертають до себе увагу натовпу, вони хизуються, голосно сваряться, поводяться нечемно зі всіма... п'янствують". Їх направляв слов'янський комітет, який видав їм гроші та закордонні паспорти з червоним хрестом [7]. Такі випадки не додавали пошани добровольцям з України.

На початку серпня 1876 року М.М.Раєвський прибув у розташування Тимоксько-Моравської армії та отримав у командування правий фланг оборони. Полковник одразу показав себе як професіонал військової справи, свідченням цього були похвала головнокомандувача сербської армії М.Черняєва та нагородження Таковським хрестом [4, c.68]. Однак через 13 днів перебування у Сербії М.М.Раєвський закінчив свою славну кар'єру. Битва 20 серпня 1876 року під Алексинцем стала останньої для нього. Кореспондент газети "Киевлянин" у статті "Слов'янська війна" події трагічного дня описує наступним чином: "Битва 20 серпня розпочалася о 8 годині ранку і закінчилася о 10 годині вечора атакою сербських військ двох белградських батальйонів, спрямованих від висот Приловацьких до висот Гичковацьких. Лівий фланг сербів знаходився на тих самих позиціях, де розпочався бій; правий фланг відступив до села Адровац тільки тому, що командир правового флангу полковник Раєвський був вбитий на самому початку турецької атаки, що розладнало командування, і війська правового флангу відійшли до Гредентинських висот де й зупинилися. " [11]

Одразу після закінчення боїв під Алексинцем у пресі з'явилися неоднозначні оцінки їх результатів. У більшості іноземних газет сербсько-турецьке зіткнення 20 серпня 1876 року розглядалося як поразка сербської армії, хоча у періодичних виданнях Російської імперії переважала протилежна думка. Зокрема, у публікаціях "Киевлянина" зазначалося, що "не зважаючи на значну перевагу сил, турки мали 50 000 війська, а серби не мали й 15 000 солдат, Туреччина не взяла полонених, зброї та зовсім ніяких трофеїв, і сама мала таку втрату серед людей, що наступні три дні провела у повній бездіяльності" [12].

Так 20 серпня 1876 р. обірвалося життя одного із найвідоміших представників династії Раєвських, який прагнув допомогти сербам у їх прагненні до здобуття незалежності та створення власної держави. Навіть у своєму заповіті полковник М.М.Раєвський не забув про сербський народ, за долю якого вболівав всією душею. За повідомленнями преси він залишив 50 000 р. для роздачі в армії Сербії [13].

Тіло М.М.Раєвського було поховано з усіма почестями у монастирі Св.Романа на правому березі Морави неподалік від Алексинацу. 22 серпня 1876 року сербський князь Мілан Обренович надіслав телеграму Михайлу Раєвському: "з почуттям глибокої скорботи надсилаю Вам сумну звістку, що Ваш доблесний брат Микола Миколайович Раєвський героїчно поліг у кривавій битві проти ворога слов'янського імені і віри. Ваша втрата велика, але вона не менш велика і для сербського війська та його світлої справи, в ім'я котрої покійний героїчно боровся..." [4, c.90]. 5 вересня 1876 року в Белграді у кафедральному соборі відбулася офіційна траурна церемонія прощання з М.М.Раєвським. У відспівуванні брали участь митрополит Михайло, 30 ієрархів і священників Сербії. Серед присутніх був князь Мілан. Похований М.М.Раєвський у родовій усипальниці в маєтку Еразмівка (с. Розумівка на Кіровоградщині). На місці його героїчної смерті на кошти сім`ї Раєвських побудований храм Св. Трійці, освячений 2 вересня 1903 року при урочистій обстановці.

Література:

•1.     Корнилов Ю.Э. Как погиб граф Вронский? - М., 1975. - 48 с.

•2.     Моисеева Г.Н. Образ Вронского в романе Л.Н.Толстого «Анна Каренина». (О литературном прототипе). // Классическое наследие и современность - Л., 1981. - С. 194 - 204.

•3.     Павловская Т.С. «Желание жертвовать собой для освобождения славян...» (Сербская война в письмах Н. Н. Раевского и В. М. Гаршина)// Историческое наследие Крыма. - 2006. - №12-13. - С.26 - 30.

•4.     Шемякин А.Л. Смерть  графа Вронского. - СПб., 2007. - 160 с.

•5.     Шемякин А., Югович М. Смерть „графа Вронского"// Родина. - 2001. - №1/2. - С.125 - 130.

•6.     Шемякин А.Л. В поисках прототипов. Раевские в сочинениях Льва Толстого// Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. - Вип.24. - 2008. - С.128 - 133.

•7.     Наши добровольцы // Киевлянин. - 1876. - 2 сентября.

•8.     Киевлянин. - 1876. - 3 августа.

•9.     Киевлянин. - 1876. - 14 августа.

•10. Фомін Ю.Ю. Українські добровольці в сербсько-турецькій війні// Український історичний журнал. - 1968. - №3. - С. 67 - 76.

•11. Славянская война // Киевлянин. - 1876. - 16 сентября.

•12. Киевлянин. - 1876. - 16 сентября.

•13. Киевлянин. - 1876. - 14 сентября.

 

e-mail: kichenko@mail.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>