Чернівчан В., Вардеванян С.І. КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Валентина Чернівчан,
Наук. кер. - Вардеванян С.І.
Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
КРИЗИ ОСОБИСТОСТІ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Криза як роздоріжжя на життєвому шляху. Людина має свій неповторний світ, який формується, змінюється, вдосконалюється протягом всього життя. Вона долає життєвий шлях від дитинства до юнацтва, від зрілого до старечого віку, неодноразово починаючи все спочатку, шукаючи нову траєкторію руху, зміцнюючи життєвий задум.
Криза як роздоріжжя на життєвому шляху. Людина має свій неповторний світ, який формується, змінюється, вдосконалюється протягом всього життя. Вона долає життєвий шлях від дитинства до юнацтва, від зрілого до старечого віку, неодноразово починаючи все спочатку, шукаючи нову траєкторію руху, зміцнюючи життєвий задум. У перекладі з грецької криза - це рішення, поворотний пункт, вихід.
Світобудова залежить від минулого, яке безпосередньо впливає на сьогодення, від власної історії, яку особистість створює своїми вчинками, життєвими рішеннями, буденними виборами. Вона залежить і від уявлень про майбутнє, від надій, бажань мрій, планів. У кожного свій життєвий шлях, напрям якого визначається взаємодією суб'єктивного минулого, теперішнього і майбутнього[1, c. 876].
Коли під загрозою опиняється життєвий задум, проект майбутньої світобудови, коли руйнується - частково чи майже дощенту - стара світобудова, людина переживає життєву кризу. Все треба переглядати, відмовляючись від звичних уявлень про цінності, ідеали, смисли. Чи таким я був? Що я можу сказати про себе зараз? Як жити далі? Навіщо все це? Криза - це завжди запитання, запитання, запитання...
При цьому криза - тривалий стан, який не дає змоги зрозуміти, що саме в реальному житті потрібно оновити, як цього досягти та від чого відмовитися. Переживання необхідності модифікації особистості може тривати місяці та роки.
КРИЗА - це стан, який виник внаслідок накопичення нерозв'язаних
життєво важливих проблем, суперечностей або подій, що призвели до втрати сенсу попереднього стилю життя, поведінки й діяльності. З функціонального погляду, криза - це накопичення у психіці негативного психоенергетичного потенціалу, який значно переважає над позитивним та домінує у психіці.
Настання кризи зумовлене низкою чинників: поступовими якісними змінами способів виконання діяльності, соціально-професійною активністю особистості, соціально-економічними умовами життєдіяльності, віковими психофізіологічними змінами, а також цілковитим зануренням у професійну діяльність.
Переживання кризи зумовлює перебудову психологічної структури особистості, зміну соціально-професійної спрямованості. Переживаючи кризу, особистість, як правило, підіймається на вищий рівень розвитку.
Кризи особистості у психології розглядають давно, однак вони ще не стали предметом глибоких і тривалих досліджень.
Всі кризи особистості, які трапляються на її шляху можна поділити на:
кризи психічного розвитку;
вікові кризи;
кризи невротичного характеру;
професійні кризи;
критично-смислові кризи;
життєві кризи.
За силою впливу на психіку можна умовно виокремити три ступені кризи: поверхову, поглиблену і глибинну [1, c.878].
Поверхова криза виявляється у зростанні неспокою, поглиблена у відчутті безсилля перед тим, що відбувається, а глибинна криза супроводжується почуттям безнадійності, розчарування в собі та інших.
Кожна криза - це завжди несвобода, вона обов'язково стає перешкодою у розвитку, самореалізації. Кризова поведінка вражає своєю прямолінійністю. Людина втрачає здатність бачити відтінки, все для неї стає чорно-білим, контрастним, сам світ видається небезпечним, хаотичним, несталим. Навколишня дійсність для людини руйнується. Якщо найближчий друг висловлює якісь сумніви щодо поведінки людини, яка переживає кризу, вона може вмить перекреслити свої багаторічні взаємини з ним, сприйнявши його коливання як зраду.
У небезпечному світі треба бути дуже уважним - вважає той, хто потрапив у драматичні життєві обставини, і тому він стає міфологізатором, намагаючись трактувати кожну дрібницю як знак, що віщує про подальші події. Зростає віра у долю, Бога, карму, космічний розум.
Ставлення до часу змінюється таким чином, що минуле і майбутнє людина перестає пов'язувати одне з одним. Життя сьогоденням стає практично неможливо, оскільки людина неспроможна адекватно сприймати те, що її оточує. Внутрішній світ дедалі більше відсторонюється від зовнішнього, і людина залишається у полоні власних ілюзій, невротичних перебільшень, параноїдальних думок.
Причиною криз є критичні події. Це поворотні моменти життя людини, що супроводжуються значними емоційними переживаннями.
Несприятливі обставини знайомі кожному, соціальних стресів сьогодні забагато. Однак різні індивіди переживають однакові екстремальні ситуації по-різному. Інтенсивність соціальних катаклізмів для кожної людини є різною - залежно від досвіду, загартованості щодо випробувань, загального песимістичного чи оптимістичного погляду на життя.
Ні війни, ні репресії, ні екологічні чи економічні кризи не можуть бути вирішальними поштовхами, що провокують виникнення життєвої кризи. В той самий час майже непомітні ззовні події - можуть підштовхнути до життєвого нокауту. Світ людини поєднує зовнішнє і внутрішнє у нерозривну цілісність, саме тому неможливо визначитись, в середині чи ззовні шукати причини кожної кризи [3].
Життя має певні етапи, які чомусь колись відрізняються одне від одного. Кожен вік з його початком і кінцем врешті-решт минає. Людина безперервно прогресує і, як молюск, ламає оболонку. Стан, що триває від часу зламу до утворення нового, переживається як кризовий.
Про двадцятирічних кажуть, що вони намагаються знайти свою справу; тридцятирічні прагнуть досягти певних висот на обраній життєвій ниві; сорокарічні хочуть якомога далі просунутися вперед; п'ятдесятирічні - закріпитися на своїх позиціях; шістдесятирічні - маневрувати, щоб гідно поступитися іншим.
У вітчизняній психології надавали великого значення дослідженню криз психічного розвитку. Вивчення праць вітчизняних психологів засвідчує, що в дослідженні того самого психологічного явища використовують різні терміни. Як синоніми вживають поняття «вікові кризи» і «кризи психічного розвитку». Кризи психічного розвитку - це перехід від однієї стадії розвитку до іншої, для якої характерна зміна соціальної ситуації, зміна провідної діяльності та психологічних новоутворень.
Вікові кризи ґрунтовно досліджували такі психологи, як: Л.І.Божович, Л.С. Виготський, Т.В. Драгунова, Д.Б. Ельконін, Е. Еріксон та інші.
Е. Еріксон висунув постулат, що кожен віковий етап має свою точку напруження - криза, породжена конфліктом розвитку «Я» - особистості.
Грунтуючись на концепції професійного становлення особистості, кризи також можна визначити як різкі зміни вектора її професійного розвитку. Перебудова значеннєвих структур професійної свідомості, переорієнтація на нові цілі, корекція і ревізія соціально-професійної позиції готують зміну способів виконання діяльності, зумовлюють зміни взаємин з навколишніми, а іноді - до зміни професії [1, c. 883-884].
Критично-смислові кризи зумовлені критичними обставинами життя: драматичними, а іноді й трагічними подіями. Ці чинники мають руйнівний, часом катастрофічний результат для людини. Ці кризи зумовлюють такі ненормативні події, як втрата працездатності, вимушене безробіття, позбавлення волі, міграція, смерть близької людини.
Тривалості кризових переживань значною мірою визначаються типом ставлення до того, що трапилось.
Одна людина ніби завжди готова до іспитів, що їх готує життя, інша кожного разу сприймає неприємності як Божу кару, покірно без будь-яких спроб щось змінити. Є і такі, хто починає скаржитися на життя, страждати, привертати до себе увагу, коли ще майже нічого не трапилося чи все уже позаду. Недарма у народі говорять, що пізнати людину можна лише у біді.
Стратегії розв'язання психічної кризи.
Досить типовою «технікою» життя у складних умовах є, так зване, «порівняння, що йде донизу». Людина порівнює себе з людьми, які потрапили у ще гірші ситуації, яким набагато важче.
Поширеним прийомом є «передбачений сум», який дає змогу психологічно підготувати себе до нелегких випробувань і завчасно знайти засоби відвертання нещасливих поворотів долі.
Відомим прийомом зміни ставлення до кризової ситуації є «позитивне тлумачення» неприємних переживань.
У скрутних обставинах можна навчитися ідентифікувати себе з тими, хто, як здається, ніколи не знав лиха, із «щасливчиками». Це прийом «прийняття ролі», котрий допомагає відчути себе сильнішим, успішнішим, впевненішим.
Серед конструктивних життєвих стратегій є і стратегія «відходу».
Людина відмовляється від привабливих пропозицій, уникає службових підвищень , відчуваючи, в яку кризу вона може потрапити, якщо погодиться.
До деструктивних стратегій слід віднести наркоманію, алкоголізм, суїцидальні наміри та дії. Це демонструє неспроможність особистості витримати випробування.
Вирізняють також два типи особистості. Перший тип - люди, які оптимістично сприймають світ, мають позитивну самооцінку. Другий тип - особи, які звертаються до механізмів психологічного захисту, сприймають світ, як джерело небезпеки, мають невисоку самооцінку та песимістичний світогляд.
Метастратегічні техніки життя - це уміння усвідомлювати нерозв'язуваність певної життєвої проблеми і концентрувати зусилля навколо інших завдань [2, c. 78].
Отже, можна зробити висновок, що в кризовій ситуації людина повинна прийняти власну відповідальність за своє життя і долю. Адже, як сказав Л. Толстой: «Сенс життя - в самому житті».
Література:
•1. Варій М. Й. Загальна психологія: Підручник/Для студ. психол. І педагог. Спеціальностей. - 2-ге видан., випр. і доп. - К.: «Центр учбової літератури». - 2007.
•2. Лісова О. С., Румянцева Т. Є., Драпака А. В. Психогігієна - Чернівці: Технодрук. - 2007.
•3. Валерій Синельников «Возлюби свою болезнь».
26 марта 2011 в 22:46
Информация класная! Все красиво изложено, понятно и интересно! А в такой кризис лучше не входить!