XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

д. іст. н., Ореховський В. О. ДОПОМОГА РОСІЙСЬКОГО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА СЕРБІЇ ТА ЧОРНОГОРІЇ У 1876-1877 РР.

д. іст. н., Ореховський Вадим Олегович

Чернівецький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

ДОПОМОГА РОСІЙСЬКОГО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА СЕРБІЇ ТА ЧОРНОГОРІЇ У 1876-1877 РР.

У 70-ті роки ХІХ ст. слов'янські держави, що входили не так давно до складу Югославії, а також Болгарія знаходилися під владою Османської імперії. Відмова Туреччини проводити будь-які серйозні реформи для підвладних їй християн, а з іншої сторони, нові слов'яно - грецькі повстання проти турок, невідворотно вели до нової війни на Балканах. Російська імперія сприяла цій боротьбі, але не бажала форсування її до розмірів широкомасштабного військового конфлікту. Російська дипломатія наполягала на проведені османським урядом судової та освітньої реформ на слов'янських землях. Однак, цим надіям не судилося сповнитися, оскільки Англія та Австро - Угорщина не бажали посилення Росії. В цьому сенсі дипломатичні переговори неодмінно заходили у «глухий кут». Результатом такої політики ставали неодноразові національно-визвольні повстання, що спалахували у Сербії, Болгарії та Греції, і які жорстоко придушувалися турками.

 Так, у 1875 р. у Боснії розпочалося повстання, звідти воно поширилося і на Болгарію. Османський уряд намагався потопити його у крові (тільки в одній Болгарії було вирізано 30 тис. чоловік) [1, с.59].

У зв'язку із цим на Балкани рушило багато добровольців, які прагнули надати допомогу братським слов'янським народам: серед них були видатні лікарі того часу: М.В.Скліфосовський, С.П.Боткін, письменник Г.І.Успенський, художники В.Д.Полєнов, К.Є.Маковський, В.В.Вєрєщагін. У зборі коштів для допомоги повстанцям брали участь видатні  громадські діячі; І.І.Мечніков та Д.І.Мєнделєєв виступали із публічними лекціями, збори від яких йшли у фонд допомоги [2, с.102].

Наступного, 1876 р. Сербія та Чорногорія оголосили війну Туреччині. Війна викликала значний резонанс у російському суспільстві. Від 4-х до 6 тисяч добровольців [3, с.371] (деякі дослідники приводять цифру у 7 тис. чоловік) [4, с.203] з різних верств населення взяли участь в боротьбі у лавах сербської армії.

Активну допомогу надавало і Товариство опікування хворих та поранених воїнів (перейменовано в Російське Товариство Червоного Хреста у 1879 р.). Саме тоді відбулося перше закордонне відрядження російських сестер милосердя. Червоний Хрест спільно із Слов'янським благодійним Товариством спорядив і відправив до Сербії санітарні загони, до яких входило 115 лікарів, 78 фельдшерів, 118 сестер милосердя, 41 студенти-медик [3, с.372; 5, с.146].

Один з ешелонів було відправлено 25 липня 1876 р. з Москви. В ньому їхало 39 сестер милосердя общини «Утоли моя печали» на чолі із княгинею Н.Б.Шаховською. Після прибуття до Белграду 9 сестер залишилися у госпіталі м.Топчидере, решта - на чолі із княгинею Шаховською рушили вглиб країни, ближче до театру військових дій. Вони самовіддано працювали у госпіталях м. Парачина і Ягодино, де великий наплив поранених призвів до нестачі не тільки медичного персоналу, але і приміщень. У серпні до Парачина прибувало по 500-600 поранених на добу. Сестрам приходилося перев'язувати їх на вулиці, у дворах і навіть у полі, куди звозили постраждалих. У кожному госпіталі був лише тільки один лікар, тому основна робота лягала на плечі сестер милосердя, які до того ж готували їжу та вели господарство. Крім того, вони щоденно годували до 50 російських добровольців, які проїжджали через Парачин [5, с.146].

Також були організовані і перев'язочні пункти, які розташовувалися на відстані 5-10 км від передової. Кожен санітарний загін мав у своєму розпорядженні 4-10 вершників та декілька фургонів для перевезення поранених [6, с.9].

Із закінченням військових дій княгиня Н.Б.Шаховська повернулася до Росії, а сестри милосердя її общини під керівництвом Є.Г.Бушман працювали у сербських госпіталях, де ще залишалися поранені до січня 1877 р. За свою віддану працю вони були нагороджені срібними медалями від імені Сербської королеви Наталії [5, с.146-147].

У серпні 1876 з Казані було відправлено до Сербії санітарний загін з 7 чоловік у складі: доцента хірургії Н.Н.Студенського, лікарів-ординаторів: П.С.Петрова, Д.В.Соловйова, Л.П.Шліхтіна, студентів казанського університету Н.А.Єсипова та В.І.Нікольського, фельдшера В.А.Олексієва. Загін було споряджено на кошти дружини губернатора П.І.Скарятіної [3, с.371].

Після прибуття до м. Крагуєвац загін очікували ціла низка труднощів. Так лікарі, замість того, щоб надавати медичну допомогу, змушені були вирішувати різні організаційні питання. Лікар казанського санітарного загону Н.Н.Студенський пізніше згадував: «Ми не взяли із собою також карболової кислоти і хлористого цинку; так як отримали відомості, які виявилися невірними, що і те й інше можна дістати на місці у достатній кількості» [3, с.371]. Більш того, медики зіткнулися із тим, що місцева влада тільки чула про їх приїзд, але жодних розпоряджень на цей випадок не зробила. Тому лікарі були самі шукали приміщення під госпіталь, який було відкрито у вересні 1876 р. і де було організоване ефективне лікування як російських добровольців, так і сербів. Закрито його було у кінці грудня 1876 р.[3, с.371]

У вересні 1876 р. з Казані було відправлено до Сербії і другий санітарний загін із 12 волонтерів, куди увійшли студенти і випускники Казанського університету. Його допомогою змогли скористатись 348 хворих: з них 337 сербів, 7 росіян, 2 болгарина та 2 валахи [3, с.371-372].

У Самарі було також зібрано санітарний загін по розпоряджнню Головного управління (ГУ) Товариства опікування хворих та поранених воїнів. Створений загін на 210 хворих із лікарським персоналом був забезпечений медичними та перев'язочними засобами. Фінансову підтримку у спорядженні даного формування надав Самарський дамський комітет Товариства опікування хворих та поранених воїнів, якому вдалося зібрати суму у 600 крб. 70 коп. ГУ Товариство поклало обов'язок на членів Самарського дамського комітету - В.А.Курлину та А.А.Бартельсон приймати заяви від приватних осіб, які бажали присвятити свою діяльність на користь Сербії [3, с.372].

Крім відправки добровольців для участі у військових діях із Саратова надходили прохання від губернатора М.І.Галкіна - Враського на адресу Головного управління Товариства опікування хворих та поранених воїнів із пропозицією скерувати частину грошових пожертвувань жителів губернії на організацію рухомого(мобільного) лазарету. Однак ГУ Товариства рекомендувало не відправляти санітарні загони, а надати йому інформацію про грошові кошти, які зібрані у Саратовській губернії, які потім планувалося переправити до Сербії [3, с.372-373]. 

Всього ж, витрати Червоного Хреста на допомогу сербам, перевищили 615 тис. крб.[6, с.9] 

Одночасно із Сербією  загін Червоного Хреста сестер милосердя общини св. Георгія на чолі з Є.П.Карцевой  було відправлено до Чорногорії. Відряджалися також  ще 11 сестер Хрестовоздвиженської общини [2, с.102-103]. Після прибуття на місце загоном було відкрито 2 лазарети (на 25 ліжок кожний) з відділеннями для жінок та дітей. В цих лазаретах лікувалися не тільки військовослужбовці, але і цивільне населення [6, с.7; 7, с.32-33].

Особливо слід відмітити і те, що  Товариство опікування хворих та поранених воїнів скерувало то столиці Чорногорії м. Цетіньє  великий транспорт із перев'язочними засобами, медикаментами, білизною, харчами та тютюном [7, с.32].

Загальні витрати Товариства на допомогу Чорногорії сягнули майже 370 тис. крб.[7, с.33]

Отже, бурхливі події 70-х років ХІХ ст. на Балканах стали одним з перших серйозних випробувань для Російського Червоного Хреста. Завдяки самовідданій діяльності персоналу госпіталів, лазаретів, санітарних загонів й інших закладів Товариства було врятовано не тільки життя тисяч поранених та хворих військових. Медичну допомогу отримало і цивільне населення. Накопичений Товариством досвід став у нагоді буквально через декілька місяців і був використаний у роки російсько-турецької війни (1877-1878 рр.)

Література:

1. Орлов А.В. Внешняя политика и международнын отношения России с середины ХІХ века до 1918 года: Учебно-методическое пособие по дисциплине «Отечественная история» / А.В.Орлов. - СПб.: НИУ ИТМО, 2012. - 264 с.

2. Постернак А.В. Очерки по истории общин сестер милосердия / А.В. Постернак. - М.: Изд-во «Свято-Димитриевское училище сестер милосердия», 2001. - 304 с.

3. Шепелева А.Ю. Добровольческое движение из поволжских губерний в Сербию в сербо-черногорско-турецкую войну 1876 г. / А.Ю.Шепелева // Известия Самарского научного центра Российской академии наук. - 2011. - Т.13. - №3(2). - С.370-373.

4. Керсновский А.А. История русской армии: В 4-х т. / А.А.Керсновский. -- М.:Голос,1993. -  Т.2. - 336 с.

5. Козловцева Е.Н. Деятельность московских общин сестер милосердия во второй половине ХІХ - начале ХХ веков / Е.Н. Козловцева // Вестник Правослваного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. - Серия «История. История Русской Православной Церкви». - 2004. - № 3. - С.137-159.

6. Российское Общество Красного Креста. Исторический обзор деятельности. - С.-Петербург: Лештуковская паровая скоропечатня П.О.Яблонского, 1902. - 143 с.

7. Очерк возникновения и деятельности Российского Общества Красного Креста. - С.-Петербург: Государственная типография, 1913.-63с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>