XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Данильчук І.В. СУТНІСТЬ ІНСТИТУТІВ ТА ЇХ МЕТОДОЛОГІЧНА ОЦІНКА

Данильчук Інна Володимирівна,
аспірант кафедри політичної економії ДВНЗ “КНЕУ імені Вадима Гетьмана”

СУТНІСТЬ ІНСТИТУТІВ ТА ЇХ МЕТОДОЛОГІЧНА ОЦІНКА

Дано узагальнену характеристику інститутів та їх методологічну оцінку. Визначено вплив інститутів на структуру економічного зростання.
Питання визначення характеру взаємозв’язку здійснюваних економічних реформ і змін системи функціонуючих інститутів у світі належать до числа актуальних проблем, з якими стикаються уряди більшості країн із перехідною економікою.
Наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних учених свідчать про існування цілої низки концептуальних проблем щодо тлумачення інститутів, обумовлених наявним різноманіттям методологічних підходів до аналізу впливу норм поведінки індивідів в суспільстві на результати господарської діяльності.
Проблеми функціонування інститутів, їх трансформації в перехідній економіці та проблеми інституціонального розвитку трансформаційного суспільства лягли в основу досліджень таких економістів, як Веблен Т., Вільямсом О., Галабурда М., Капелюшніков Р., Мітчел У., Малий І., Ніл В., Норт Д., Олєйнік А., Попов В., Тарасевич В., Шастітко А., та ін.
Вперше теоретичне обґрунтування ролі інститутів в економічній діяльності суспільства було зроблено Т. Вебленом у праці “Теорія бездіяльного класу” (1899 р.), в якій під інститутами розуміється комплекс звичних способів мислення стосовно відносин між людиною і суспільством. Інстинкти як підсвідома рушійна сила й інститути як фактори, що спрямовують свідомість у своїй сукупності мотивують економічних агентів, спонукують і обмежують можливий вибір їхніх дій у суспільстві. Базисом теоретичних висновків Торстейна Веблена була гіпотеза про “кумулятивну причинність”, відповідно до якої еволюція економічного розвитку проходить під впливом різних економічних феноменів, що підсилюють один одного [2].
За своєю сутнісною формою інститути визначаються як норми суспільної взаємодії, які формуються в результаті тривалої історико-соціальної взаємодії суспільства та обумовлюють його соціальну структуру . В сучасній економічній теорії тлумачення норм досить об’ємне й залежить від обраних методологічних засад до аналізу економічної діяльності . Саме цим зумовлена і наявна сьогодні неоднорідність трактування сутності та ролі інститутів в економіці [2].
На відміну від концептуальних позицій старого інституціоналізму, які базувались на гіпотезі про еволюційний характер розвитку економічної системи, неоінституціональні концепції акцентують увагу на індивідуалістичному виборі. А тому інститути виступають свого роду обмеженнями, які накладаються на індивідуалістичний вибір раціонального економічного агента. У більшості неоінституціональних досліджень інститути виступають як внутрішні обмежувачі економічної поведінки агентів і є ніби вбудованими у функціонуючу економічну систему. Так,
Д. Норт визначає інститут як сукупність створених людиною обмежень, які структурують політичну, економічну і соціальну взаємодію. Інститути розглядають двояко: з одного боку, як умову раціональної поведінки економічного агента і, з іншого ― як засіб, за допомогою якого з’являється можливість економії на раціональності. Існування меж раціональної поведінки економічних суб’єктів впливає на процес управління [4].
Як зауважує у своїх дослідженнях М. К. Галабурда, суб’єктивні закономірності неокласики, сформовані на основі виявлення одноманітних функціональних залежностей в поведінці індивідів в процесі обміну і споживання наявних благ відображали лише елементарні закономірності їх взаємодії в суспільстві. Таким чином, виникнення інституціональної теорії багато в чому пояснюється обмеженістю неокласичної парадигми. І справа не тільки в надмірній абстрагованості основних методологічних засад неокласики (методологічний індивідуалізм, абсолютна раціональність індивідів, абсолютна поінформованість, досконала конкуренція, встановлення рівноваги тільки шляхом цінового механізму та ін.), а й у відсутності інструментів дослідження процесів формування та інститутів ― угод, контрактів, норм, традицій, звичок, правил і т. д. Саме ці елементи дають можливість в більш повному обсязі дослідити мотиви поведінки людини [1].
Через усталену систему обмежень, сформоване інституціональне середовище визначає стабільність економічного вибору, а отже і стабільність взаємодії в структурі обміну, економічної, соціальної та політичної ― тій взаємодії, котра сприяє появі стійких угод. Дана обставина дала можливість сформулювати гіпотезу, згідно якої структура економічного зростання може бути обумовлена інститутиціональним середовищем [2]. Інститути відіграють важливу роль в економічному житті, оскільки інституціональна основа суспільства визначає рамки функціонування та напрями змін, еволюції суспільства загалом та економіки зокрема, забезпечує стабільність як функціонування, так і розвитку. Інститути покликані уможливлювати обмін та мінімізувати витрати, пов’язані з ним.
Роль інститутів полягає в тому, щоб зменшити невизначеність шляхом встановлення стабільної структури людської взаємодії. Інститути визначають та обмежують сукупність варіантів вибору для індивідів. Інститути забезпечують стабільність економіки та стабільність її зміни. Однак стабільність інститутів у жодному разі не суперечить тому факту, що вони змінюються. Усі інститути ― від звичаїв, кодексів і норм поведінки до статутного і загального права та контрактів між індивідами ― поступово змінюються, а тому безперервно змінюють доступні нам варіанти вибору. Інституціональне середовище, створене людьми, в той же час формує їхню систему переконань, впливає на ідеологію, обумовлює ту чи іншу поведінку економічних агентів, воно створює стимули для них.
Важлива роль інститутів пов’язана з забезпеченням стабільності нашої діяльності. Стабільність забезпечується складною сукупністю обмежень, що охоплюють офіційні правила, згруповані в ієрархічному порядку так, що зміна кожного рівня у ньому обходиться дорожче, ніж зміна попереднього. Сюди входять також неофіційні обмеження, що мають міцну здатність виживати, бо є частиною повсякденної поведінки та часто знаходяться на підсвідомому рівні. Вони дозволяють людям щодня здійснювати обмін, не змушуючи себе кожного разу задумуватися над їхніми умовами. Саме складна взаємодія офіційних та неофіційних обмежень, разом із засобами їхнього дотримання, визначає наше щоденне буття і спрямовує нас до повсякденних видів діяльності, на яких тримається наше існування [5].
Інститути створюються для обміну. Наскільки успішно інститути розв’язують проблеми координації і виробництва, залежить від мотивації гравців, складності середовища, здатності гравців розшифрувати і впорядкувати його. В свою чергу еволюційний розвиток інститутів, що створюють сприятливе середовище для узгодження розв’язків у процесі складного обміну, стає підвалиною економічного зростання [3].
Отже, інститут ― це сукупність створених людиною обмежень, які структурують політичну, економічну і соціальну взаємодію. За своєю сутнісною формою інститути визначаються як норми суспільної взаємодії, які формуються в результаті тривалої історико-соціальної взаємодії суспільства та обумовлюють його соціальну структуру. Інститути відіграють важливу роль в економічному житті, оскільки інституціональна основа суспільства визначає рамки функціонування та напрями змін, еволюції суспільства загалом та економіки зокрема.
Література:
1. Бахтарі Е. Роль теореми Коуза в становленні нового інституціоналізму в другій половині ХХ ст. Автореферат к. е. н. ― Київ, 2006. ― С. 25, 57, 157.
2. Галабурда М.К. Методология институционализма: осознание категориального аппарата // Научные труды Донецкого национального технического университета. Серия: экономическая. ― Выпуск 34-2 (138). ― Донецк, Дон. НТУ, 2008. ― С. 236.
3. Норт Д. Інститути, інституційна зміна та функціонування економіки. ― К., 2000. ― С. 7-12.
4. Норт Д. Институциональные изменения: рамки анализа. // Вопросы экономики. ― 1997. ― № 3. ― С. 10, 6-17.
5. Несторенко А. Современное состояние и основные проблемы институционально-эволюционной теории // Вопросы экономики. ― 1997. ― № 3. ― С. 42-67.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>