Викладач кафедри хореографії Даниленко Катерина Віталіївна

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

СИНТЕЗОВАНІ ФОРМИ ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКОЇ СУЧАСНОЇ БАЛЬНОЇ ХОРЕОГРАФІЇ

            Бальний танець - самостійний вид танцювального мистецтва, утворений від міксу декількох танцювальних течій, його історичний розвиток та сучасні форми достатньо широко освітлені в науковій літературі.

         Останнім часом, розповсюдженим явищем у хореографічному мистецтві є синтезовані постановки, які стали однією з важливих форм танцювального мистецтва у всіх країнах світу. Це відмінна форма популяризації різних танцювальних систем-шкіл, у тому числі і бальних танців. Отже, певні танцювальні форми 2-ї половини XX ст., що мали спільну структуру і особливості кількох напрямів чи стилів в хореографії XX ст. сьогодні мають назву синтезованих форм танцю. До них належать у сучасному танці: фокінізм, неокласика, соцреалістичний балет, естрадний танець, постмодерний балет, буто-танець, постмодерністські хореографічні експерименти, перфоманс в танці; у сучасному бальному танці - це синтез (поєднання) танців латиноамериканської та європейської програми.

         Наукові дослідження синтезу мистецтв здійснювались у руслі мистецтвознавства (Пастух В. В., Кохан Т. Г., Васильєва Л. Л., Романко В.І., Шкарабан М. М., Левчук Л. Т., Лозового Л. В.) У працях цих авторів розглядались окремі синтезовані танцювальні форми модерністського танцю та постмодерна, музичні форми джазу, року, а також балетмейстерське мистецтво в Україні поч.  XX ст. Тенденції розвитку синтезу у сучасному балеті у 60-90-х рр. досліджували Дж. Баланчин, Ф. Мейсон, М. Гватеріні, Ю. Станішевський; Особливості вивчення методики викладання сучасних бальних танців у різних вікових категоріях розглядали педагоги Алекс Мур, Калинчук О., Гаррі Сміт-Хемпшир, Гью Ховард.

         Найбільш близько підійшов до вивчення проблеми особливостей синтезованих форм сучасного танцю XX ст. Д. Шариков, але він не розглядав синтезовані форми сучасного бального танцю.

В сучасному мистецтві спостерігається певна особливість: синтез мистецтв та збереження специфічних відмінностей окремих його видів.

Починаючи з кінця 50-х-60-ті роки XX ст. хореографи часто поєднували техніки новітніх форм танцю (джазу, модерну, експресіонізму, імпресіонізму, кубізму, абстракціонізму, рок-і-поп видів) з класичним та народно-сценічним танцем. Перші спроби поєднати класичний танець з імпресіонізмом, експресіонізмом, кубізмом були здійснені М. Фокіним, В. Ніжинським, Дж. Баланчиним, Л. Якобсоном. Однак, остаточне поєднання різних форм і технік відбулося у 2-й пол. XX ст. Починаючи з 60-х років, балетмейстери стали поєднувати не тільки різні види танцю, а й різні види мистецтва (спів, конферанс, цирк, кіно, тощо). Одним з перших це здійснив М. Бежар. Так само, і хореографи сучасного бального танцю наприкінці ХХ-поч. ХХІ ст.. почали використовувати у своїх танцювальних постановках синтезовані форми, або лише бальної хореографії, або поєднання стилів сучасного танцю та сучасного бального, народного та сучасного бального.[1]

Одним з видів мистецтв, яке за своєю природою синтетичне, є танець. Танець - це вид мистецтва, в якому засобом створення художнього образу є рухи, жести та положення людського тіла.[2]

Одним з видів танцювального мистецтва є бальний танець - це побутова форма хореографії. Сучасні бальні танці є видом спорту і виконуються парою або більшою кількістю виконавців на танцювальних балах, турнірах, чемпіонатах, конкурсах, телевізійних шоу.

У телевізійних шоу, концертах на чемпіонатах сьогодні розповсюдженим явищем є використання синтезованих форм бального танцю.

 Синтезованими формами танцю є певні танцювальні форми 2-ї половини XX ст., що мали спільну структуру і особливості кількох напрямів чи стилів в хореографії XX ст. сьогодні мають назву синтезованих форм танцю. До них належать у сучасному танці: фокінізм, неокласика, соцреалістичний балет, естрадний танець, постмодерний балет, буто-танець, постмодерністські хореографічні експерименти, перфоманс в танці; у сучасному бальному танці - це синтез (поєднання) танців латиноамериканської та європейської програми.

У 20-30-х рр. ХХ-го століття в танцювальних залах Європи почали виконувати латиноамериканські танці [1]. Латинська Америка подарувала усьому світові безліч чарівних і запальних танців, що виникли на основі 3-х самобутніх культур: індійська, іспанська й африканська, а " гримуча суміш " додала латиноамериканським танцям особливу життєрадісність, темперамент, своєрідну пластику рухів. Самба, мамбо, байон, Каліпсо, конга, бамба, меренга, ча-ча-ча, тамуре, пасодобль, пачанга, сега, румба, бос-нова, сальса, ламбада - от неповний перелік латиноамериканських танців. Деякі з них зникли незабаром після своєї появи, деякі застаріли, а такі, як самба, румба, пасодобль, ча-ча-ча перетерпіли незначні зміни і продовжують радувати нас своїми ритмами. Гнучка, граціозна румба, оригінальний ча-ча-ча, іскрометна і запальна самба, гордий і ефектну, передавальну манеру тореро на арені, пасодобль. Завдяки виразності танцювальних фігур, багатству ритмів і темпів, а головне - можливості імпровізувати, ці танці поширилися по всій Латинській Америці й одержали широке поширення серед шанувальників бального танцю в Європі. Вони стандартизовані(тобто рухи чітко визначені ідентично у всіх танцювальних школах світу) і включені в Міжнародну програму змагань по бальним танцям.

Література:

•1.           Цвєткова Л.Ю. Методика викладання класичного танцю. Підручник. -2-вид. - К.: Альтерпрес,2007. - 324с.

•2.           Шариков Д.І. Класифікація сучасної хореографії. К.: Видавець        Карпенко В.М., 2008. - 168 с.

e-mail: danilenko.88@mail.ru

Залиште коментар!