XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Дараган А.В. ОСНОВНІ ТРУДОВІ ПРАВА ЛЮДИНИ У ВІДПОВІДНОСТІ З РІЗНИМИ МІЖНАРОДНИМИ АКТАМИ

Дараган Анна Володимирівна, студентка ІV курсу

КНУ ім. Т.Шевченка

ОСНОВНІ ТРУДОВІ ПРАВА ЛЮДИНИ У ВІДПОВІДНОСТІ З РІЗНИМИ МІЖНАРОДНИМИ АКТАМИ

Стаття 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.[1]. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 4 грудня  1986 року "Становлення  міжнародних стандартів в сфері прав людини", яка визначає "керівні принципи розробки міжнародних документів в галузі прав людини", зазначено: існує розгалужена система  міжнародних стандартів в галузі прав людини, які встановлені ООН та її спеціальними органами[4]. В основному, ці стандарти закріплені в положеннях Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Наприклад, ст.23 Загальної декларації прав людини вказує на те, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі та сприятливі умови праці та на захист від безробіття[2]; Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права зазначається, що право на працю - це право кожної людини на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку  вільно погоджується[3].

Широкий спектр трудових прав міститься в Загальній декларації прав людини. Згідно з цим документом кожна людина: має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; має право на рівну оплату за рівну працю; на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення та ін.[2].

Подібні трудові права містяться і у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права: право на працю, що включає право кожної людини заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується; право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.[3]

Хартія Співтовариства про основні соціальні права трудящих, має  ще назву Соціальна хартія ЄС, закріплює принципіальні положення стосовно  змісту соціальних та трудових прав. Вона проголошує: свободу пересування; зайнятість та заробітну платню; покращення умов праці та життя; соціальну захищеність; свободу асоціацій та право на колективні переговори; професійну освіту; рівність чоловіків та жінок в сфері праці; інформацію, консультацію.[5]

На відміну від актів Європейського Союзу, які Україною не ратифіковані, оскільки Україна ще тільки бажає увійти до складу ЄС, основні акти Ради Європи ратифіковані нею та складають невід'ємну частину національного законодавства останньої. Таким актом є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року. У чинній редакції 1998 р. Конвенція (1950 р.) є не­великим за обсягом документом, що включає Преамбулу та 59 статей. Основний текст Конвенції доповнюють протоколи, які, на думку Європейського Суду з прав людини, становлять єдине ціле. Ця  Конвенція підписана від імені України 9 листопада 1995 року.[6] Вона визначає заборону примусової чи обов'язкової праці та свободу асоціацій, включаючи право створювати профспілки та вступати до них з метою захисту своїх інтересів.[7] Саме ця Конвенція започаткувала ефективний ме­ханізм захисту прав людини. Аналіз даних документів дозволяє зробити висновок, що вони майже ідентичні та в багатьох положеннях дублюють один одного. Проте, якщо зробити порівняльний аналіз національного законодавства із відповідними  міжнародними актами, то стане очевидним: обсяг прав працівників у вітчизняних нормативно-правових актах набагато звужений. Так, право громадян України на працю, згідно із ст. 2 Кодексу законів про працю, - це право на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи,  яке забезпечується державою[8].

Література:

•1.   Конституція України від  28.06.1996 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, с. 141 

•2.   Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 http://zakon.rada.gov.ua/

•3.   Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16.12.1966 http://zakon.rada.gov.ua/

•4.   Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 41/120 від 4 грудня  1986 року

•5.   Хартия Европейского Союза об основных правах. Комментарий./Под ред. д.ю.н. проф. Кашкина Ю.С. Комментарий.-М.:Юриспруденция,2001.-с.23

•6.   ЗУ „Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 40, ст.263

•7.   Конвенція про захист прав людини та основних свобод від 04.11.1950 //"Голос України", 10 січня 2001 року. N 3 (2503) стр. 6 - 8.

•8.   Кодекс законів про працю від 10.12.1971 http://zakon.rada.gov.ua/

 

e-mail: daragan_annushka@meta.ua

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>