XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Дашко Л. Т. ДО ПРОБЛЕМИ ПРО РОЗМЕЖУВАННЯ АНТРОПОНІМНИХ ЛЕКСЕМ У МОВЛЕННІ

Дашко Л.Т.

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

ДО ПРОБЛЕМИ ПРО РОЗМЕЖУВАННЯ АНТРОПОНІМНИХ ЛЕКСЕМ У МОВЛЕННІ

Ономастичні дослідження в Україні почали активно розвиватися у середині ХХ ст. Вони стосувалися насамперед реальних власних назв (топонімів, антропонімів, астронімів, зоонімів та ін.) та виявлення їх функціонування у художньому тексті. Однак, у сучасній ономастиці й досі існує проблема розмежування антропонімних лексем з точки зору їх денотативних та понятійних характеристик та на основі їх функціональної специфіки у мовленні.

Антропонімні лексеми несуть відповідне функціональне навантаження у мовленні та виконують наступні функції: номінативну(називну), інформативну, ідентифікуючу (вказують на національність чи віросповідання), соціологічну (вказує на соціальне становище), локалізаційну (зв'язок з певною територією чи регіоном), характеризуючу (виконують зображально-виражальну роль) та експресивно-афективну (висловлюють ставлення до адресата). Звичайно, у кожному окремому випадку антропоніми можуть мати й інші функції. Причому одні й ті ж найменування здатні виконувати одну чи кілька функцій одночасно залежно від ситуації та семантичної структури самого найменування.

Антропоніми можуть виражати різні емоції та суб'єктивну оцінку, виявляючи ставлення, настрій та родинно-побутові чи соціальні стосунки. На експресивність власних назв впливають як словотвірні, так і лексико-семантичні та лексико-стилістичні чинники.

До антропонімів відносять:

•·        прізвища - успадкована офіційна назва, що вказує на належність людини до окремої родини. Це особові назви, що у своїй основі містять переважно первісний мотив номінації.

•·        прізвиська - додаткове ім'я, що дається людині відповідно до її характерних рис, життєвих обставин чи за аналогією. Це - ім'я-знак, який сконцетрував у собі смисл-зв'язок (поняття) з навколишнім середовищем [2, 76-77]. Вони виникають з потреби влучної номінативної характеристики людини, в основі чого можуть бути напівсвідомі асоціативні процеси метафоризаціїї та метонімізації. Відтак, вони поєднують ознаки як онімів, так і апелятивів. З одного боку, це власна назва, а, з іншого, як апелятиви, вони виконують характерологічну функцію. Номінативна функція прізвиськ послаблюється обмеженістю її реалізації, а часто й неможливістю їх вживання у певних мовленнєвих ситуаціях.

•·        Відапелятивне прізвище - прізвище, походження якого пов'язане із загальним іменником.

•·        власне особисте ім'я чи по батькові

•·        псевдонім - вигадане ім'я, прізвище або авторський знак, яким користується письменник, журналіст, актор і т. ін. замість власного прізвища

•·        криптонім - шифрований підпис автора під своїм твором, щоб приховати справжнє ім'я. Зазвичай, це літера чи літери, якими підписується автор, різновид псевдоніма.

•·        кличка - прізвисько, дане людині для конспірації

Апелятив, як замінник імені, дає можливість, окрім номінації та диференціації, ще додатково охарактеризувати адресата, виділити його за рисами характеру, наявністю чи відсутністю звичок, певними зовнішніми ознаками. Апелятивам властива емоційно-оцінна семантика - як позитивна, так і негативна. Апелятиви поділяють на репрезентативні, що вживаються для позначення типових представників націй та інших колективів людей, і компаративні, що функціонально виявляють узагальнююче значення характерної ознаки, дії чи вчинку особи [3]. В деяких випадках можна зафіксувати антономазію - імена, що давно функціонують як загальні назви.

Безіменні найменування та замінники імен є більш експресивними та емоційно забарвленими. Вони містять додаткові конотативні компоненти семантики і характеризують як адресатів, так і тих, хто їх іменує. Серед безіменної номінації трапляються історизми, архаїзми та слова, сфера вживання яких соціально обмежена.

Поєднання апелятива з антропонімом своєрідно акцентує ім'я й створює індивідуальну характеристику, вживання прикметника з антропонімом - виявляє ставлення мовця до адресата.

Власні назви можуть належати до різних соціолектів, діалектів тощо, здійснювати той чи інший комунікативний вплив і керуватися тими чи іншими нормами культури мовлення. Значення власної назви у мовленні не можна відділити від позначуваного, поряд з цим воно залежить і від позамовних чинників [3].

Конотативний елемент семантики номінативних лексем виступає у мовленнєвому акті на перший план. Зменшувально-пестливі варіанти антропонімів здебільшого виражають позитивні емоції. Проте інколи вони набувають негативного емоційно-оцінного забарвлення, яке може супроводжуватися сарказмом чи іронією. Всі способи найменування тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.

Література:

•1.     Богданов В.В. Речевое общение: прагматические и семантические аспекты.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. - 88с.

•2.     Желєзняк І.М. Світоглядний код слов'янської антропонімної лексики // Актуальні питання антропоніміки. - К., 2005. - 272 с.

•3.     Кам'янець В. М. Структурні, семантичні та функціональні особливості власних назв сучасної німецької мови (на матеріалі особових імен, прізвиськ та псевдонімів): автореф. дис. канд. філ. наук./ Володимир Микитович Кам'янець. - Львів, 2001. - 25с.

•4.     Кам'янець В. М. Німецькі власні назви у прагматичній функції // Філологічні студії. - 2000. - № 4. - С. 98-104.

•5.     Ономастика і апелятиви: Зб. наукових праць /За ред. Горпинича/ Дніпропетровськ,1998. - 182с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>