XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Деленкевич П. М. ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТАПІВ РОЗВИТКУ СТРУКТУРИ ІКОНОСТАСНИХ АНСАМБЛІВ В УКРАЇНІ

Аспірант Деленкевич Павло Мирославович

Львівська національна академія мистецтв

ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТАПІВ РОЗВИТКУ СТРУКТУРИ ІКОНОСТАСНИХ АНСАМБЛІВ В УКРАЇНІ

В українському мистецтвознавстві до питань генези розвитку іконостасу, звертались у минулому окремі науковці, зокрема Іларіон Свєнціцький, Ярослав Константинович, Михайло Драган, Стефан Таранушенко, Володимир Александрович та інші.

У свій час Рене Декарт говорив: «Визначте значення слів, і ви звільните людство від половини його помилок»

Іконостас дослівний переклад з грецької - образ і місце стояння. Це системна перегородка, від північної до південної стіни храму, з іконами встановленими у декілька рядів. Візантійці іконостасом називали засоби кріплення для підвішування настінних ікон.

Польський історик мистецтва Міхал Яновський спираючись на акти візитацій унійних парохій, зазначає що вівтарну перегородку в Україні іконостасом називають з кінця XVIII століття. До кінця XIX століття на українсько-білоруських землях іконостас позначають словом «Деісус». Багатозначність назви «Деісус» створює складності в дослідженні та ідентифікації об'єктів які називають цим терміном. Одна із функцій іконостасу, відділяти святе місце в храмі, від центральної нави. Традицію відділення в святині зустрічаємо у Старому Завіті, а саме в Єрусалимському Храмі. У книзі Вихід, 26 розділ, читаємо: «І зробиш завісу з блакиті, і пурпуру, і червені та з суканого віссону. Мистецькою роботою зробити її з херувимами. І повісь її на чотирьох акаційних стовпах, пообкладаних золотом, гаки їх золоті, на чотирьох срібних підставах. І повісь ту завісу під гачками. І ця завіса буде відділяти вам між святинею й між Святеє Святих.» В Євангелії від Луки згадується, що в момент смерті Ісуса Христа в храмі завіса, що відділяла вівтар і основну частину храму, роздерлась надвоє, від верху аж додолу. На зразок завіси старозавітного храму вівтарна перегородка відома в ранніх християнських базиліках [3, c. 95]. Проте в катакомбах у криптах зустрічаємо перегородки у вигляді невисоких ґраток навколо престолу-саркофага [4, c. 6].

В перші часи християнства, перегородки між вівтарем і храмом могло не бути. В середині IV століття закривати вівтар перегородкою й завісою побажав Святий Василій Великий. У Візантії  з VІ століття зустрічаємо темплон, вівтарна перегородка має парапет з колонами і архітравом. Аналізуючи перекладені на сьогодні епіграми Павла Сіленціарія VI століття довідуємось про існування різьблених та мальованих іконографічних зображень на архітраві [5, c. 309]. В період іконоборства VIII-IX століття, архітрав - декорувався рельєфами зооморфного мотиву, грифони, птахи, леви, та рослинними мотивами. 

Іконостас почав формуватися у Візантії в ІХ - Х століттях. На темплоні розміщувався епістилій на якому створювалась ікона «Деісус». В кінці X століття візантійське мистецтво стає фундаментом українського сакрального мистецтва християн. Відкрита система іконостасу здатна до самоорганізації, постійно обмінюючись з зовнішнім середовищем. Досліджуючи розвиток іконостасу ми знаходимо «постійні» канонічні риси та результати можливих інтерпретацій. Новий варіант часто сам стає каноном. Єдиними свідченнями, що розповідають про існування і вигляд вівтарних перегородок у давньоруських храмах, є скромні літературні згадки зокрема Київського та Галицько-Волинського літописів. На основі таких згадок довідуємось, що вівтарні перегородки існували в Софійському та Успенському соборах в Києві, церкві святого Івана Златоустого в Холмі, в луцькій катедрі та в церкві Благовіщеня в Бересті. Догматика і символіка була спільною для всієї території, пов'язаної одною релігією, проте існувала певна інтерпретація структури іконостасу. Які були іконостаси в середні віки в Україні невідомо.

Спробуємо розглянути іконостас як складну синергетичну систему і виділити кілька еволюційних етапів розвитку вівтарної перегородки.

Одним з таких етапів можна назвати спосіб декорування вівтарного архітраву трьома іконами. Ікона Христа, звернені до Нього ікони Богородиці й Івана Предтечі в молитовних позах. Ікони розміщувались разом і творили композицію моління.

Другим типом вівтарної перегородки могли бути три ікони розміщені в темплоні в число яких входить композиція моління ікона Христа і святкова ікона храму.

Наступний із можливих типів вівтарної перегородки, мав структуру аналогічну візантійським темплонам. Іконографічна схема складалась із двох рядів, ікони намісні, та п'яти-фігурний деісусний чин (Христос, Богородиця, Іван Предтеча і два архангела). В Патерику Печерському зустрічаємо згадку про п'ять деісусних і дві намісні ікони, які святий Алімпій мав зробити для певного храму.

Четвертий еволюційний етап був деісусний чин із семи фігур, до п'яти-фігурної композиції моління добавлені фігури апостолів Петра й Павла.

П'ятим типом була система декору, яка виникла незалежно від попереднього, складалась з ікони моління, в центрі, та святкових ікон. Зображення святкового циклу, що походять з іконостасу, збереглися в монастирі святої Катерини на Синаї, датуються ХІІ століттям.

Шостий тип набув системи святкового циклу розміщеного над першим тяблом. Одною з причин, що стимулювало розвиток іконостасу в Україні було різке зменшення будівництва мурованих церков і зріст будівництва дерев'яних. Виникла потреба станкових ікон. Святковий ряд перейшов до іконостасу з церковних фресок, де він розміщувався на північній і південній стінах. Найдавніші збережені святкові ікони походять із с. Радружа датовані кінцем XIV століття. Святкові ікони в західноукраїнських церквах часто стояли неприкріпленими з тяблом, їх знімали на урочисті відправи. В північно-руських іконостасах святковий ряд розміщувався вище від деісусного.

Сьомий етап розвитку розширював кожен з рядів іконостасу. Деісусусний чин вміщував тринадцять ікон, додатково вміщуються ікони святителів Василія Великого та Іоана Златоуста, двох мучеників Димитрія і Юрія та двох преподобних Антонія і Феодосія. Згодом його було замінено апостольським молінням. Вгорі перегородка завершувалась розп'яттям.

Різноманітність декоративних перегородок, пов'язує догматичний зміст. У всіх іконографічних схемах присутня ідея Страшного суду. Розвиток іконостасу революційно змінювався в залежності від релігійної обрядовості. Богослужбові дії зосереджувались в Таїнстві Євхаристії. З кінця XII століття в богослужінні появляються й інші обряди, зокрема проскомидії. Прийняття Студійського уставу в Україні ймовірно стало початком формування структури намісного ряду іконостасу, так як виникла потреба частково закривати вівтар, від поглядів віруючих. Наприкінці XIV - поч. XV століть Київська Митрополія, за прикладом Константинопольської, переходить на Єрусалимський устав. Зміни богослужіння знівелювали границі між вівтарними абсидами, створили нову іконографічну структуру і композицію іконостасу в Україні, а також сприяли створенню образу Богородиці з похвалою.

Між намісними і храмовими іконами в XV столітті разом із царськими воротами ймовірно існують дияконські двері. У збірці Львівського національного музею ім. А.Шептицького зберігається пара ікон архангелів XV століття, які підходять на полотнища дияконських дверей [1, c. 16]. В.Ярема стверджує що звичай вміщувати пророків в іконостас перейшов до нас з півночі. На відміну від пророчого ряду з іконою Знамення Богородиці в північній Русі в українському іконостасі пророки представлені в іконах Богородиці з Дитям і похвалою, де символізують ідею втілення старозавітних пророцтв про прихід Месії. Марія Гелитович виділяє особливість українських ікон такого типу, присутністю зображень старозавітних і новозавітних персонажів.

Процес завершення формування іконостасу відбувся на українському ґрунті в кінці XVI століття. XVII століття сформувало чотирирядковий іконостас, якій ліг в основу українського високого іконостаса, розширило тематичний склад іконостасу, впровадило нові іконографічні цикли у формі нових рядів, предели, страсний ряд, ряд неділь Пятдесятниці. Окрему роль почала відігравати різьба в іконостасі, що з часом стала основною.

Мистецтво іконостасу в Україні другої половини XVII першої половини XVIII століть досягло найвищого розквіту. Багатство різьби рельєфного орнаменту основувалось на флорі України. Частиною орнаменту була фігуративна різьба - рідкісне явище для східної церкви [2, c. 225].

Отже сакральна декоративна перегорода вівтарної  частини храму немала єдиної лінії розвитку. Основою для формування вівтарної перегородки в Україні стала композиція візантійського темплону. Етапи становлення іконостасу, в українському мистецтвознавстві існує, як реконструкція на підставі збережених ікон минулих століть. Протоіконостас складається з трьох рядів, намісного ряду, празникового ряду і ряду Моління.

Література:

•1.     Драган М. Українська декоративна різьба XVI-XVIII ст. [Текст] / М.Драган.-К.: Наукова думка,-1970.-203с.:іл.

•2.     Певний Б. Майстри нашого мистецтва [Текст] : роздуми про митців та мистецтво / Б. Певний ; упорядкування О. Певна ; передм. І. П. Дзюба ; післямова В. Перевальський. - Нью-Йорк : Укр. вільна акад. наук у США ; К. : Видавнича група "Сучасність", 2005. - 432 с. : іл.

•3.     Приймич М. Перед лицем твоїм. Закарпатський іконостас[Текст] /М.Приймич.- Ужгород: Гражда, 2007.-224с.

•4.     Таранушенко С.А. Іконостаси Слобідської України. [Текст] / Таранушенко С.А.-Х.: Харківський приватний музей міської садиби, 2011.-152с. ISBN 978-966-2556-17-9

•5.     Ярема В. Походження і розвиток нашого православного іконостасу // Православний вісник. - 1959. - № 10. - С. 309-316. - № 12. - С. 360-363.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>