Дібров Володимир Володимирович

Донецький державний університет управління

МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ

Сучасний стан світової економічної системи характеризується переходом від індустріального та постіндустріального укладу до періоду науки і знань. Це проявляється в першу чергу у посиленні ролі нематеріальних активів, пріоритетності інвестування в інтелектуальний капітал. Сучасний стан конкурентної боротьби відрізняється не стільки прагненням володіти капітальними і матеріальними ресурсами, скільки володіти здатністю розробляти і впроваджувати нове (інноваційним потенціалом).

Методологія аналізу інноваційного потенціалу регіону складається з наступних основних етапів:

1. Комплексний аналіз конкретних інвестиційних проектів, що запропоновані науково-дослідними і виробничими підприємствами регіону, має інноваційний характер Оцінка величини інноваційного потенціалу на основі даного аналізу.

2. Аналіз структури (перш за все галузевої) інноваційного потенціалу регіону.

3. Розрахунок і аналіз динаміки основних індикаторів інноваційного розвитку регіону.

4. Кластеризація (макрорайонування) території за критерієм інноваційної активності.

5. Прогноз ефективності створення структур підтримки інноваційної діяльності.

Інноваційний потенціал регіону складається з інноваційних потенціалів господарюючих суб'єктів, які здійснюють свою діяльність на території регіону.

Методика дослідження інноваційного потенціалу регіонів базується на таких основних діях:

- складання опису всіх перспективних інновацій шляхом опитування наукових, проектних, конструкторських і виробничих організацій регіону;

- отримання інформаційної підтримки з боку адміністрації регіону;

- отримання необхідних оцінок щодо мінімального набору аналітичної інформації;

- моделювання динаміки реалізації інновацій;

- обчислення величини інноваційного потенціалу в грошовому виразі.

Експертна оцінка інноваційного потенціалу регіону повинна здійснюватися за чотирма розділами:

1. Моніторинг науково-технічних (технологічних) власних і придбаних розробок і винаходів.

2. Стан інфраструктурних можливостей промислових підприємств і науково-технічних організацій регіону, що забезпечують проходження нововведенням всіх етапів інноваційного циклу, перетворення його в нововведення або інновацію.

3. Зовнішні та внутрішні чинники, що відображають взаємодію інноваційного потенціалу з іншими частинами сукупного потенціалу регіону і впливають на успішність здійснення інноваційного циклу.

4. Рівень інноваційної культури, що характеризує готовність і здатність підприємств регіону до реалізації нововведень у вигляді інновацій.

Проте в цілому наука, виробництво і бізнес розвиваються за власними траєкторіями, часто не пов'язаних один з одним. Як наслідок - виникають проблеми, серед яких слід виділити: нарощування технологічного відставання від розвинених країн, зниження конкурентоспроможності вітчизняної освіти; низька частка цільового працевлаштування випускників державних ВНЗ; розрив у взаємодії ВНЗ з виробництвом та експериментальними базами; невідповідність випускників потребам інноваційного виробництва. Основне обмеження розвитку інноваційної сфери - дефіцит кваліфікованих кадрів.

Інноваційна активність є сутністю внутрішнього стану економічної системи, якою можна управляти, цілеспрямовано використовуючи можливості та потенціал людського капіталу. Стимулювання інноваційної активності має здійснюватися на всіх етапах життєвого циклу розробки, освоєння і виробництва наукоємної продукції, включаючи фундаментальні дослідження, трансфер і комерційне використання інновацій.

Література:

•1.   Ганущак Л. Б. Дослідження організаційно правових форм управління інноваційним потенціалом підприємства // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - № 10. - С. 217-226.

•2.   Гуменюк О. І. Кластери як організаційна структура інноваційно-інвестиційної моделі розвитку промисловості [Текст] / О.І. Гуменюк. - Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 2. - С. 9-19.

•3.  Кузьмін О. Кластери як чинник інноваційного розвитку підприємств і територіальних утворень / О. Кузьмін, В. Жежуха // Економіст. - 2010. - № 2. - С. 14-23.

Залиште коментар!