XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Дмітрієва Т. І., Красніцька Г. М. РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ

Дмітрієва Тетяна Ігорівна

Науковий керівник Кандидат історичних наук, доцент

Красніцька Ганна Миколаївна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

РОЗВИТОК ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ

Історії України - це наука, яка вивчає минуле держави  на території сучасної України різних епох і різних суспільних формацій та політичних утворень.

Першоджерелом історичних знань, уявлень про минуле людського суспільства була усна народна творчість, яка знайшла своє відображення в історичних переказах, піснях, легендах, що збереглися в писемних творах та передавалися нащадкам усно із покоління в покоління.

Цікавість до свого минулого зародилася в Україні давно, фактично на початку державності, про що свідчать літописи. Літописи X ст. мали вигляд коротких хронік про події при князівському дворі, потім у монастирях. В XI ст. з'являються літописні зводи, автори яких пов'язують записи з політичним життям. Перші руські літописи є велетенською історичною епопеєю. Волею авторів, події в літописах розгортаються на землі й на небі, в степових просторах і на безмежжі морів, на всенародних торжищах і в княжих гридницях, в монастирях і в'язницях, в імператорських палацах і в хижах трударів. Та найбільше уваги літописці приділили тим, хто панував над людьми, грабував, палив, вбивав, ненаситний на владу, землю, золото і рабів. [1]

 Українські літописи свідчать про відповідну тим часам високу культуру і ерудицію їхніх авторів, про патріотизм і вболівання їх за батьківщину. Як джерелами, так і історіографічним надбанням є також і інші літописи княжої доби.

Найчастіше літописці належали до найближчого оточення великого князя, були його довіреними особами. Як Нестор, так і його співавтор ігумен Сильвестр використали грецькі хроніки, місцеві оповідання, пов'язали історію Русі із світовою, давши вітчизняній історії центральне місце в світовій історії.

Звертають на себе увагу козацькі літописи Самовидця, Величка, Граб'янки, що передають події часів Б.Хмельницького. [2]

     У XVIII ст. виходять твори, в яких історія Гетьманщини пов'язується з історією Київської Русі. Особливо актуальними були такі паралелі під кінець існування української держави в складі Росії. Нагадування про те, що козацтво було спадкоємцем княжої держави, стало головною метою авторів таких праць.

          Посилення інтересу до історії України, створення багатьох творів про рідну минувшину були одним із проявів українського національно-культурного відродження, яке розпочалося в Україні, як і в інших слов'янських народів, наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст. Саме в цей час ідея народності як виявлення національної свідомості і самобутності охоплювала багатьох письменників, художників, учених, в тому числі істориків. [3]

      Всі ці процеси вплинули і на розвиток історичних знань та історичної думки. Широко розгорнулися збирання й публікація історичних джерел і пам'яток історичної думки, стали створюватися й діяти історичні товариства й установи. Розгорталися етнографічні дослідження, передусім збирання й публікація пам'яток народної творчості.

   До історичних наук, що розвивалися на той час, відносяться також етнографія, що вивчає побут і культуру народів, які населяли територію України; археологія, що вивчає історію по речових джерелах - знаряддях праці, домашньому начинню, прикрасах, а також поселеннях, могильниках, скарбах тощо. На таких матеріалах побудовані праці М.Максимовича, який започаткував народницький напрям в дослідженні історії.

    М. Костомаров   вважав, що історичний розвиток кожного народу визначається його духовними властивостями. Духовну природу українського народу, наприклад, визначало панування демократичних засад, вічового устрою в його суспільному житті, волелюбство та ін.

     Значну роль у розгортанні наукових досліджень з історії відігравали історико-етнографічні і літературні журнали, у яких публікувалися праці з історії, етнографії, літературознавства України, історичні джерела - документи, щоденники, мемуари, пам'ятки народної творчості, критико-бібліографічні статті, художні твори.
             Історія України мала період розгрому : з другої половини 20-х років партійно-державна верхівка повела жорстку лінію на підпорядкування історичної науки своєму диктатові, на боротьбу з українським націоналізмом і на середину 30-х років розгромила і ліквідувала наукові історичні установи й наукові школи, закрила наукові видання. Багато істориків були репресовані й загинули в тюрмах і таборах.  Ліквідувавши історичні установи, які діяли в 20-ті роки, і винищивши багатьох істориків, партійно-державна верхівка на чолі з Сталіним розгорнула широкомасштабну деформацію історичної свідомості народу.

Але це не дало загинути українській історії, переживши великі втрати, гноблення та страждання український народ все ж таки зберіг багатство своїх предків.

 Отже, знання історії України формує якості громадянина - патріотизм, показує роль народу і окремих історичних осіб у розвитку суспільства, дозволяє пізнати здобутки людства в їх розвитку, зрозуміти такі категорії, як честь, суспільний обов'язок, дозволяє бачити вади і недоліки суспільства і людей, їх вплив на людські долі. Потрібно пам'ятати, що без історії у нас немає майбутнього.

Література:

•1.     Колесник Ірина Іванівна. Українська історіографія: Навч. посіб. / І.І. Колесник. - К. : Генеза, 2000р.

•2.     Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки : збірка / Упоряд. В. Крекотень, В. Шевчук, Р. Іванченко. - К. : Дніпро, 2006р.

•3.     Єфіменко О. Залишки козацтва й українське відродження / О.   Єфіменко // Історія України та її народу. - 1992р.

•4.     Макарчук С. Писемні джерела з історії України. - Львів, «Світ»,
1999р.

•5.     Короткий нарис розвитку історичної науки в Україні. [Електронний   ресурс] http://readbookz.com/book/200/7591.html

 

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>