XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

доктор історичних наук, Циганенко Л. Ф. ВНЕСОК Л.В. ПИСАРЖЕВСЬКОГО У РОЗВИТОК ХІМІЧНОЇ НАУКИ

доктор історичних наук, Циганенко Л. Ф.

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

ВНЕСОК Л. В. ПИСАРЖЕВСЬКОГО У РОЗВИТОК ХІМІЧНОЇ НАУКИ

На різних етапах розвитку людства, одним з визначальних факторів, що свідчив про розвиток наукової думки, була діяльність науково-технічної інтелігенції. Теми досліджень науковців визначали господарські, промислові та військові потреби розвитку країни та регіонів. Серед знаної плеяди інтелектуалів Бессарабії кінця ХІХ - початку ХХ ст., які уславилися відкриттями та знахідками в області природознавчих наук, визначальне місце належить академіку, хіміку Л.В. Писаржевському.

Лев Володимирович Писаржевський народився в столиці Бессарабії - місті Кишиневі - 13 лютого 1871 р.  Пізніше  родина Писаржевських переїхала до Одеси, де Лев Володимирович, після закінчення гімназії, в 1889 р. вступив до Новоросійського університету. Знайомство Льва Писаржевського з роботою Д. Менделєєва «Основи хімії» відіграло вирішальну роль у виборі майбутньої спеціальності.

В перші роки навчання в університеті Писаржевський познайомився з П.Г. Меліковим (Мелікішвілі), який невдовзі стає його вчителем та пропонує роботу в лабораторії [1].  Дух наукової творчості та самостійного пошуку, що панував в лабораторії, сприяв формуванню наукових поглядів Льва Володимировича. В той час лише зароджувалась теорія електролітичної дисоціації, що поклала початок сучасній теоретичній хімії. Більшість вчених старшого покоління спочатку не визнавали цього напрямку. Л.В. Писаржевський в одному зі своїх перших публічних виступів у 1891 р. відстоював цю теорію. 

Після закінченню університету в 1896 р. Л.В. Писаржевський залишився працювати спочатку лаборантом, а згодом приват-доцентом у виші.  До цього періоду відноситься наукова співпраця з професором П.Г.Меліковим в галузі перекисних сполук, результатом якої стали 18 спільних наукових праць, відзначених пізніше академічною премією [2].

Основні роботи Л.В. Писаржевського присвячені вивченню будови і властивостей перекисів і надкислот, дослідженню впливу  розчинника на хімічну рівновагу і вільну енергію реакцій,  розробці основних проблем хімії з точки зору електронної будови речовин. Досліджуючи перекисні сполуки, вчений довів, що перекиси металів побудовані за типом перекису водню, а надкислоти є змішаними ангідрідокислотами звичайних кислот і перекису водню. Широко використавши нові для того часу фізико-хімічні методи, Писаржевськй встановив, що у межах однієї групи періодичної системи елементів міцність перекисів і основність надкислот зростають зі збільшенням атомної ваги елементів [3]. Результатом плідної роботи став захист у 1902 р.  дисертації на тему «Перекиси та надкислоти», яка й до сьогодні не втратила цінності завдяки експериментальному матеріалу, новим методам досліджень та широким узагальненням, а публікації основних положень на сторінках російської та зарубіжної наукової преси створили Л.В. Писаржевському репутацію видатного хіміка сучасності. 

В період з 1903  по 1914 рр. Лев Володимирович працював професором у Новоросійському, Дерптському університетах, Київському політехнічному інституті,  Бестужевських курсах та Психоневрологічному інституті в Петербурзі [4].

Продовжуючи наукові пошуки, Л.В. Писаржевський творчо розвив погляди Д. Менделєєва на розчини та їх сполуки. В докторській дисертації («Вільна енергія хімічної реакції і розчинник»), яка була захищена у 1912 р., він показав, що термодинаміка реакцій в розчинах суттєво залежить від хімічних взаємодій  речовин із розчинником, що призводить до утворення сольватів. Починаючі з 1914 р., Лев Володимирович розробляв основи електронної хімії, розглядаючи процеси з точки зору будови електронних оболонок атомів і молекул, електростатичних взаємодій та деформацій атомів, молекул, іонів [5]. Писаржевський сформулював загальноприйняту зараз уяву про роль електронів у хімічних реакціях, про окислювально-відновлювальні реакції як процеси переносу електронів.

У 1913 р. Лев Володимирович Писаржевський переїхав до Катеринослава, де очолив кафедру загальної хімії у Гірничому інституті. Однак  подальші дослідження з улюбленої проблематики були перервані війною, тому вся робота лабораторії була спрямована на медичне обслуговування армії.  Під керівництвом Писаржевського було розроблено виробництво саліцилових препаратів, уротропіну, перекису водню, йоду.  Він організував масове виробництво спрощених протигазів. 

На початку 20-х рр. ХХ ст. дослідницька інтуїція направляє Л.В. Писаржевського до однієї з найважчих галузей хімії - до теорії каталізу. Новий напрям потребував широкої постановки експериментальних досліджень. Вже у 1922 р. Лев Володимирович створює колектив однодумців, для якого було відкрито дослідницьку кафедру електронної хімії, на базі якої у 1927 р. було відкрито Український інститут фізичної хімії.   Пізніше цей інститут перейшов до системи Академії наук УССР, став одним з відомих наукових центрів держави, а з 1938 р. йому було присвоєно ім'я засновника та постійного керівника Л.В. Писаржевського [6].

Інтерес до перекисів не залишав Л.В. Писаржевського й у подальшому. В 1933 р. він опублікував дослідження про склад трьох відкритих перекисних сполук хлору та йоду, пропонував організувати спеціальну лабораторію з вивчення перекисів.

Л.В. Писаржевський був видатним педагогом і популяризатором науки, він автор підручників «Вступ до хімії», «Неорганічна хімія», брав безпосередню участь в створенні журналу «Природа».  

Досягнення Лева Володимировича були високо оцінені урядом: він був обраний академіком АН УРСР (1925 р.), дійсним членом АН СРСР (1930 р.), Лауреатом Ленінської премії (1930 р.), нагороджений орденом Леніна (1936 р.) [7] .

Помер Л.В. Писаржевський у Дніпропетровську 23 березня 1938 р. після важкої і тривалої хвороби, не зважаючи на яку до останніх днів продовжував керувати роботою інституту й лабораторії. З його смертю наша країна втратила великого вченого-новатора, блискучого педагога й організатора. 

Література:

1. Лев  Володимирович Писаржевский (1874-1938) : Матеріали про життя і творчість. - К., 1940.

2. ХХ лет Института физической химии им. Л.В. Писаржевского Академии наук Украинской ССР. - К., 1950.

3. Бикман Т.С. Научная деятельность Л.В. Писаржевского / Т.С. Бикман // Наука и жизнь. - 1953. - № 5.

4. Люди русской науки: очерки о выдающихся деятелях естествознания и техники / Под ред. С.И. Вавилова. - М.-Л.: Госиздат технико-теоретической литературы, 1948.

5. Критонов А.Е. Знаменитые химики.  А. Критонов. - М., 2002.  

6. Волков В.А. Выдающиеся химики мира / В.А. Волков, Е.В. Вонский, Г.И. Кузнецова. - М.: Высшая школа, 1991.

7. Балезин С.А. Выдающиеся русские ученые-химики / С.А. Балезин, С.Д. Бесков. - М.: Просвещение, 1972.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>