XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Доценко Д. О., к. ю. н., Шевчик О. С. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН НА МЕДИЧНІ ПРЕПАРАТИ В УКРАЇНІ

Доценко Дар'я Олегівна

Науковий керівник - к. ю. н., асистент кафедри публічного права Полтавського юридичного інституту НУ "ЮАУ імені Ярослава Мудрого" Шевчик О.С.

Полтавський юридичний інститут НУ «ЮАУ ім. Я.Мудрого»

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН НА МЕДИЧНІ ПРЕПАРАТИ В УКРАЇНІ

В умовах ринкової економіки надзвичайно важливим є розроблення ефективної цінової політики, яка б сприяла розвитку ринкових відносин, поліпшенню якості продукції та розвитку конкуренції, зменшенню рівня інфляції та пом'якшенню її негативних соціально-економічних наслідків для держави.

Відповідно до положень Конституції України цінова політика є однією з найважливіших в державі. Вона стоїть на ряду із податковою, фінансовою та інноваційною, а Кабінет Міністрів України є відповідальним за її реалізацію.

Нормативну основу правового регулювання цін і ціноутворення в Україні складає Конституція України, Господарський та Цивільний кодекси України, Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 28.06.2012 року. Що ж стосується безпосередньо державного регулювання цін на медичні препарати, то на рівні з вищеназваними нормативно-правовими актами надзвичайно важливе значення має цілий ряд постанов Кабінету Міністрів України, зокрема: № 955 "Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення", № 333 "Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення", № 794 "Питання декларування зміни оптово-відпускних цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, які закуповуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів", №1071 "Про порядок закупівлі лікарських засобів закладами та установами охорони здоров'я, що фінансуються з бюджету", №1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" тощо.

Питанню державного регулювання цін на лікарські засоби приділяли увагу такі науковці-юристи, як Л.М.Дешко, В.М.Пашков, В.С.Мілаш, В.С.Щербина, Ю.М. Осипов та інші, а також деякі науковці соціальної сфери: П.І.Гаман та Ю.В.Деркач, В.П.Соболевський та В.М.Москаленко.

На сьогоднішній день, в умовах, коли фармацевтичний ринок є надзвичайно нестабільним, складним і суперечливим, що призводить до низки проблем, правильно обрані цінова політика держави та правове регулювання ціноутворення на медичні препарати в Україні відіграють надзвичайно важливе значення для забезпечення фінансово-економічної стабільності нашої держави.

Цілком обґрунтованою є думка про те, що ціна може ефективно виконувати свою регулюючу функцію лише за умови вільного ціноутворення. Та як свідчить практика, така ціна не може бути універсальним регулятором економічних процесів, оскільки не здатна в повній мірі враховувати всю різноманітність соціально-економічного розвитку країни. Тому, майже у всіх країнах світу регулювання цін у фармацевтичному секторі - комбіноване. Це означає, що поряд із вільним ціноутворенням проводиться державне регулювання.

Як зазначає Л.М.Дешко основними методами державного регулювання цін на лікарські засоби є: встановлення граничного рівня оптових та роздрібних торговельних надбавок; встановлення диференційованої шкали торговельної надбавки; встановлення фіксованого розміру торговельної надбавки; включення лікарських засобів до переліку препаратів, що закуповуються за рахунок бюджетних коштів або за рахунок страхових внесків; встановлення цін на лікарські засоби на базі співвідношення ціни в інших країнах [2,с.89].

Якщо говорити про державне регулювання цін на лікарські засоби в Україні, то до 2008 р. учасники фармацевтичного ринку при регулюванні даного питання керувалися постановою Кабінету Міністрів України № 1548 від 25.12.1996 р. «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» згідно з якою, спільним наказом МОЗ України та Мінекономіки № 480/294 від 03.12.2001р. було затверджено Перелік вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню. На підставі цих двох документів місцеві державні адміністрації своїми розпорядженнями визначали граничні націнки для окремих груп лікарських засобів. Наказом від 09.07.2009 № 490/690 зазначений вище перелік був визнаний таким, що втратив чинність і необхідно зазначити, що у зв'язку з цим державне регулювання цін на медичні препарати набуло нових рис.

В першу чергу це пов'язано з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 955 від 17.10.2008 р. «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» якою було встановлено нові граничні націнки на лікарські засоби та вироби медичного призначення включені до Національного переліку основних лікарських засобів і виробів медичного призначення (затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 333 від 25.03.2009 р.)

Зазначений вище Перелік основних лікарських засобів і виробів медичного призначення містить 215 найменувань за міжнародною непатентованою або загальноприйнятою назвою діючої речовини, що суттєво звузило кількість лікарських засобів, ціни на які підлягають регулюванню. Крім того, даний Порядок формування цін встановив формули, за якими визначається ціни одиниці імпортованого товару, закупівельна та роздрібна ціна на одиницю товару для його подальшого продажу через аптечну мережу. Як зазначено в змінах до постанови КМУ № 955, розміри граничних надбавок для оптової та роздрібної ланок реалізації лікарських засобів, що включені до Переліку, становлять 12 % та 25 % відповідно, а також не вище 10 % на засоби, що повністю або частково придбаються за бюджетні кошти. Постановою забороняється запроваджувати обмеження надбавок на наркотичні, психотропні лікарські засоби, прекурсори та медичні гази. Від державного регулювання звільняються ціни на вітчизняні лікарські засоби вартістю до 12 грн. за упаковку [3].

Все вищезазначене свідчить про досить високий ступінь впливу держави на процес формування цін на фармацевтичні препарати, і з впевненістю сказати позитивний цей вплив чи негативний ми не можемо.

Більшість дослідників вважає, і ми з ними погоджуємося, що одним із найефективніших способів правового регулювання ринку медичних препаратів є процедура реімбурсації (відшкодування витрат вартості лікарських засобів), яка на сьогоднішній день функціонує практично в усіх європейських країнах.

Р.М.Ворон зазначає, що система реімбурсації являє собою соціально-економічну систему, метою якої є забезпечення доступності лікарських засобів та фармацевтичної допомоги населенню, з суб'єктом - уповноважені органи, об'єктом -певні групи населення та категорії хворих та механізмами відшкодування вартості лікарських засобів [1,с.108] .

Якщо проаналізувати системи реімбурсації, що існують у світі, можна виділити дві системи: державну, яка має суто соціальний характер та недержавну - переважає приватний характер фармацевтичної допомоги. До механізмів компенсації належать механізм компенсації для застрахованих осіб і механізм компенсації для аптечних закладів. Використання того або іншого механізму реімбурсації залежить насамперед від особливостей системи охорони здоров'я країни. Тому для України, як країни в якій відсутнє загальнообов'язкове державне медичне страхування доречним є другий механізм компенсації (для аптечних закладів).

Крім того, ми переконані, що одним з ефективних способів регулювання цін у фармацевтичному секторі України є політика протекціонізму, яка полягає в підтримці національного виробника, що дозволяє знизити витрати на придбання іноземних лікарських засобів, а також захистити вітчизняний ринок, підтримати конкурентоспроможність української продукції, створити додаткові умови для розвитку національної промисловості. Ми вважаємо, що положення про звільнення від державного регулювання цін на вітчизняні препарати вартістю до 12 грн. за упаковку є проявом саме політики протекціонізму, що є позитивним явищем.

Враховуючи досвід різних країн світу, можна зазначити, що існує два можливі принципи цінової політики держави: пряме регулювання та контроль за цінами.

Як зазначають дослідники, пряме державне регулювання доцільне тільки як тимчасовий захід, оскільки спричиняє деформацію цінових структур, штучно породжує збитки підприємств і підсилює їхній тиск на державний бюджет.

Що ж стосується контролю за цінами, то М.Ворон зазначає, що він має здійснюватися шляхом: встановлення граничного рівня торговельних надбавок; встановлення фіксованого рівня роздрібної надбавки; встановлення опорних (еталонних) цін; обмеження ціни на новий препарат граничною надбавкою до вартості існуючих аналогів; регулювання розмірів доходів та прибутків виробників лікарських засобів.

Враховуючи вищенаведене, опираючись на досвід країн з розвинутою ринковою економікою, ми вважаємо, що для обґрунтування ринкової ціни на медичні препарати слід використовувати системний підхід, який включає в себе сукупність чинників, що формують ціну, та дозволяє збалансувати попит та пропозицію і поліпшити якість забезпечення населення фармацевтичними препаратами.

Література:

•1.    Ворон Р.М.  Реімбурсація як засіб господарсько-правового регулювання ціноутворення фармацевтичної продукції // Право і суспільство - №5 - 2005 - С.105-109

•2.     Дешко Л. Державне регулювання ціноутворення на лікарські засоби в країнах Європейського співтовариства та інших країнах // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - С. 88- 91.

•3.     Постанова Кабінету Міністрів України №955 від 17.10.2008р. «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>