XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

д.психол. н., проф. Солодухова О.Г. ДО ПРОБЛЕМИ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ»

д.психол. н., проф. Солодухова Ольга Георгіївна

Слов'янський державний педагогічний університет

ДО ПРОБЛЕМИ «ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ»

Мета статті: розкрити авторську позицію відносно ступеня впливу професійного вигорання на відношення до педагогічної діяльності вчителів з невеликим педагогічним стажем.

В наш час в психологічній науці утвердилася думка про те, що синдром «професійного вигорання» (термін з'явився у другій половині 20 століття його ввів Х.Дж. Фреденберг для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з пацієнтами, клієнтами) є стресовою реакцією, яка виникає в результаті довготривалих професійних стресів, які зазнає професіонал. Першим пояснив захворювання, пов'язані зі стресом Г. Сельє, який вважав, що стрес, або загальний адаптаційний синдром це фізіологічна реакція людського організму, яка виникає внаслідок впливу фізичних, хімічних та органічних чинників.  Автор вказував на три стадії стресу: 1) стадія тривоги, коли організм людини готується до зустрічі з загрозою. Організм при цьому мобілізує ресурси і включає механізми саморегуляції захисних процесів. Якщо останні ефективні, то тривога зникає і організм повертається до нормальної активності; 2) стадія резистентності настає під час тривалої дії стресора, коли організму потрібні захисні сили. Організм намагається чинити опір загрозі та збалансувати витрати адаптаційних резервів на фоні адекватного зовнішнім умовам напруження функціональних систем. Це стадія максимальної адаптації та успішного повернення до душевної рівноваги. Якщо ж захисний механізм не спрацьовує, людина переходить до третьої стадії; 3) стадія виснаження наступає при дуже сильному і тривалому впливу стресора.  При цьому у людини різко знижується адаптаційні резерви та опір організму, виникає відчуття спустошеності, вразливість до втоми, фізичні проблеми, що може призвести до хвороб і навіть до загибелі організму.

Одним з найважчим наслідків довготривалого стресу є синдром «професійного вигорання». За Сельє вигорання можна віднести до третьої стадії, якій передує стійкий і тривалий рівень збудження.

Л.О. Китаєв-Смик розглядає «хворобу спілкування» - «вигорання» як наслідок душевної перевтоми, що характеризується зникненням гостроти почуттів і переживань, негативним ставленням до партнерів спілкування, виникненням конфліктів, втратою людиною уявлень про цінність життя, коли все стає байдужим.

Нині для означення феномену «вигорання» вживаються такі поняття: синдром психічного вигорання, психологічне вигорання, емоційне вигорання, професійне вигорання. Так, О.М. Степанов [6] вважає, що психічне вигорання - це психічний стан, який характеризується виникненням відчуття емоційної спустошеності і втоми, пов'язаних з професійною діяльністю. Серед чинників формування синдрому «психічного вигорання» виділяють особистісний, рольовий та організаційний аспекти та фази вигорання: початкова (невротична активність); виснаження (емоційне та фізичне); зниження працездатності та виникнення негативних емоцій (стреси, депресія); фаза деструктивної поведінки.

Найчастіше синдром «психічного вигорання» вживається у психологічній літературі для позначення емоційного та фізичного виснаження людей, професія, яких передбачає емоційний контакт з іншими людьми та вплив на них. За Т.І. Ронгінською емоційне вигорання - це психічний стан, що характеризується виникненням почуттів емоційної спустошеності і втоми, викликаних власною працею і поєднує у собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень  [7]. В.В. Бойко характеризує емоційне вигорання як напрацьований особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі впливи [1]. Т.С. Яценко та ін. вважають, що емоційне вигорання може перерости у професійне вигорання - глобальний деконструктивний феномен, що поширюється на всю професійну діяльність особи [2].

Виникнення синдрому вигорання пов'язують з віковими, гендерними, національно-культурними аспектами особистості, а також з фізіологічними ознаками - типом нервової системи, збуджуваністю та рівнем стійкості до стресу, фрустрації.

Зараз добре відомі три підходи до визначення синдрому «професійне вигорання». Перший підхід розглядає «вигорання» як стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, зумовленого довготривалим перебуванням в емоційно навантажених ситуаціях спілкування. Другий підхід розглядає «вигорання» як двовимірну модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по-друге, з деперсоналізації, тобто погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе. Третій підхід розглядає синдром «професійного вигорання» як трикомпонентну систему, що включає емоційне виснаження, деперсоналізацію та редукцію власних особистісних досягнень.

Упередження виникненню синдрому «професійне вигорання» можливе шляхом формування професіоналізму суб'єкта. Важливою умовою формування професіоналізму є мотивація вибору майбутньої професії та її об'єктивні складові опанування професійною діяльністю. В свій час Т.В. Кудрявцев виділив чотири основні етапи професійного становлення: формування професійних намірів, професійне навчання, професійна адаптація, часткова чи повна реалізація особистості у професійній праці. Перший етап характеризується формуванням мотивації до оволодіння професією в учнів старших класів та потреби в професійному самовизначенні. Змістом наступних етапів самовизначення особистості є формування ставлення особистості до себе як до суб'єктів професійної діяльності. Ці етапи характеризують динаміку професійного становлення особистості. Слід відмітити, що професійне становлення - складний і динамічний процес, в якому важливими моментами є адаптація до умов вищого навчального закладу та адаптація до професії, під час якої частіше всього проявляється синдром «професійного вигорання» як показник дезадаптації суб'єкта.

Суттєвим стресогенним фактором є психічні і фізичні перевантаження суб'єкта, що призводять до виснаження моральних і фізичних сил і позначається на психологічному самопочутті та на ефективності професійної діяльності. Прояви стресу в роботі вчителя багаточисленні і різноманітні. Серед найбільш поширених виділяють: фрустрованість, підвищену тривожність, роздратованість, виснаженість. Отже, розглядаючи причини, що детермінують виникнення синдрому «професійного вигорання» слід відмітити особистісні властивості (високий рівень тривожності, низький рівень самоповаги, прагнення до неодмінного успіху); соціальні умови, в яких знаходиться людина, що має професію, пов'язану з великою емоційною напругою (саме у вчителів - відповідальність за життя та здоров'я дітей).

Схильність до «професійного вигорання» породжує прагнення отримати успіх будь-якою ціною, гіпервідповідальність та острах невдачі (раптом мене не слухатимуть учні!). звуження життєвих інтересів («хочу піти до театру, до музею - але де вони в селі, де я працюю»?), інтровертованість.

Л.О. Китаєв-Смик розрізняє «професійне вигорання» трьох типів. Перший  - «збіднення», «згасання» емоцій, коли зникає гострота почуттів і переживань, так характерна на початку роботи («мені подобається школа, мені подобаються колеги, прекрасна адміністрація»), Але згодом з'являється відчуття нудьги, ніщо не приносить задоволення. Другий тип - виникнення конфліктів на роботі із учнями, і з колегами. Спочатку вчитель може стримувати роздратування, але воно стає все сильнішим і все менш піддається контролю. Третій тип - це втрата уявлень про цінності життя. Все стає байдужим, ніщо не хвилює, до всього ставлення стає цінічним.

Вчителя з вираженим синдромом «професійне вигорання» мають низький рівень професійного зростання, незадоволеність роботою, основними стресогенними чинниками вважають проблеми, пов'язані з педагогічною діяльністю.

Особливо незахищеними є молоді вчителі в перші роки роботи у школі. Багато з них уже на першому році починає «вигорати» відчуває смуток, розчарування, фрустрацію, потребу змінити роботу або місце роботи. Серед симптомів, що виникають першими можна виділити загальне почуття втоми, ворожості до роботи, загальне занепокоєння, робота стає менш результативною. Гнів, що відчуває вчитель, може вести до розвитку підозрілості, він починає думати, що його хочуть позбутися, що він «не вписується» в колектив. Кожен, хто намагається йому допомогти, викликає роздратування. Гнів поширюється на всю професійну діяльність, відбувається проектування негативу на оточуючих, прийняття ролі ментора, регрес професійного розвитку, агресивність, розчарування в професії.

Таким чином, можна погодитися, що «професійне вигорання» частіше всього супроводжується низьким професіоналізмом і невмінням людини адаптуватися до діяльності, до оточуючих. 

Література:

•1.     Бойко В.В. Синдром «эмоционального выгорания» в профессиональном общении. - СПб.: Тимер, 1999. - 105с.

•2.     Глибинна психокорекція та упередження психічного вигорання. Яценко Т., Іваненко Б., Євтушенко І. - К.: Главник, 2008. - 175с.

•3.     Карамушка Л.М., Зайчикова Т.В. Синдром «професійного вигорання» у вчителів: гендерні аспекти. - К.: Міленіум, 2003. - 40с.

•4.     Китаєв-Смик Л.О. Психологія стреса. - М.: Из-во «Наука», 1983. - 368с.

•5.     Кудрявцева Т.В. и др. Психологические основы профессионально-технического общения. - М.:, 1988.

•6.     Психологічна енциклопедія /Автор упорядник О.М. Степанов. - К.: Академвидань, 2008, - 424с.

•7.     Ронгинская Т.И. Синдром выгорания в социальных профессиях. //Психол. Журнал. - 2002. - «23. - с.67-78.

•8.     Селье Г. Стрес без дистресса. Пер. с анг. / Общ. ред. Е.М. Крепса. - Рига. - 1992. - 109с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>