Дубіковська О.Л. ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Асистент - Дубіковська О.Л.
ДВНЗ «Херсонський державний аграрний університет»
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Питання земельних відносин завжди було визначальним у будь-якій економічний системі. Світовий досвід переконує, що вирішення економічних і соціальних проблем нашої держави неможливе без формування земельних відносин ринкового типу [3].
На сьогодні ситуація щодо володіння, користування і розпорядження землею залишається складною і такою, що потребує невідкладного поліпшення. Найактуальнішими проблемами є: незавершеність процесів реформуванняекономічних та правових відносин власності; недосконалість системи державного управління у сфері використання і охорони земель, земельного законодавства та інфраструктури ринку земель, нерозвиненість автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, відсутність механізму економічного стимулювання використання і охорони земель. Роботи із запровадження раціонального землекористування проводяться досить повільно [1, 4].
Ця проблема відрізняється багатогранністю і особливою складністю. Найбільший внесок у її дослідження зробили такі науковці, як В.І. Власов, А.С. Даниленко, М.Я. Дем'яненкоІ.І. Лукінов, Л.Я. Новаковський, О.М. Онищенко, П.Т. Саблук, А.М. Третяк, В.В. Юрчишин та ін. Водночас ряд питань принципового значення потребує подальшого дослідження. Насамперед це стосується аналізу стану, умов і напрямів ринкового реформування земельних відносин на сучасному етапі.
Власне, саме незавершеність земельної реформи можна вважати головною проблемою формування ринкових земельних відносин в Україні. Виходячи з цього, важливим є визначення головних чинників, які призводять до її гальмування. Земельні відносини - суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження й управління землею на державному, регіональному, господарському та внутрігосподарському рівнях як об'єктом господарювання, так і засобом виробництва.
Вони є регулятором усієї сукупності суспільних зв'язків, включаючи не тільки економічну, але й соціально-демографічну, політичну, екологічну та інші складові просторового розвитку.
Складна ситуація, що склалася у сфері земельних відносин, спричинена, насамперед, відсутністю зваженої державної земельної політики та механізму її реалізації, ефективної системи фінансово-економічного і землевпорядного механізму регулювання земельних відносин та землекористування, подрібненням земельних масивів і створенням великої кількості невеликих за площею і малоефективних господарств у сільському господарстві, безсистемністю у вирішенні проблем, що виникають під час проведення земельної реформи в Україні поряд із реформуванням відносин власності на майно, запровадженням нових організаційно-правових форм господарювання, ігноруванням проблеми комплексного підходу до розвитку сільських територій у процесі проведення земельної реформи, дублюванням функцій Держкомзему іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
В умовах реформування земельних відносин відбувається зростання проблем, пов'язаних із погіршенням якісного стану і деградацією сільськогосподарських земель. В окремих регіонах ці процеси набули настільки загрозливого характеру, що відновлення деградованих земель і повернення їх в активне господарське використання при дефіциті коштів являє собою складне завдання. В умовах відсутності фінансових і матеріально-технічних можливостей переважним чинником посилення деградації ґрунтового покриву стає виснажливе сільськогосподарське використання земель. Причиною цьому є різке скорочення державного фінансування програм і заходів щодо відтворення і підвищення родючості ґрунтів, здійснення протиерозійних заходів, меліорації земель, мінімальне внесення мінеральних і органічних добрив, припинення робіт щодо захисту земель від забруднення. Таким чином, несприятливі зміни якісного стану земель обумовлюють скорочення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.
Основними причинами різкого загострення екологічних проблем в Україні є: екологічно не виважений екстенсивний і незбалансований розвиток продуктивних сил та виснажлива експлуатація природних ресурсів, як результат цього розвитку; нераціональна, з точки зору екології, структура економіки; всеохоплююча криза народного господарства й ігнорування екологічних імперативів з боку майже всіх товаровиробників; техніко-технологічна та організаційна відсталість суспільного виробництва і нерозвиненість екологічної інфраструктури в державі; зародковий характер економічного механізму природокористування та реалізації природоохоронних заходів; відсутність прогресивного і досить повного законодавчо-правового поля регулювання й управління ресурсно-екологічною безпекою на національному рівні та нормативно-методичного супроводження законодавчих актів для регіональних і місцевих органів влади.
Теоретичні та практичні результати дослідження доводять необхідність розробки нової парадигми розвитку земельних відносин - сталого землекористування як органічної складової сталого розвитку економіки. Система сталого землекористування - це така система відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним зростанням, раціоналізацією землекористування, задоволенням матеріальних і духовних потреб населення. За своїм змістом ця концепція вільна від ідеології та догм. Мета її полягає у гармонізації процесу еволюційного розвитку природи і суспільства (при активній участі населення), створення оптимальних умов для ефективного землекористування, недопущення подальшої деградації земель, забезпечення здорової життєдіяльності на землі нинішніх і наступних поколінь.
Для досягнення сталого землекористування важливим є додержання таких принципів: раціоналізація землеволодіння та землекористування; охорона земель; своєчасна ліквідація та попередження негативного впливу деградованих земель на здоров'я і добробут населення, навколишнє середовище; забезпечення соціально-економічних інтересів землекористування та їх гармонізації з екологічною складовою; збереження землі як природного ресурсу, основи життєдіяльності українського народу.
З метою забезпечення сталого землекористування державна політика в сфері земельних відносин повинна передбачати: реформування відносин власності на землю; організацію ефективного управління земельними ресурсами; удосконалення системи реєстрації, грошової оцінки й оподатковування землі; екологізацію та оптимізацію землекористування.
Позитивний ефект від реалізації передбачених заходів також залежатиме від повного та своєчасного їх фінансування на всіх рівнях.
Література
1. Концепція Державної цільової програми розвитку земельних відносин в Україні на період до 2020 р. // Офіційний вісник України. - 2009. - № 51. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.ovu.com.ua/articles/1828.
2. Новаковський Л.Я. Регіональна земельна політика / Л.Я. Новаковський, М.І. Шквир.- К. : Вид-во "Урожай", 2006. - 178 с.
3. Сідельнікова І.В. Формування земельних відносин ринкового типу в аграрному секторі національної економіки // Вісник Харківського національного педагогічного ун-ту ім.С. Сковороди // Збірник наукових праць. - Сер. : Економіка. - 2008. - № 8. - С. 18-20.
