Аспірантка Дзядевич Ю. В.,

кафедра педагогіки та психології

Херсонський державний університет

ПСИХОЛОГІЧНІ СКЛАДОВІ ІМІДЖУ СУЧАСНОГО ФАХІВЦЯ

Якісні зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, на перший план ставлять проблему адаптації професійної поведінки особистості з метою досягнення соціального успіху. Прагнення людини до самовдосконалення та саморозвитку, а також досягнення поставленої мети стає природним явищем. Відповідно до цього основними критеріями педагогічного професіоналізму сучасного фахівця стають: професійна компетентність, ділова ініціатива, здатність викликати симпатію, толерантність, тактовне ставлення до людини, здатність до самопрезентації та здійснення сприятливого враження й позитивного впливу на інших. Таким чином, професійний імідж фахівця набуває властивості одного з основних ресурсів, що забезпечують високий соціальний престиж як конкретної людини, так і певної організації, зокрема.

Індивідуальний імідж сучасного фахівця належить до проблем традиційно малодосліджуваних у вітчизняній науці. Наразі окремі аспекти проблеми формування іміджу фахівця висвітлено науковцями які досліджували: психологію індивідуальності (Б. Ананьєв, Є. Рогов, С. Рубінштейн та ін.); особливості "Я-концепції" особистості (Р. Бернс, А. Маслоу, К. Роджерс); теоретичні та практичні засади іміджелогії (П. Берд, Л. Браун, М. Спіллейн, А. Панасюк, Г. Почепцов, В. Шепель).

Як свідчить вивчення наукової літератури, поняття "імідж", популярність якого різко зростає, не є  сьогоднішнім винаходом, оскільки він існував ще в давні часи у вигляді спеціально сконструйованих образів та уявлень масової свідомості (наприклад, імідж воїна, імідж нації тощо). Одним з перших засновників теорії іміджу вважається Н. Макіавелі, який стверджував, що для формування власного іміджу важливо прогнозувати поведінку інших людей і проводити аналогію зі своєю. Саме тоді, на його думку, з'являється яскраве та розвинуте "відчуття іміджу".

В наш час, в умовах конкуренції у сфері ринкової економіки, дійові особи зацікавлені презентувати себе якнайкраще, тому перша вимога іміджології - зробити суб'єкта привабливим.

Досліджуючи проблему іміджу як зв'язуючої ланки між людиною та аудиторією, Г.Сорокіна відмічає, що імідж створюється з конкретною метою - справити  враження, щоб сформувати у людей потрібну думку про себе, а звідси і відношення. Причому це не лише картинка нас, а й обіцянка відповідності зовнішнього вигляду внутрішньому змісту, певній моделі поведінки. Інакше кажучи, потрібно "бути, а не здаватися [4]".

Г. Почепцов пропонує таку типізацію іміджу: імідж ідеальний (бажаний) - цей тип іміджу відображає наш ідеал, тобто те, до чого ми прагнемо та імідж реальний (дзеркальний) - відображає наше реальне уявлення про себе. При цьому і перший, і другий іміджі можуть бути некоректними, якщо говорити про ефективність впливу на аудиторію, оскільки людина має суб'єктивний погляд на ці явища. Ось чому важливий погляд з боку іміджмейкера, який допомагає людині розібратися в калейдоскопі власних образів і створити необхідний та найефективніший. 

Л. Мітіна вважає, що імідж професіонала - це складне утворення і пропонує такі його складові компоненти:

•-       зовнішні (зовнішність, манери, мова, голос, міміка, хода тощо);

•-       внутрішні (інтелект, спосіб мислення, ідеї, інтереси, ерудиція тощо);

•-       процесуальні (форми спілкування, темперамент, професіоналізм, виразність, темп, традиції);

•-       образ (який виникає під час появи людини і залишається при її зникненні) [3].

С.Єрмакова, досліджуючи компоненти "Я-концепції", які визначають імідж людини, зосереджує увагу на трьох його складових:

•1.     "Я-образ" - це те, якої думки суб'єкт про себе (при цьому самооцінка виступає як самоповага);

•2.     "Я-реальне" - це те, якими ми є насправді (формується вже не на знаннях, а на оцінці, як правило, неусвідомленій і не завжди позитивній);

•3.     "Я-імідж" - це "Я" - зовнішнє, тобто те, як людина себе "подає" (такі установки пов'язані з уявленнями індивіда про омріяний образ)              [2, с.45-46].

Фахівець-культуролог Н.Барна пропонує структуру особистісного іміджу, у якій провідні компоненти розташовані в напрямі від зовнішніх мінливих проявів до внутрішніх стабільних якостей:

•1.     Зовнішній вигляд (портретні характеристики): фізичні дані (зріст, вага,  фігура), костюм (одяг, взуття, аксесуари), зачіска, манера поведінки і мова, жести, погляд і міміка, особливості голосу, запах.

•2.     Іміджеві символіка: ім'я, особисті символи (колір, числа, герб, логотип, марка), особиста атрибутика (деталі й ознаки зовнішнього вигляду, що повторюються), символи соціального престижу (гроші, статусу суспільстві, професія, посада тощо).

•3.     Соціально-ролеві характеристики: репутація (громадська думка про людину, що ґрунтується на особистих досягненнях), амплуа (соціальна роль, яку виконує людина), легенда (історія життя людини, представлена в іміджі).

•4.     Індивідуально-особистісні властивості: професійно-важливі якості, домінуючі індивідуальні характеристики, стиль взаємостосунків з людьми, пропаговані ідеї, базові цінності [1, с. 132-133].

Ми бачимо, що в цій схемі представлені властивості та ознаки, які можуть усвідомлюватися нами, як більш очевидніші (зовнішні) та глибші - смислотворчі.

Суттєвим для нашого дослідження є такі складові елементи в структурі особистості, від яких можуть відштовхуватися стратегії персоналізації, у побудові її сприятливого іміджу:

•-   стиль у роботі, під яким розуміється вміння спілкуватися з людьми, знаходити спільну мову, організовувати вироблення спільних рішень, відстоювати та аргументувати власну точку зору в дискусіях;

•-  принципова думка, що характеризується тим, що, не переслідуючи мету висунення нових поглядів, людина просто ототожнює із собою наявні ідеї та концепції;

•-   власний характер, якому повинні бути властиві впевненість у собі, чіткість у викладі своєї точки зору, артистизм як  здібність захопити й утримати увагу публіки, переконати свою аудиторію;

•-  власний спосіб підходу до духу часу [3, с. 299].

Таким чином, оскільки масова свідомість функціонує в стані певної "розірваності", то індивіду слід допомогти у створенні картини світу, стилю мислення способом, який не викличе додаткових труднощів. Цю функцію бере на себе імідж. Він співвідносить інтереси аудиторії, конкретної особистості (професіонала) і каналу комунікації. Водночас дане дослідження не вичерпує усіх аспектів даної проблеми та потребує подальшого вивчення.

Література:

1. Барна Н. В. Іміджелогія : навч. посібник для дистанційного навчання / 

 Н. В. Барна ; за наук. ред. В. М. Бобика. - К. : Університет "Україна", 2007. -  217 с.

2. Курлянд З. Н. Становлення позитивної "Я-концепції" майбутнього вчителя : [моногр.] / З. Н. Курлянд. - Одеса ПНЦ АПН України, 2005. - 163 с.

3. Митина Л. М. Психология профессионального развития учителя / Л. М. Митина. - Москва: Флинта, 1998. - 276 с.

4. Сорокина Г. Г. Имидж и социальный успех / Г. Г. Сорокина // Школа и производство. - 2003. - №5. - С.4-6.

Залиште коментар!