XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Дзюба М.А. ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА ТА МУЗЕЮ «БОЙКІВЩИНА» У 1927-1939 рр.

Дзюба Мар'яна Андріївна

аспірантка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

ДІЯЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА ТА МУЗЕЮ «БОЙКІВЩИНА» У 1927-1939 рр.

На початку ХХ століття постала гостра потреба збереження пам'яток культури Галичини, бо розпочалося масове винищення українських національних скарбів та винародовлення українців. Саме життя вимагало осередку історії та культури, їх дослідженням та популяризації. Перші загальні збори, які формально утворили Товариство, були скликані 16 червня 1928 року після організаційної підготовки. Одночасно з утворенням Товариства «Бойківщина» у Самборі було засновано й однойменний музей.

Від 1927 до 1939 рр. члени товариства зробили великий внесок в Українську справу, який назавжди залишився в історії краю. Його засновниками і першими активними членами були Гуркевич, Кобільник, Княжинський, Рабій, Филипчак, Скорик, Мартинець, Козбур, Рогуцький, Лящецька.[3, с.117]

Саме заснування «Союзу українських музеїв, книгозбірень і архівів» з метою кооперування і координації науково-пошукових зусиль і розвитку всіх музеїв, львівський вчений Іларіон Свенціцький інспірував проведення їхніх спільних конференцій і з'їздів. [2, с.2]

Самбірські музеологи об'їздили всі райони Бойківщини. Ідеї і цілі музею пропагували в пресі, влаштовували збори. Видали збірник «Літопис Бойківщини»

Серед засновників Товариства та музею був Іван Филипчак (1871-1945) - педагог, письменник і музеєзнавець. Уже на перших загальних зборах Товариства, що відбулися, як вже зазначалося, 16 червня 1928 року, Івана Филипчака було обрано завідателем, музею «Бойківщина». З того часу він з головою поринув в організацію музею, невтомно збираючи і примножуючи пам'ятки бойківського побуту та культури. Директором музею він залишався до 1944 року.

10 квітня 1932 року відбулося святкове відкриття музею в новій домівці в присутності гостей з рідних місць Бойківщини. Це був реальний патріотизм. У першій кімнаті музею була поміщена бібліотека з архівом і канцелярією; другій - фольклор, етнографічні збірки, у третій - твори церковного мистецтва, у четвертій - археологія [4, с.109].

Хроніка діяльності на жаль, нерегулярно поміщувалася на сторінках «Літопису Бойківщина». Але навіть і з цих нечисленних хронік можна зробити висновок, що діяльність професора Івана Филипчака, як організатора музею й музеєзнавця, була широкою і плодотворною. Він невтомно збирав, описував і вводив у науковий обіг новознайдені пам'ятки археологічних досліджень на території бойківського краю, залучав до збирання різних предметів бойківського побуту численних ентузіастів - сільських священників, учителів і свідомих селян. Завдяки його зусиллям музей вже на третьому році існування налічував 6790 предметів етнографічно-побутової старовини бойків та археологічні знахідки.

З появою описів експонатів, а особливо наконечників списів із рунічними написами, які підготував доцент Смішко, «Літописом Бойківщини» зацікавлюються вчені з Європи і Америки. Приходять листи зі Швеції, Парижа, Бухареста, Рима з пропозиціями обміну виданнями. Незважаючи на протидію урядових кіл, матеріальні труднощі та нестачу потрібних кадрів, до музею було зібрано значну кількість вартісних речей. У музеї була велика колекція одягу, чепців, вишивок, запасок, писанок (понад 1000 штук) з території Бойківщини. [5]

Іван Филипчак брав активну участь у музейному житті всієї Галичини. У квітні 1931 року він був учасником Першого з'їзду українських музейчиків, що відбувся у приміщені Національного музею у Львові. Також брав участь у з'їзді «Союзу музеїв Польщі», що проходив 27-28 червня 1938 року в Сандомирці. Завдяки ініціативам І. Филипчака музей «Бойківщина» нав'язав тісні контакти з і співпрацю з іншими етнографічними товариствами та музеями, зокрема з Товариством «Яворівщина» в Яворові, музеями імені князя Василька в Теребовлі, «Гуцульщини» в Коломиї, «Верховина» в Стрию, «Стривігор» в Перемишлі.

З метою підвищення авторитету музею «Бойківщина» Іван Филипчак нав'язав тісні контакти з українськими науковцями, інтелектуалами та церковними ієрархами. Він тісно співпрацював з директором Національного музею у Львові, видатним українським вченим Іларіоном Свєнціцьким, з відомими археологами Ярославом Пастернаком та Маркіяном Смішком, з молодим ще тоді науковцем, а згодом всесвітньовідомим українським вченим-філологом Ярославом Рудницьким та багатьма іншими. Всі вони часто друкувалися на сторінках «Літопису Бойківщина». Іван Филипчак перебував у тісному контакті з тодішнім Перемиським єпископом Йосафатом Коциловським, радився з ним, унаслідок чого владика видав розпорядження, щоб ті церковні храми, в яких збереглися цінні зразки давнього сакрального мистецтва, здавали їх у фонди Самбірського музею.

Музей починають відвідувати й контактувати з Товариством вчені та визначні громадянини-українці, а також поляки та закордонні гості. Співпрацювали з музеєм д-р Михайло Драган, д-р І. Зелінський, д-р В. Кубійович, д-р І. Крип'якевич, І. Панькевич. Відвідують музей Олена Кульчицька, Лев Гец та інші художники. Зацікавилися збірками д-р Е. Грицак, поет Гренджа-Донський, д-р Й. Сліпий. Співпрацювали з музеєм поляки : д-р Ян Фальковський - етнограф, д-р Сулімірський - археолог. А професори Львіського, Краківського, Варшавського, Познанського університетів висилають до музею дослідників та університетську молодь. Після відвідин музею д-р В. Охрімовичем, також дослідником Бойківщини, була запроваджена книга гостей. Своїми порадами вплив на розвиток музею мав професор д-р Іларіон Свенціцький [1, с.3].

Від 1927 до 1939 року члени Товариства виконали велику роботу - створили музей, зібрали 30700 експонатів, які розмістили в помешканні В. Гуркевича, що його він винаймав у будинку судового радника Данила Стахура. Згодом він передає музеєві у безоплатне користування чотири кімнати терміном на 10 років. У літописах опубліковано понад 80 наукових розвідок. Починаючи з третього числа, в «ЛБ» публікувався «Словник бойківського говору», зібраний та упорядкований членом Товариства о. Юрієм Кмітом. Лікар Володимир Кобільник оприлюднив в журналі низку статей з археології Бойківщини - «Виказ пам'яток», знайдених ним під час розкопок могил, курганів тощо. У «Літописі» подавалися рецензії, новини, передруки архівних матеріалів, хроніка подій.

Література:

1. Данчин Р. Організатор музейництва у Самборі / Р. Данчин // Новини Самбора. - 2001. - № 8/110. - С. 3.

2. Лозинський І. Вчений універсального профілю / І. Лозинський // Самбірські вісті. - 1992. - № 38/238. - С. 2

3. Проць Б. Самбірщина і Самбір / Б. Проць. - Самбір: Самбірська міська друкарня, 2008. - 315 с.

4. Сікора Л. Бойківщина. Науковий збірник том 1 / Л. Сікора. - Дрогобич: Добре серце, 2002. - 322с.

5. Скорик М. В десятиліття існування Товариства та музею «Бойківщина» в Самборі / М. Скорик // Літопис Бойківщини. - № 10. - С. 18.

 

E-mail: MarynaDziuba@gmail.com

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>