XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Єрмоленко А.О. ГУМАНІСТИЧНИЙ ТА АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ В СУЧАСНІЙ ОСВІТІ ТА ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Єрмоленко Алла Олександрівна

аспірант Чернігівського національного педагогічного університету  ім. Т. Г. Шевченка

ГУМАНІСТИЧНИЙ ТА АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ В СУЧАСНІЙ ОСВІТІ ТА ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНІХ  ПЕДАГОГІВ

         Гуманістична парадигма освіти сьогодні об'єднала філософів, психологів, педагогів, соціологів на шляхах пошуку смислу людського буття, творчості, свободи вибору, цілісності, інтегративності мислення, управління людини власним розвитком. В свою чергу, гуманістичний підхід до розвитку особистості зумовлюється постулатом прогресивного розвитку людської психіки при наявності відповідних умов і конструктивного задоволення потреби у самоствердженні. Гуманістичний підхід в освіті й учінні неможливо звести до якихось конкретних технологій чи методів - це цілісна орієнтація, в основі якої лежить перебудова особистісних установок педагога.      

           Якщо раніше парадигма освіти ґрунтувалася на універсальності навчальних програм, фронтальному спілкуванні, стандартних оцінках знань і вмінь, примусовості, трансляційній формі передачі інформації вчителем і пасивності учнів, то гуманістичний підхід апелює до особистісно зорієнтованого і диференційного навчання з передбаченням індивідуальних нормативів і програм розвитку, радості учіння, творчості. Найважливіше у цьому підході - не формування в учнів якихось нормативних знань, а розвиток механізмів самоучіння, саморозвитку, самовиховання з врахуванням максимального вияву індивідуальних здібностей кожного учня.

При розробці конкрет­них технологій гуманізації освіти акцент спрямовується не лише на зміст учіння (це дуже суттєво), але й на формування таких міжособистісних стосунків, котрі забезпечують комфортні умови для роз­витку кожної дитини, реалізація яких обов'язкова для створення оптимального психологічного клімату для її навчання і виховання. Передусім слід врахову­вати, що дитина активна і бере з наших освітніх і виховних впливів лише те, що хоче, - згідно з власною ієрархією по­треб, мотивів і цінностей. Інтерес  до навчальної діяльності в дитини виникає лише тоді, коли в цій діяльності є успіх, радість. Якщо радості немає і учитель її не викликає, то інтересу до цієї діяльності не буде.

         Особливість сучасного педагогічного підходу до людини полягає у тому, щоб спробувати «вирвати її з натовпу», прищепити їй відчуття та усвідомлення гідності, самоповаги, самоцінності й само­достатності. Такий тип людини і виступає як розвинута, зріла індивідуальність, тобто як особистість. Він - антипод як «масовій», комформованій людині, так і людині «частковій», функціонально обмеженій. Сучасна антропологія заперечує поділ людини на «суб'єкт» і «об'єкт». Людина як суб'єкт або об'єкт - це, скоріше, «хвороб­ливий випадок», влучно зазначає О. Розеншток-Хюссі. Людину можна зрозуміти і описати лише за умови врахування всіх тих якостей, що вона їх демонструє у реальному житті. «Вона показує себе як така, що починає і продовжує, творець і творіння, продукт і обладник навколишнього світу, онук і предок, революціонер і еволюціоніст» [ 1, 143]. Нова онтологія та інноваційна філософська антропологія відчувають на собі вплив і взаємодію з іншими науками про людину. В цьому плані можна назвати насамперед біоетику, так звану «глибинну екологію» (за А. Наессом), вчення про «еко-Я», згідно з яким людина - лише одна із ланок «живої природи» - має виховуватись, вчитися заново повертатися до природи і жити разом з нею. Як відомо, аналогічну думку свого часу висловив видатний український вчений В. Вернадський. Створюючи вчення про ноосферу («сферу людини»), В. Вернадський виходив з того, що людина і суспільство є природним породженням земного життя. Розум, що утворе­ний біосферою, має узгоджувати інтереси людства і природні закономір­ності, орієнтуватися на існування живої природи [ 2, 68 ].

     Прагнення подолати «розірваність» людини, повернути їй цілісність органічно поєднуються з філософсько-гуманістичним принципом толерантного ставлення до іншого. Впливовий американський філософ Р. Рорті зазначає: «Істинними переконаннями є ті, які сприяють здійсненню наших цілей, і ми можемо мати стільки наборів переконань, скільки у нас є різних цілей» [ 2, 69 ]. Ті «вибіркові» моральні якості, які традиційно вважалися «особистісним параметром», в наші дні перетворюється на атрибут соціаль­но ефективної професійної діяльності та освіти. Толерантність у її філософсько-світоглядному аспекті потребує відповідних коректив у ставленні людини світської світоглядної орієнтації до позанаукових способів і форм пізнання та освоєння світу. В сучасній педагогічній практиці та освітніх технологіях дедалі виразніше виступає тенденція переходу від «законодавчого» типу мислення  до  «інтерпретуючого», розуміючого, а не пояснювального.

       Сучасна освіта немислима поза врахуванням наукових знань з педагогіки та психології, а також таких нових, раціоналістично вибудованих дисциплін, як загальна теорія систем, синергетика, глобалістика, біотехнологія, соціальна інформатика, цивілізаціологія тощо. Вкрай необхідні нові й надійні форми інтеграції  фундаментальних наук освіти. Вони потребують значного розширення і збагачення власного методологічного та методичного арсеналу за рахунок застосування якісно нових освітньо-педагогічних технологій.

 Освіта, таким чином, реалізуючи свій гуманістичний потен­ціал, покликана у співдружності з іншими соціогуманітарними науками розв'язати цілу низку проблем - від з'ясування своїх теоретичних можли­востей впливати на освітні та виховні процеси до визначення головних магістралей «людино творчості» в реаліях сьогодення та формування кон­кретних рекомендацій педагогічній та просвітницькій практиці. У зв'язку з цим змінюються і функції вчителя, викладача всіх рівнів освіти. Їхня діяльність орієнтується на створення умов для саморозвитку суб'єктів учіння, формування і розвитку потреб та здібностей суб'єкта навчального процесу. Це вимагає від педагога найвищого рівня ква­ ліфікації, і не лише зі своєї спеціальності, але й з огляду найвищого рівня розвитку його педагогічної майстерності.

Ініціаторами вивчення та теоретичного узагальнення нових потреб педагогічної практики стали представники гуманістичної педагогіки ( В. Лутай, В. Пазенок, В. Андрущенко, І. Зязюн, М. Романенко та ін. ). Саме вони, виходячи з потреб гуманоцентричної переорієнтації сучасного суспільства, почали опрацьовувати різноманітні форми реалізації в навчально-виховному процесі гуманістичних цінностей. В рамках цього напрямку педагогічної думки фактично склалося основне змістовно-суттєве ядро сучасної парадигми освіти, орієнтованої на самоактуалізацію індивіда та гуманістично-розвиваючий вимір освітньої практики. В рамках гуманістичної педагогіки й сьогодні розвивається основний процес педагогічних новацій, що служить надійною основою більш широких узагальнень освітнього характеру.

Особливої уваги в контексті реформування освітньої практики заслуговують два напрями гуманістичної педагогіки. По-перше, це її теоретична складова, де змикаються філософська та педагогічна антропологія. У роботах цього рівня гуманоцентрична переорієнтація навчально-виховного процесу розглядається в широких рамках філософських узагальнень відносно природи людини та її основних екзистенціальних проблем, що є своєрідним перехідним містком між педагогічною практикою та загальнофілософською теорією. По-друге, це сфера проектування конкретних педагогічних новацій, де народжується досвід організації навчально-виховного процесу на нових світоглядних та ціннісних засадах. Це свого роду «експериментальний майданчик» нової педагогіки, де реалізуються основні її ідеї.

Таким чином, гуманізація освіти сьогодні є провідним напрямком її розвитку в ХХІ столітті. Вона, в свою чергу, актуалізувала потребу використання системи антропологічних знань для обґрунтування інноваційних підходів до визначення мети та змісту освіти, для створення і реалізації педагогічних технологій, а також освітніх умов, у яких розкривається й досліджується природа людини в процесі її розвитку.

Концептуальною основою гуманізації освіти в педагогіці є антропологізм [ 3, 1 ]. Він детермінує підхід до аналізу біосоціальних і духовних чинників становлення особистості на основі системної реалізації принципів природовідповідності та соціо-культуровідповідності.

Антропологізм дає можливість розглядати суспільство як форму спільного життя людей в особистісному вимірі, а людину - як високоорганізовану духовну істоту. Ця закономірність є об'єктивною основою теоретичного обґрунтування й практичної реалізації педагогічних інновацій, їх зорієнтованості на розвиток і саморозвиток особистості, що, в свою чергу, обумовлює становлення таких стосунків, де учень і вчитель розуміють особистісний сенс мети, змісту і технологій навчання й виховання та самореалізуються за внутрішніми екзистенційними законами.

Антропологізм як загальнонауковий спосіб дослідження людини, що навчається, повинен об'єднати зусилля гуманітаріїв, природознавців і педагогів у осягненні діалектичної єдності використання наукових знань про людину в процесі її навчання й впливу учня на мету, форми, методи його розвитку і саморозвитку.

У центрі антропологізму, як наукової концепції, - людина. Вона розглядає особистість учня, студента, педагога, керівника як суб'єкта освітянської діяльності й суспільних відносин, визнає людину складною системою, яка саморозвивається за внутрішніми й зовнішніми законами. Тому саме педагогіка, спираючись на антропологізм, спроможна формувати гуманні відносини в освітньому середовищі, визначати засоби формування світогляду й емоційних якостей, вивчати особистість, яка навчається.

Таким чином, сучасна освіта поступово зміщує свою орієнтацію в суб'єктну площину, і в процесі ліквідації наслідків недемократичного навчання і виховання на перший план поступово виходить Людина - як мета прогресу. Урахування ж її внутрішнього потенціалу в процесі особистісного зростання й самодостатності, створення умов, у яких кожен учень мав би можливість відкривати в собі якості суб'єкта, є головними завданнями освіти. Саме тому проблема людини в наш час стала своєрідним епіцентром усіх педагогічних пошуків.

Стає очевидним, що увага до долі людського єства в розвитку світової цивілізації повинна відігравати провідну роль у нових освітніх теоріях і технологіях. Саме тому антропологізм максимально наближається до гуманістичного принципу організації навчання і виховання відповідно до законів становлення і розвитку особистості й дозволяє систематизувати ті «людинопізнавальні» компоненти, які є в різних дисциплінах.

Антропологізм  визнає домінантами гуманізму унікальність людини, розуміння її свободи й відповідальності, відкриту взаємодію з іншими людьми і доповнює характеристику сутності особистості її цілісністю, субстанціональністю, універсалізмом і амбівалентністю й сприяє розвитку людини, актуалізує вивчення її в соціально обумовленому процесі перетворення індивіда на повнофункціональну особистість, яка набуває гуманності в культурному й природному існуванні.

Антропологічне обґрунтування освіти, пояснення специфічної сутності людини веде свій початок з ХІХ століття, коли з'явилася антропологія - наука про походження та еволюцію людини. Сьогодні  ця проблема є ще більш актуальною. У Лісабонській угоді Болонського процесу, що ставить за мету створення демократичних умов для розвитку освіти і науки, підкреслюється необхідність освітніх перетворень [ 3, 1 ]. Це викликано, перш за все, чинниками, що стали реаліями сьогодення: бурхливий розвиток антропології, генетики, соціальної психології, педагогіки, політології і інших наук. Зміна буття людини під впливом глобалізації екологічних і демографічних явищ у розвитку цивілізації і наукового прогресу з настільки вагомою, що, з одного боку, в окремого індивіда з'явились можливості безпосереднього впливу на життя необмеженої кількості людей, а з іншого - різко знизилися можливості вільного визначення своєї долі при уявному багатстві вибору. Також досвід двох війн, реальність існування тотальних режимів змусили по-новому зрозуміти значення ідей гуманізму. Ці зовнішні чинники гуманізації тягнуть за собою цілий комплекс явищ, що зумовлюють перебіг процесу «олюднення» освіти в сучасних умовах: утвердження принципів нового, глобального гуманізму; досягнення відкритості індивідуального особистісного розвитку й цілісності особистості, формування її комунікативності, прагнення духовності; гуманітаризація людського мислення й насичення його гуманітарними знаннями, плюралізація дослідницької свідомості на основі визнання різних способів осягнення істини; розгортання перманентної творчості, пов'язаної з розвитком такої ціннісної установки свідомості, яка орієнтує людину не на володіння, споживання, слухняність, а на осягнення буття, що розуміється як самовизначення, самоствердження, самореалізація; утвердження толерантності щодо ідейно-політичних, світоглядних, релігійних, духовно-культурних відмінностей людей. Без антрополого-педагогічного осмислення цих чиннників і їх методологічного обгрунтування ефективний процес гуманізації освіти і зростання професійної майстерності майбутніх учителів видається неможливим.

Література

1. Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декартом // Вопросы  философии. - 1997. - №8.- С.143-154.

2. Пазенок В. Гуманістичний принцип сучасної філософії освіти // Філософія освіти. - 2005. - №1. - С. 53-73.

3. Аносов І. П. Антропологізм як чинник гуманізації освіти ( теоретико-концептуальні основи ). [Електронный ресурс]. - Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/inode/27070.html.


Один комментарий к “Єрмоленко А.О. ГУМАНІСТИЧНИЙ ТА АНТРОПОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ В СУЧАСНІЙ ОСВІТІ ТА ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ”

  1. О.Жосан:

    Цікавий матеріал. Хотілося б отримати детальнішу інформацію про зв'язки між процесом "антрополого-педагогічного осмислення цих чиннників і їх методологічного обгрунтування" та процесом зростання професійної майстерності майбутніх учителів. Вважаю за доречне також порадити автору використовувати в своєму дослідженні праці Г.ващенка, С.Русової, В.Сухомлинського, І.Ткаченка, Б.Огульчанського, А.Кураєва.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>