XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Федорук Н. І. АПЕЛЯТИВ ТА ЙОГО РОЛЬ У СТРУКТУРІ МОВИ

Федорук Н. І. асистент

Чернівецький торговельно - економічний інститут КНТЕУ

  АПЕЛЯТИВ ТА ЙОГО РОЛЬ У СТРУКТУРІ МОВИ

Категоріальна ознака соціального статусу в лексичній семантиці може бути виражена в якості основного і додаткового значення. Про основне значення можна говорити в тому випадку, коли те чи інше слово втілене в життя задля вираження соціального статусу. До таких слів належать одиниці двох видів: слова, що виступають у функції звертання і виражають характеристики статусної ознаки (індекс, вектор, репрезентація), і слова, що виражають ієрархію в тій чи іншій системі соціальної установи (наприклад, армійські чини). Слова другого виду також можуть бути використані у функції апелятива.

Одиниці апелятива складаються із підкласу статусних вокативів. Для виявлення системної зумовленості статусних вокативів потрібно розглянути апеляцію як парадигму.

Апелятив є предметом вивчення багатьох дослідників. Про це свідчить видана в Тюбінгені коментована бібліографія по даній темі, що включає більше 1100 джерел. У монографії, присвяченій проблемі звертання в різних мовах, Ф. Браун зазначає, що слова, які використовуються в якості звертання, виражають не тільки відношення мовця до адресата, але і несуть конотативну інформацію про мовця, про його виховання, вміння поводити себе і соціальний статус [4].              Вокативи існують у всіх мовах, специфічно відображають національно-культурні особливості мови, її неоднорідність, склад і мають складну змістовну будову.

Функціональний підхід до вивчення апелятива передбачає визначення його призначення в мові і встановлення його місця в ряду однопорядкових одиниць, висвітлення його зв'язків із одиницями інших класів, виявлення меж його варіативності і побудову парадигми апеляції - динамічної моделі класу слів і виразів, що розглядаються.

Поняття „парадигма" у лінгвістиці по-різному інтерпретується в залежності від одиниць, які описують (морфологічна, дериваційна, лексико-семантична). Лексико-семантична парадигма трактується як динамічна система взаємозв'язку значень слів. Дана парадигма належить до нежорстких парадигм, так як її склад принципово відкритий, і алгоритм їх розвитку є багатовимірним.

Потрібно диференціювати такі поняття як „система", „поле", „категорія" і „парадигма" у лексичній семантиці. Вивчення системи пов'язано із виокремленням класу, доказом специфічності множинності і визначенням його загальносистемних характеристик - цілісності, елементів, структури; вивчення поля передбачає виокремлення та опис ядра і периферії групи одиниць, що досліджується, а також висвітлення їх вибіркової взаємодії для реалізації загальної функції; вивчення лексико-семантичної категорії розуміється як визначення категоріального значення, виокремлення семантичних ознак високого ступеня абстракції, пов'язаних або співставлених із конститутивними ознаками граматичних категорій; вивчення лексико-семантичної парадигми зводиться до встановлення напрямів і алгоритмів розгортання змістовного інваріанту класу .

Завдання вокативів у мові - виконання апеляційної функції, встановлення і підтримка контакту між учасниками спілкування. Привертання уваги адресата може досягтися як вербально так і невербально.

За своєю функцією вокативи належать до неінформативних мовленнєвих дій, не виражають окремої комунікативної функції, проте беруть активну участь у формуванні цілого класу комунікативних функцій (так званих директивів), активно діють при витворенні висловлень з питальними комунікативними функціями, можуть використовуватися при побудові висловів інших типів; виражають регулятивний, індексальний та емоційний зміст. Регулятивний зміст пов'язаний із встановленням, підтримкою і роз'єднанням контакту, індексальний зміст характеризує психологічний склад і соціальний статус мовця; емоційний зміст є додатковим у акорді значень апелятива. Вокативи можуть нести інформацію до тієї міри, в якій ми вибираємо інформацію із одиниць прагматичного плану мови. У нормі ці одиниці не містять ніякої інформації, тому будь-яке відхилення від норми несе нову інформацію індексального чи емоційного характеру. Наприклад, нестандартне звертання змушує адресата шукати причину такої мовленнєвої дії і формулювати її у термінах прагматичної інтерпретації.

Однопорядковими одиницями по відношеню до вокативів виступають інші неінформативні мовленнєві акти: формули соціального етикету (регламентативи), акти фактичної  комунікації (заповнення пауз, світська розмова ні про що і т. д.), емоційно-експресивні акти. Під терміном „вокативи" розуміються як мовленнєві акти, так і мовні одиниці, за допомогою яких виражаються відповідні мовленнєві акти.

Таким чином, спеціалізоване вираження ознаки соціального статусу в іноземній мові проявляється як парадигма вокативності. Вокативи виконують функцію встановлення і підтримання контакту між учасниками спілкування .

Література:

1. Скаб М. Прагматика апеляції в українській мові. - Чернівці: Рута, 2003.- 80с.

2. Богданов В.В. Речевое общение: прагматические и семантические аспекты.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. - 88с.

3. Карасик В. И. Язык социального статуса. - М: Гнозис, 2002. - 336с.

4. Braun Frederick.  Terms of address: Problems of patterns and usage in various   languages and cultures.- Berlin: Mouton de Gruyter,1988. - P. 236-240.

 

 

 

 

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>