XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Фімяр С.В. ПРІОРИТЕТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Фімяр С.В., аспірант

Черкаський державний технологічний університет

ПРІОРИТЕТНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ В КОНТЕКСТІ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Існує єдине визначення „продовольчої безпеки" країни, що підтверджується економічними розрахунками й світовим історичним досвідом. Що стосується економічних обґрунтувань, то неправомірно зіставляти як рівноцінні альтернативи наслідки від зовнішньої торгівлі продовольством і розвитку внутрішнього виробництва. Справа в тому, що дане порівняння не враховує так званого ефекту мультиплікації, коли фінансові вкладення оцінюються не в короткостроковому (де торгівля безсумнівно може мати разові переваги), а довгостроковому періоді. Вкладення у власну економіку, якщо природні умови дозволяють провадити достатню кількість продовольства, по-перше, мають більше тривалий ефект, пов'язаний з амортизацією основних фондів, і, по-друге, забезпечують зайнятість населення, що в цей час є основним критерієм оцінки багатьох державних програм за кордоном. Наприклад, за розрахунками американських фахівців, сучасний експорт сільськогосподарської продукції створює в США додатково більше 1 млн. робочих місць, а також приносить порядку 60 млрд.дол. США, що стимулює розвиток галузей виробництва, зберігання, переробки й збуту продукції АПК усередині країни [1, С. 1].

Розрахунки економічної ефективності різних проектів показали, що сучасна ситуація в країні, коли потрібне переозброєння практично у всіх галузях, забезпечуючи довгостроковий мультиплікативний ефект, спричиняє високий рівень мультиплікатора - 4-5. Це означає, що на кожну вкладену у економіку гривню суспільний ефект становить 4-5 гривні. У більш стабільних країнах цей показник значно нижче. Наприклад, в Австралії він не перевищує 2,5.

Таким чином, продовольча безпека включає не тільки споживчий аспект (з урахуванням фізіологічних норм), але й виробничий (за рахунок розвитку власного виробництва, а вже потім - необхідного імпорту сільськогосподарської продукції й продовольства).

Ще один аргумент на користь курсу на самозабезпечення, що реалізується переважно через фінансову підтримку сільських товаровиробників, полягає в практичному ставленні всіх країн світу до власних і світових продовольчих проблем. Справа в тому, що проблема продовольчої безпеки давно вийшла за межі національних економік, уперше пролунавши в концепції „всесвітньої продовольчої безпеки" ФАО в 1973 р. У грудні 1974 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила розроблені на основі пропозицій ФАО „Міжнародні зобов'язання по забезпеченню продовольчої безпеки у світі", що передбачали реалізацію чотирьох пріоритетів світової аграрної політики:

- створення національних продовольчих резервів при координації їх на міжнародному рівні;

•-   надання економічної допомоги з метою збільшення виробництва й будівництва сховищ продовольства в країнах, що розвиваються;

•-   встановлення глобальної інформаційної системи з питань виробництва й торгівлі продовольчими товарами;

•-   забезпечення регулярних міжурядових консультацій з питань світової продовольчої безпеки.

Функції спостереження й збору інформації були покладені на Комітет по продовольчій безпеці Ради ФАО [2, C. 74].

Однак пріоритетність національних аграрних політик країн з розвиненою ринковою економікою заважає реалізації всесвітньої аграрної політики. „Міжнародні зобов'язання по забезпеченню продовольчої безпеки у світі" не виконуються. Це зайвий раз підтверджує той факт, що наша країна повинна розраховувати тільки на власні сили в забезпеченні свого населення продовольством.

Кожен структурний елемент аграрної політики має таку ж саму генеральну мету - забезпечення продовольчої безпеки країни, що конкретизується за кожним із напрямків. Так, для сільськогосподарської політики генеральна мета, що забезпечує продовольчу безпеку країни, - підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва; для агропромислової політики - підвищення ефективності галузей, пов'язаних із сільським господарством; для продовольчої політики - забезпечення гарантованого доступу населення до продуктів харчування й для зовнішньоекономічної політики - збільшення прибутковості від зовнішньоторговельних операцій.

В даній статті використані офіційні видання ОЕСР, Міністерств сільського господарства Франції й США, у яких вживається, в основному, єдина термінологія для позначення напрямків надання державної фінансової підтримки сільськогосподарським товаровиробникам. На основі зазначених документів було виділено два напрями аграрної політики - державне регулювання продовольчих ринків і все те, що прямо не пов'язане із продовольчим підходом, об'єднане в єдиний напрямок - структурних змін. Поділ всіх цілей аграрної політики на продовольчу та структурну має принципове значення при визначенні її пріоритетів.

Література:

•1. Making А. World of Difference for U.S.Wheat Growers. - Washington, D.C.: U.S.Wheat Associates, 1996. -2 p.

•2. Бенсалах-Алауи А. Всесвітня продовольча безпека. - Париж.: 1989. - с.73-75.

e-mail: irynamyndra@yandex.ru


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>