Глинюк Юлія,

магістрантка Рівненського державного гуманітарного університету

ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ ГУМАНІСТИЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

Останнє десятиріччя в Україні позначене напруженим пошуком нових засобів і форм виховання дітей та юнацтва. Насамперед, визначальним є звернення до народної педагогіки, що є духовною скарбницею. Ідея відродження українських національних традицій визначає специфіку  проблем  формування основ гуманістичного світогляду у дітей молодшого шкільного віку.

У світовій педагогічній теорії останнього часу наголошується, що виховний процес не повинен підпорядковуватись будь-яким поглядам, уподобанням певної групи людей, що стоять при владі. Виховання має будуватись на вищих інтересах і цінностях, характерних людству у всі часи. Такими стали принципи гуманізму [1].

Гуманізм розуміється як найвища якість сучасної людини, як людяність, любов до людей, як високий рівень терпимості, толерантності, як повага до особистості. У педагогіці гуманізм визначається як система ціннісних орієнтацій, у центрі якої - визнання людини  найвищою цінністю. З точки зору сучасних теорій виховання, гуманізм - це сукупність ідей і цінностей, що утверджують універсальну значимість людського буття в цілому і окремої особистості зокрема [3, с. 194].

Гуманістичні тенденції мають  історичний ґрунт. Ще за часів Київської Русі метою освіти було виховання яскравих, гуманних особистостей, обізнаних з історією, культурою, духовними надбаннями Греції, Риму, Візантії, народів Скандинавії, Сходу і Заходу, вірних своїй землі, традиціям, своїй мові. Відоме "Повчання дітям" Во­лодимира Мономаха дало поштовх розвитку педагогіки родинного виховання, "Повість временних літ" Нестора, "Слово о полку Ігоревім" сприяли становленню гуманістично­го погляду на питання походження й сутності світу, любові й ненависті, добра і зла, життя й смерті та інших життєвих цінностей. Принцип свободи, як універсальний прин­цип буття, свідомості, освіти, віри в державі, розвинув Іларіон у "Слові про закон, бла­годать і істину". Педагогіка І. Вишенського та М.Смотрицького, педагогів і вчених братських шкіл Чернігівщини, Острозької, Замойської та Києво-Могилянської академій, особливо акцентувала на категоріях совісті, честі, на морально-етичних вимогах, ставила людину, світорозуміння на перше місце.

На ідеалах демократизму й свободи, єдності інтересів особи, суспільства, держави, світських, військових і конфесійних інституцій грунтувалася педагогіка періоду Гетьманщини, про що свідчать освітні програми Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика, К. Розумовського. Все це передбачало органічне поєднання виховання й навчання, інтересів особи, сім'ї, нації, інституцій освіти, науки, держави, сучасного мислення з   історичною   пам'яттю.   Педагогіка   видатного   українського   вченого-філософа Г. Сковороди сприяла поширенню філософії свободи й гуманізму як шляху до самопізнання й самореалізації, згідно з якою школа є універсальною майстернею,  в  якій вчителями є не тільки педагоги, а й батьки, традиції, сама природа.

Педагогічні освітні й виховні традиції в Україні мають не менш як тисячолітню історію. Основою національного виховання стали перевірені віками принципи національної педагогіки як народної (у вигляді народної творчості), так і створеної видатним діячами української науки, літератури, культури.

Особливому розвитку патріотизму, гуманістичної загальнонародної системи освіти й виховання сприяла демократична суспільна система Козацької держави. Взагалі доба Гетьманщини мала важливе значення у розвитку української державності й незалежності. Козацтво врятувало український народ від загибелі, забезпечило збереження нашого етнофонду. Внеском у розбудову людської цивілізації українське козацтво є не воєнна, а цивілізована, творча діяльність. Протягом кількох століть ця діяльність відігравала провідну роль у всіх сферах історичного буття нашого народу як організовуюча сила у здійсненні найважливіших завдань з розвитку української нації.

Як зауважує О. Апанович, Козацька державність - Запорізька Січ - була історичним антиподом Російської імперії. Замість кріпацтва тут панували демократичні порядки, на відміну від Російської імперії, феодально-кріпосницький устрій якої дуже нагадував рабство, а колоніальна політика з необмеженою царською владою вела до поступової русифікації. Аналізуючи твір Сергія Подолинського "Людська праця на землі і розподіл сонячної енергії" та роботи     В. Вернадського про біосферу, концепцію ноосфери,   О.Апанович дійшла цікавих висновків: українське козацтво зробило крок у ноосферу. І це виводить наших пращурів на планетарний рівень [2, с. 206-208].

Архів Коша Запорізької Січі - перлина стародавньої української писемності, свідок багатьох унікальних подій історичного значення. Свого часу був сформований особливий фізичний і психічний, духовний та інтелектуальний тип козака, з високими морально-етичними якостями, розвиненим почуттям патріотизму, розумінням найвищої цінності - волі, концентрованою енергією, міццю, що закріпилися на генетичному рівні.

Все це зумовило свого часу  розвиток прогресивної козацької педагогіки. Цьому сприяв і сам характер української народної культури, яка ще за часів Володимира та Ярослава вивела Україну на рівень найбільш розвинених країн Європи. Своїм корінням українська народна культура сягає в давні, доісторичні й дохристиянські часи, первісну стихійність яких вона зберегла у світогляді, звичаях і обрядах, побуті, образотворчості, слові, музиці, у всьому, що торкається духовного й фізичного життя стародавнього й талановитого народу. Українська культура - це справді неоціненна скарбниця, наша прадідівська спадщина, невичерпне джерело творчих надбань для сучасних і прийдешніх поколінь.

Література:

•1. Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса.─ Минск: Университетское,1990.─560с.

•2. Ариарский М.А. Прикладная культурология как область научного знания и социальной практики.─СПб.─1990.─530с.

•3. Психология и педагогика / Под ред. А.А. Радугина ─ М.: Центр, 1999.─ С.194-196.

Залиште коментар!