XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Гомзякова О.Ю. РЕАЛІЗАЦІЯ КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХІДА У СВІТЛІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Викладач Гомзякова Ольга Юріївна

Миколаївський комплекс Національного університету "Одеська юридична академія"

РЕАЛІЗАЦІЯ КОМУНІКАТИВНОГО ПІДХІДА У СВІТЛІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Проблема взаємодії викладача і студента набула особливої актуальності починаючи з 70-х років ХХ століття у зв'язку з інтенсивною розробкою і реалізацією комунікативного підходу в навчанні іноземних мов. Розвиток у студентів уміння організувати свою мовну поведінку мовою, яку вони вивчають, адекватно задачам спілкування, тобто розвиток комунікативної компетенції, став пріоритетним напрямком у сфері навчання іноземних мов.

Метод активізації резервних можливостей як один з перших варіантів інтенсивного навчання іноземних мов добре зарекомендував себе в багаторічній практиці навчання. Він вирішує, насамперед, задачу навчання спілкування іноземною мовою і опирається на психологічні резерви студента, які не були  використані в звичайній навчальній діяльності,  та керування соціально-психологічними процесами в навчальній групі. Потенційна ефективність методу «активізації резервних можливостей особистості  студента» полягала «у його спрямованості на комплексний розвиток особистості того, хто вчиться, на цілісне формування інтелектуальних, емоційних і мотиваційних її сторін» [1,77].

Основні психолого-педагогічні принципи, які лежать в основі методу активізації резервних можливостей особистості, органічно пов'язані з ведучими теоретичними положеннями психологічної школи (концепція особистості А.Н. Леонтьєва, теорія колективу А.В. Петровського), випливають із уявлень про мовну діяльність, які були вироблені психолінгвістикою (А.Н. Леонтьєв, І.А. Зимня), враховують можливості використання сфери несвідомого в навчанні (Г.Л. Лозанов). Усе це визначає широку варіативність застосування цих принципів. Це обумовило різноманітність термінів для позначення методів навчання: суггестопедичний, емоційно-значеннєвий, модульний, індивідуально-комунікативний.

У зв'язку з посиленням психологічної складової наук, що займаються аналізом мовної комунікації, одним з основних принципів навчання став принцип особистісно орієнтованого навчання. У роботах С.Д. Рубінштейна [2,55] і А.Н. Леонтьєва [3,94-231] були закладені основи особистісно-діяльнісного підходу до процесу навчання іноземних мов. Даний принцип, будучи відображенням нової освітньої філософії, залишається у  вітчизняній методиці навчання іноземних мов, і в даний час є одним з основних у реалізації гуманістичних ідей у навчанні  предмету. Він відповідає діяльнісній природі навчальної дисципліни «іноземна мова».

Із середини 80-х років комунікативний підхід до навчання іноземних мов вступив у новий етап свого розвитку. Лінгвісти й лінгводидакти почали виявляти зацікавленість не просто  мовними здібностями, але й здібністю людини розуміти та породжувати мовні висловлювання. З'явились такі категорії, як глобальна компетенція, мовна особистість, мовна свідомість. Поряд з оволодінням студентами лексичним мінімумом відповідно до граматичної й синтаксичної структури мови,  йдеться і про оволодіння концептами культури іносоціума, а також комунікативно-поведінковими навичками й уміннями. Тобто основний акцент навчальної дисципліни «іноземна мова» спрямовується на формування у студентів  багатокомпонентного набору мовних умінь, здібностей до здійснення мовних дій різного ступеня складності, вчинків, що містять  виявлення і характеристику мотивів і цілей, що спонукають розвиток особистості, її поведінку [4,45]. Це обумовлює перехід до значеннєвої, змістовної парадигми навчання. Особливу актуальність при цьому набуває розвиток у студентів уміння користуватися відповідною іншомовною «технікою», тобто уміння поводитися в заданих ситуаціях спілкування подібно носіям  мови, яка вивчається.

 Процес навчання іноземних мов повинен виключати мало усвідомлену активність студентів на рівні мовної поведінки й розвивати здатність здійснювати комунікативну діяльність самостійно не тільки  і не стільки на репродуктивному рівні, скільки на рівні продуктивному, творчому. Така здатність відрізняє лише особистість вільну, розкріпачену, що вміє діяти «від себе особисто» [5,156], тобто таку, що вміє реалізувати свої особисті комунікативно-пізнавальні потреби. В ході нашого дослідження було встановлено, що розвивати свої комунікативно-пізнавальні потреби студент може двома способами. Перший пов'язаний з використанням прийомів, що стимулюють ситуацію реального мовного спілкування (розігрування діалогів-зразків, ділові ігри і т.д.). Другий спосіб - побудова в навчальному процесі «запропонованих обставин» таким чином, щоб студент реально знаходився в ситуації, коли йому доводиться діяти так чи інакше.

 У світлі сучасної моделі навчання іноземних мов другий спосіб є більш ефективним, про що свідчать також і результати проведеного нами анкетування студентів-правознавців, опитування викладачів та власна педагогічна практика.  До того ж спілкування  - це не простий обмін інформацією, спрямований на досягнення певної мети. Спілкування - це активна взаємодія учасників цього процесу, мета якого найчастіше має «немовний» характер [6,130]. Мова виступає лише засобом здійснення цієї взаємодії, у ході якої люди, впливаючи один на одного за допомогою знаків, організовують свою спільну діяльність. Тому, якщо мова йде про спілкування як активну взаємодію його учасників, то організовуючи це спілкування в навчальних умовах, слід «включати»  процеси оволодіння іноземною мовою  не тільки в комунікативну діяльність, але й у предметно-комунікативну.

 Нова педагогічна парадигма, визначаючи зміну характеру процесу навчання, припускає і зміну характеру основної схеми взаємодії викладача і студентів. Це повинна бути схема суб'єкт-суб'єктного рівнопартнерського освітнього співробітництва викладача і студентів у спільному, дидактично організованому  викладачем вирішенні навчальних комунікативно-пізнавальних задач. Методичні проблеми осмислюються сьогодні з позиції чотирьох сфер процесу навчання іноземних мов: викладач-студент і викладання мови - вивчення мови. При цьому особлива увага приділяється четвертій сфері, зв'язаній з процесами засвоєння  мови чи оволодіння мовою. Досліджувати загальні закономірності навчання мови - значить дати опис моделі володіння мовою і механізму її функціонування та відповісти на запитання, яким чином відбувається засвоєння мови.

 Таким чином, у даній статті ми торкнулись декількох методів навчання іноземних мов: методу активізації резервних можливостей, особистісно-діяльнісного методу, особистісно орієнтованого навчання, лінгводидактичної моделі «міжмовної компетенції», які розглядаються нами у світлі сучасної моделі навчання іншомовного спілкування, і дають підстави стверджувати, що тільки багатоаспектна комунікативна взаємодія викладача і студентів створює найкращі умови для навчання іноземної мови та формування особистості кожного студента. 

Література:

1. Петровський А.В., Китайгородська Г.А. До деяких питань активізації навчальної діяльності. - У кн.: Методи інтенсивного навчання іноземним мовам, вип. 5, К., 1999.

2. Рубинштейн С.Д. Oсновы общей психологии: В 2-х томах. - Т. 1. - М.: Педагогика, 2000.

3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность // Изб. собр. психол. произв.: В 2-х томах. - Т. 2. - М., 2000.

4. Халеева И.И. Основы теории обучения пониманию иностранного языка (подготовка переводчика). - М.: Высшая школа, 1999.

5. A. Khapp - Potthoff, K.Khapp. Fremdsprachenlernen und lehren. Eine Einführung in die Didaktik vom Standpunkt der Zweitsprachenerwerbsforschung. Verl.W.Kohlhammer: Stuttgart, Berlin, Koln, Main, 1992

6. Зимняя И.И. Психология обучения иностранным языкам в школе. - М.: Просвещение, 2000.

 

e-mail: goyu@trion.mk.ua

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>