Гордеюк А.О. ПРЕМІЮВАННЯ У СИСТЕМІ ОПЛАТИ ПРАЦІ.
Гордеюк Алла Олександрівна
Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського
«Харківський авіаційний інститут»
ПРЕМІЮВАННЯ У СИСТЕМІ ОПЛАТИ ПРАЦІ
Заробітна плата є основним джерелом доходу переважної більшості населення як у країнах, що перебувають у стані ринкової трансформації, так і в країнах з розвитою ринковою економікою.
Економічний ріст в Україні, що фіксується протягом останніх п'яти років, і постійне підвищення заробітної плати, не відобразились належним чином на ситуації, що склалася в нашій державі у сфері оплати праці. Згідно зі ст.76 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" з 1 січня 2007 року мінімальна заробітна плата в Україні складає 400 грн., з 1 липня 2007 г. уряд планує підвищити мінімальні зарплату до 420 грн, з 1 грудня - до 450 грн [1]. Однак по стандартах Європейської соціальної хартії мінімальна заробітна плата становить від 2 до 2,5 прожиткових мінімумів [2]. Прожитковий мінімум в Україні згідно зі ст.62 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік" з 1 січня 2007року складає - 492 грн, з 1 квітня- 501 грн., з 1 жовтня -510 грн [1]. Таким чином, мінімальна заробітна плата в державі за європейськими стандартами повинна коливатися від 1002 до 1250 грн. Але це далеко не так, тому проблема оплати праці в Україні є однією з найбільш актуальних на сучасному етапі розвитку держави.
Премія - одна з найважливіших виплат у системі оплати праці. На сьогоднішній день вона свого значення не втрачає, тому що є додатковим матеріальним стимулом для працівників. Дослідженням проблем преміювання займалося багато вчених радянського періоду, такі як Лившиць Р.З., Процевський О.І., Зайкін О.Д., Пошерстник А.Е., Каринський С.С., Кучма М.І. та інші.
У теперішній час інституту оплати праці, та проблемам преміювання у тому числі, приділяють увагу Божко В., Процевський О. Наприклад, Процевський О.І. в однієї зі своїх останніх статей, де він аналізує проблеми оплати праці в проекті нового Трудового кодексу України відзначає, що „...держава має знайти такий спосіб регулювання трудових правовідносин, зокрема питань оплати праці, який би виключав саму можливість соціальних конфліктів між роботодавцями і працівниками, а баланс їх інтересів, включаючи інтереси держави, мав би бути реальним і не залежати від певних умов, штучно створюваних роботодавцями. Зокрема, необхідно на законодавчому рівні встановити справедливе співвідношення між основною заробітною платою і преміями та надбавками, скажімо на рівні 50 відсотків"[3].
До основних законодавчих нормативних актів, що регулюють оплату праці, у тому числі і виплату премій, відносять Кодекс законів про працю України, закон України «Про оплату праці», закон України «Про колективні договори та угоди».
Проблема правового регулювання саме преміювання полягає у тому, що, на жаль, ні в одному з вищевказаних законів, ми не знайдемо ні однієї самостійної норми (тобто статті закону), що визначає виплату премій. Зокрема, у ст.97 КЗпП України, що регулює оплату праці на підприємствах, установах і організаціях, в ч.2 статті встановлено, що «...розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами» [4].
Аналіз ч.2 ст.97 КЗпП приводить до висновку, що найбільш конкретне правове регулювання преміювання повинне здійснюватися з допомогою системи договірного регулювання оплати праці. Згідно з ч.1 ст.14 закону України «Про оплату праці»: «договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях у відповідності до Закону України «Про колективні договори та угоди»[5, 6].
Таким чином, безпосереднє регулювання оплати праці відбувається на виробничому (локальному) рівні, тобто у колективному договорі. Норми, що визначають преміювання закріплюються у «Положенні про преміювання». Це Положення може бути оформлене у вигляді розділу або додатка до колективного договору, у ньому встановлюються показники та умови преміювання, розмір премій, умови депреміювання [7].
Однак, саме на локальному рівні, з точки зору захисту прав працівників, мають місце істотні недоліки. Так, наприклад, згідно з дослідженням, проведеним співробітниками НДІ соціально-трудових відносин м.Луганська, були виявлені характерні недоліки локального регулювання оплати праці, у тому числі і преміювання, на підприємствах Луганської області:
- у більшості малих підприємств колективні договори відсутні;
- у більшості великих підприємств, де є колективні договори, їхній зміст у частині регулювання позиції заробітної плати не відповідає нормам чинного законодавства або дублюють їх без необхідної конкретизації, концентруються на мінімальних гарантіях без достатнього обґрунтування розмірів основних виплат і доплат, у тому числі премій;
- на тих підприємствах, де зміст колективних договорів відповідає нормам законодавства, положення колективних договорів просто не виконуються [8].
Необхідно також відзначити, що у проекті нового Трудового кодексу України, у ст.221 передбачені системи стимулювання праці, які встановлюються у колективному договорі: «...(преміювання, заохочувальні виплати, доплати і надбавки тощо) та визначаються межі прав роботодавця щодо зменшення розміру доплат, набавок, премій тощо. Зазначені системи можуть установлюватися також трудовим договором" [9].
Виходячи з усього вищевикладеного, можна зробити висновок, що преміюванню, як одному з важливіших інститутів у системі оплати праці, необхідна більш вагома законодавча підтримка. Зокрема, виділення у новому ТК України ні 1-2 норм, а цілого розділу, у якому було б забезпечено правове регулювання преміювання на рівні основного кодифікованого закону про працю в Україні. Також, норми всіх законних та підзаконних нормативних актів, регулюючих оплату праці, у тому числі і преміювання, повинні бути наведені у відповідність з нормами трудового кодексу. Необхідне також проведення постійного контролю державних органів за дотриманням норм колективних договорів (локальних нормативних актів) на підприємствах, установах та організаціях і не формальний підхід до вироблення та реалізації їхніх умов. Ця міра забезпечила б більше ефективне локальне правове регулювання як оплати праці в цілому, так і інституту преміювання у тому числі.
Література:
1. Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006р. №489-V//Праця і зарплата.-2007.-№1.-с.12-14.
2. Міжнародне право в документах/ За ред д.ю.н. М.В.Бурменського.-Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003.-с.244.
3. Процевський О.І. Проблеми оплати праці у проекті Трудового кодексу України//Юридичний вісник України.-2005.-№47.-с.8-9.
4. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року №322-V//Відомості Верховної Ради УРСР.-1971.-№50.
5. Закон України „Про оплату праці" від 20.011995р.1995р.№144/95-ВР.
6. Закон України „Про колективні договори ти угоди" від 01.01.1993р. №3357-ХІІ-ВР.
7. Трудове право України: Підручник/За ред. Н.Б. Болотіної, Г.У. Чанишевої.-2-ге вид., К.: Т-во „Знання", КОО, 2001.-с.299, с.325-326.
8. Додонов О., Мамаєва М. Колективно-договірне регулювання оплати праці з точки зору захисту прав працівника//Людини і праця.-2004.-№11.-с.13.
9. Проект трудового кодексу України //Праця і зарплата.-2003.- №42 (спецвипуск).- с.26.
