Гордієнко А.В.,

аспірант кафедри політичних наук, Чорноморський державний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

ПРОБЛЕМА ТОЛЕРАНТНОСТІ В КОНТЕКСТІ МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ

Актуальність проблеми толерантності в контексті мультикультуралізму визначається протиборством двох тенденцій: гомогенізація культурного простору національних спільнот, розмивання їхніх культурних меж, уніфікація та єдність, породжені глобалізаційними процесами і прагнення національних культур зберегти свою ідентичність, самобутність. В такій ситуації, на думку М.Хомякова, толерантність може стати якимсь нормативним медіатором, посередником між національною культурою, з одного боку, і глобальною цивілізацією - з іншого. Інакше кажучи, в мультикультурному світі толерантність як цінність виконує функцію символізації універсальних цінностей, адаптуючи їх до цінностей національних культур [8].

У  сучасній  науковій  літературі  термін толерантність трактується досить широко. Так філософський енциклопедичний словник  дає  наступне  визначення  толерантності:  «Толерантність  -  від  лат. tolerantia  -  терпимість  -  термін,  яким  позначають  доброзичливе  або принаймні стримане  ставлення до індивідуальних та групових відмінностей (релігійних, етнічних, культурних, цивілізаційних) [7, с. 642]. 

Автори «Енциклопедичного  політологічного  словника» наводять таке визначення  толерантності:  «Толерантність  -  різновид взаємодії та взаємовідносин між різними сторонами - індивідами, соціальними групами,  державними,  політичними  партіями,  за  якого  сторони  виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях. Поява терміна «толерантність» у політичній теорії й практиці характерна саме для сучасного світового співтовариства, коли люди (у т.ч. держ. і політ. діячі) все  більше  розуміють  необхідність  установлення  цивілізованих,  дружніх взаємовідносин між різними народами і країнами» [6, с. 352]. 

В листопаді 1995 року під час проведення конференції ЮНЕСКО було затверджено «Декларацію принципів толерантності», де суттєво проаналізовано зміст категорії «толерантність». Таке визначення толерантності є найбільш повним та точним, відображає всі аспекти розуміння толерантності як ключового принципу у світовій проблематиці. У першій статті цієї декларації зазначається:

1.1. Толерантність означає повагу, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті та переконань. Толерантність - це єдність у різноманітності. Це не тільки моральний обов'язок, але й політична та правова потреба. Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культури війни до культури миру.

1.2. Толерантність - це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинні виявляти кожна людина, групи людей та держави.

1.3. Толерантність - це обов'язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність - це поняття, що означає відмову від догматизму, і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах в галузі прав людини [3].

У  науковій  літературі  виокремлюються  наступні  підходи  до  розгляду толерантності: як риса пасивного характеру, не спрямована на дії, що виражається в ліберальному  сприйнятті  відмінностей  (В. Величко,  А. Дергай,  Г. Дмитрієв, Д. Карпович,  О. Славчик);  як активну позицію,  критично підтримуючу іншу даність, збагачуючи власний досвід (Г. Солдатова,  А. Погодіна,  Л. Шайгерова,  О. Шарова).  У зв'язку з цим О. Грива вважає, що толерантність сприймається як активна, сенсоутворювальна позиція, яка проявляється не тільки в поведінці, але й діяльності [2, с. 16].

Цікавою думкою у межах дослідження проблеми толерантності є погляд російського філософа В.Лекторського, який  пропонує  чотири  підходи до розуміння толерантності [5, с. 46-54]: толерантність як байдужість; толерантність як неможливість взаєморозуміння (як повага до іншого, якого я водночас не можу розуміти і з яким не можу взаємодіяти); толерантність як поблажливість (до слабкості інших, що поєднується з деякою часткою презирства до них); толерантність як розширення власного досвіду і критичний діалог (повага до чужої позиції в поєднанні з установкою на взаємну зміну позицій у результаті критичного діалогу).  Таке розуміння толерантності                      В. Лекторський вважає необхідним у ситуації, з якою зіткнулося сучасне суспільство загалом.

Толерантність - це позиція по відношенню до інакшості, яка, визнаючи цінність Іншого, знімає з «чужинності» значення відчуження, ворожості та негативної оцінки. Позбавлення негативного образу Інакшого не є процесом уподібнення собі (асиміляції), це передусім можливість встановлення діалогу [1, с.72].

Головною функцією толерантності  є спрямування розвитку потенційно конфліктної ситуації до її конструктивного вирішення. Щоб запобігти конфліктів у суспільстві, основою якого є розмаїття, слід на чільне місце в політиці поставити впровадження толерантності, що містить в собі риси, які підносять дійовість громадян і сприяють мирному вирішенню конфліктів: почуття єдності в різноманітті; пошук компромісів; громадянський настрій; патріотизм, поважне ставлення до інших людей; готовність вислуховувати точки зору інших; повага до прав інших осіб; особиста відповідальність (перед родиною, членами громади, державою); самодисципліна (добровільне виконання законів і правил); широкий світогляд; критичний настрій [4].

Отже, толерантність виражає одну із сутнісних характеристик мультикультуралізму, оскільки є основною умовою взаємовідносин і діяльності у полікультурному суспільстві, ефективної міжкультурної комунікації. Вона розглядається як цінність і норма цивілізованого суспільства, що проявляється у праві всіх індивідів і окремих груп бути різними.

 Література:

•1.     Бакальчук В.О. Тенденції етнокультурної толерантності в українському суспільстві / В.О. Бакальчук // Стратегічні пріоритети. - 2007. - № 4(5). - С.69-75.

•2.     Грива О. А.  Соціально-педагогічні основи формування толерантності у дітей і молоді в умовах полікультурного середовища /  О. А. Грива. -  К., 2005. - 228 с.

•3.     Декларация принципов терпимости [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_503

•4.     Дрожжина С.В. Толерантність як дієвий чинник демократизації сучасного українського соціуму [Електронний ресурс] / С.В.Дрожжина // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Центр духовної культури, - 2006. - № 55. - Режим доступу: http://www.filosof.com.ua/Jornel/M_55/Drozhzhina.htm

•5.     Лекторский В. А.  О  толерантности,  плюрализме  и  критицизме  / В. А. Лекторский // Вопросы философии. - 1997. - № 11. - С. 46-55.

•6.     Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

•7.     Філософський енциклопедичний словник / В.І. Шинкарук. - К.: Абріс. - 2002. - 742 с.

•8.     Хомяков М.Б. Уральский межрегиональный институт общественных наук: прояснение концептуальных оснований проекта [Электронный ресурс] / М.Б.Хомяков // Толерантность. Вестник Уральского межрегионального института общественных оношений.- 2002. - № 1. - Режим доступа: http://www.eunnet.net/vestimion/01_02/001.html

Залиште коментар!