XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Горєлова В.Ю. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ І ПРАВОВА ПРИРОДА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ДЕРЖАВИ ПЕРЕД ОСОБОЮ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ, ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА, ПРОКУРАТУРИ І СУДУ

Горєлова Вероніка Юріївна

Аспірант кафедри кримінального права та процесу  

Вищий навчальний заклад «Університету економіки та права «КРОК»

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ І ПРАВОВА ПРИРОДА ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ДЕРЖАВИ ПЕРЕД ОСОБОЮ ЗА НЕЗАКОННІ ДІЇ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ, ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА, ПРОКУРАТУРИ І СУДУ

             Ідея відшкодування потерпілому шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності відома з часів римського приватного права. В стародавній Греції та Римі мало місце існування помилування з характером реабілітації. По зовнішній формі реабілітація, виходячі з судових установ була актом судовим, но за своєю ціллю- політичним: надавалась з метою заспокоєння партійної ворожнечі або  для підкреслення  уваги щодо політтичних заслуг обвинуваченого.[1,14]

       Виникнення проблеми державної винагороди невинно засудженим мало місце у Франції у XVIII столітті. Два характерні питання просліджуються в юридичній  літературі того часу: питання про винагороду невинно засудженим та невинно притягненим до суду, та проголошення першості «ідеальної винагороди», тобто відновлення честі невинно засудженого.

Серед творів того періоду на тему  зобов'язань держави перед особою за  незаконні дії правоохоронних органів і суду, хотілось би відмітити твори такіх авторів як Глобига, Густера, Марата, Пуфендорфа, Бріссо-де Варвиля. .Взагалі, за словами Фойніцького XVIII століття характеризується як таке, що матеріальну винагороду  ставить  на другорядне місце , надаючи значну перевагу питанням поновлення честі невинно засудженому чи притягнутому до суду перед  очима тогочасного суспільства.[2, 26]

З Франції ідея винагороди невинно засудженим розповсюджилась на Італію та Англію. Представником цієї ідеї  в Італії був відомий на той час юрист Філанджієрі. Він вніс пропозицію про створення спеціальної державної «каси винагороди за шкоду, яка призначається для відшкодування шкоди завданої неправильними, але ненавмисними обвинуваченнями державних обвинувачів».

          В Англії у XVIII столітті першою спробою в цьому напрямку слід вважати указ Фрідріха Великого від 15 січня 1766 року, встановивший  на користь невинно потерпілого від слідства « відшкодування шкоди з каси того суду, в якому проводилась справа, для того щоб признаний невинним не відчував шкоди від слідчих дій».

Подальший хід історії інститута відшкодування шкоди такий: у 1868 році він встановлюється виртембергським статутом кримінального суду 14 червня 1884 року в Португалії, в 1886, 1887 та 1888 роках - в Швеції, Норвегії та Данії. У 1892 році з'являється австрійський закон; 8 червня 1895 року інститут державної винагороди з'являється у Статуті французького кримінального судочинства; 20 травня 1898 з'являється німецький закон, та у 1900 році він знаходить своє відображення у угорському статуті кримінального судочинства.[3,9-10]

       . В Росії ідея державної винагороди невинно засудженим з'являється у Зводі законів (1857 рік), але вона стосувалась лише державних службовців. Статут кримінального судочинства 1864 року значно розширював питання винагороди за ідеальну шкоду невинно засудженого. Так у ст.26 Статуту стверджувалось: «Поновлення гідності та прав невинно засудженого допускається в будь-який час, незважаючи на давність чи смерть засудженого», а згідно ст.32 «Виправданий судовим рішенням має право в межах встановлених законом на винагороду за шкоду та збитки від неправильного звинувачення» [4]

          Відрізнялися та були прогресивнішими від російських німецькі та швейцарські закони.  Так німецький закон 1898 року надавав виправданій особі право вимагати винагороди, якщо покарання було відбуто в цілому або частково. А згідно  швейцарського законодавства  передбачалась винагорода не тільки тим, хто відбував покарання, а й звільненим від попереднього ув'язнення. [5,27-28]

       Події 1917 року поклали початок винищення державної правової системи Російської імперії.. Конституцією СРСР 1977 року, ч 3 ст.58 лише проголошувалось право громадян на відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями державних органів, але ця норма залишалась без конкретизації її у відповідному галузевому законодавстві.

       Значний вклад в розробку шляхів вирішення проблем відшкодування шкоди державою внесли Б.Т.Безлепкін, Л.В. Бойцова, В.М. Савицький, М.С. Строгович, В.В. Шимановський, Т.Н. Добровольська, Л.А. Прокудіна, Т.М. Медвєдєва та інші. Не втратили свого наукового значення і роботи дореволюційних вчених І.Я. Фойницького,М.І. Міролюбова, А.Карраса,

П.І. Люблінського та ін..

       В наш час принцип відповідальності держави перед проголошено  в Законі України «Про порядок відшкодування шкоди громадянину, завданної незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року. Важливим є й те, що принцип відповідальності держави перед особою закріплений в основному законі -Конституції України 28 червня 1996 року.

     На жаль, наше законодавство в частині відшкодуваня шкоди, завданої правоохоронними та судовими оранами не в повній мірі відповідає Європейській конвенції. Про наявність суперечностей між ними неоднаразово зазначали юристи-науковці і практики. Таке становище є неприпустимим у зв'язку євроінтеграційним вибором нашої країни. Не виникаэ сумнівів, що ті зміни, що відбуваються на сьогодні в правовому полі України, потребують якісного оновлення права та розробки правил адаптації правових норм до європейського законодавства.

.   Резюмуючи все вище сказане, потрібно відзначити, що ідея відшкодування шкоди  державою зокрема в кримінальному судочинстві, зародилась ще з давніх часів але й досі питання відповідальності держави перед собою є одним з найбільш проблемних і дискусійних у сучасній юридичній науці. Не менш актуальним дане питання залишається і для решти країн світу. 

Література:

•1.       Миролюбов Н.И. Реабилитация, как специальный правовой иститут. Казань,1902.-66с.

•2.       Фойницкий И.Я. О вознаграждении невинно к уголовному суду привлекаемых.-СПб,1884.-701с

•3.       Каррас А. Вознаграждение невинно-осужденных и невинно к суду уголовному привлеченных. Москва,1913.-88с.

•4.       Устав уголовного судопроизводства от 20 ноября 1864 года.

•5.       Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України: монографія. Харків:Арсіс.2001.-320с.

 

e-mail: saxara_@bigmir.net

 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>