XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Грабар М.М. РОЗВИТОК ОБРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ У СХІДНОГАЛИЦЬКИХ МАЄТКАХ КАРЛА ЛЯНЦКОРОНСЬКОГО (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Грабар Микола Михайлович

Асистент кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету

м. Кривий Ріг

РОЗВИТОК ОБРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ У СХІДНОГАЛИЦЬКИХ МАЄТКАХ КАРЛА ЛЯНЦКОРОНСЬКОГО (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Основу аграрних відносин у Східній Галичині в зазначений період становила земельна власність, яка належала великим польським магнатам. Важливе місце у веденні господарства та отримання прибутків поміщиками у власних маєтках належало обробній промисловості.

Джерельну базу цього дослідження склали неопубліковані документи господарського архіву Лянцкоронських, які зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Львові.

В зазначений період власником маєтку був граф Карл Лянцкоронський, один з найпомітніших представників польського магнатства. За заповітом, складеним 14 лютого 1874 р. батьком Казимиром, Карлу, крім Ягільницького ключа, у Східній Галичині відійшли Комарнівський, Яворівський і Роздільський ключі [2, арк. 1-5]. Також йому належали Мельштинський ключ у Західній Галичині і Водзіславський у Королівстві Польському, та маєток Фрауенвальд у Штирії [16, арк. 6]. У 1890 р. загальна площа галицьких маєтків К. Лянцкоронського сягала 35186 моргів землі (1 морг дорівнював 0,57 га), з яких 12590 займали ліси, 22596 - інші землі [22, s. XLVIII].

Головне місце у господарстві маєтку посідало гуральництво і броварництво. Видатки на виробництво горілки і пива були мінімальними, оскільки маєток був як постачальником сировини, так і ринком збуту. Продукція гуралень та броварень за правом пропінації (у Східній Галичині це право неформально проіснувало до 1910 р.) продавалися своїм же селянам та міщанам.

У маєтках К. Лянкоронського діяло 4 гуральні. Одна гуральня знаходилася в Андріянові Комарнівського ключа, друга - в Березині Роздільського маєтку і дві в селах Свидова і Шульганівка Ягільницького ключа. Звернемо увагу на їх технічний стан. На увагу заслуговує гуральня в Андріянові, яка була повністю рільнича, пристосована до умов місцевого господарства та переробки сільськогосподарської продукції з фільварків маєтку. Будинок цегляний збудований, ще у 1845 р., вкритий черепицею, довжина 45 м, ширина 14,4 м. Мурована стайня вкрита гонтами збудована у 1900 р. Основною сировиною для виробництва горілки були картопля, пшениця. Не останню роль у виробництві продукції відігравала вода, тому підприємства будували поблизу ставів, рік, копали значну кількість криниць [3, арк, 29].

До 1881 р. в оренду здавалася гуральня у Березині, з річним чиншем 800 злотих ринських Вже наступного 1882 р. після повернення її з оренди, було зварено та продано 62483 літри горілки і 3226 літрів араку (алкогольний напій бл. 60% міцності) на загальну суму 18007 злотих [7, арк. 4]. У 1883 р. Березинська гуральня згоріла, і перестає функціонувати. У 1898 р. було отримано страхове відшкодування на суму 4000 злотих [10, арк. 7]. У 1908 р. в селах Свидова і Шульганівка Ягільницького ключа, здавались в оренду дві гуральні єврею Менделю Маргулісу з річним чиншем 11807 кор. [20, арк. 1-2].

В Комарнівському маєтку пиво варили в Андріянові, у Ягільницькому - в Ягільниці, і в Роздільському ключі у м. Роздолі. У грудні 1904 р. в Роздолі запрацювала нова пивоварня, будівництво якої розпочалось у 1902 р. Це був цілий комплекс будівель і устаткування в який, крім будівлі самої пивоварні входили помешкання пивовара, стайня, возівня та бондарня, а також пивниця з льодовнею. Загальна сума затрачена власником на будівництво даного комплексу становила 250960 корон. До липня 1905 р. було зварено 4300 гектолітрів пива з прибутком від продажу 97018 кор. У 1906 р. виробництво 7800 гектолітрів пива обійшлося поміщикові на суму 134706 корон, 1907 - 7300 з прибутком від реалізації 136116 кор. [19, арк. 1-3]. На початку ХХ ст. дана броварня складала досить серйозну конкуренцію виробникам пива у Східній Галичині. Ще у 1890 р. газета галицьких радикалів «Народ» писала: «Що в самім Роздолі минаєся пива річно ... на весіля або хрестини, ба на іменини минаєся у міщанина 500 літрів або більше.» [1, с. 183].

Корчемна оренда була найбільш поширеною та прибутковою в селах Східної Галичини. За даними джерел у кожному селі маєтку існувало по одній корчмі, орендарями яких переважно були євреї. Оренда з міської горілчаної пропінації в Роздолі за 1879 - 1880 рр. дала 3400 злотих прибутку, а також з оренди сільських корчм ключа - 1800 злотих, пивна пропінація з цілого ключа становила 1800 злотих, що складало 9,4% річного прибутку маєтку [6, арк. 1]. Тому й не дивно, що корчемні оренди приносили чималі прибутки, проте видатки на них були мінімальними. Оренда корчм в містечках Ягільниці та Улашківці та в селах принесла в 1883 р. наступні прибутки: Ягільницька корчма -5700 зл., Улашківська - 3200 зл., Росохацька - 1000 зл., Свидівська - 400 зл., Мухавська - 500 зл. і Антонівська - 100 зл. [12, арк. 2]. Разом з пропінацією сплачувалось «мостове», «гребельне», «помірне» мито за продаж і транзит товарів.

З розвитком рільництва безпосередньо було пов'язане млинарство. Чималу частину доходів складали прибутки від млинів, які здавалися в оренду. Наприклад, К. Лянцкоронський через свого генерального уповноваженого Ягільницького ключа Сигізмунда Кубельки, уклав угоду (контракт від 28.07.1913) між євреями Менделем і Маркусем Маргулесами про здачу в оренду в м. Улашківці двох водяних млинів, двох складів, помешкання та городу терміном на 6 років. Річний чинш становив 19 тис. корон і сплачувався щомісячними ратами в розмірі 1583 кор. [15, арк. 97-102]. За 1900 - 1901 рр. сплата чиншів орендарями млинів була наступною: з двох млинів в Улашківцях до ключової каси було сплачено 35620 корон чиншу, з трьох водяних млинів у Шульганівці - 1282 кор., двох у Ягільниці - 1600 кор., двох у Свидовій - 850 кор., з млина у Долині 1000 кор., Салівці - 300 кор., Лузі - 200 кор., Сосулівці - 185 кор., Мухавці - 800 кор. та Старій Ягільниці - 514 корон. Стаття прибутку становила 42351 корона, тобто 9,6% від загального прибутку Ягільницького ключа [14, арк. 11-11 зв.].

Наприклад, в 1878 - 1880 рр. з двох млинів у Роздолі і млина в Березині до каси ключа орендарями було заплачено 9000 злотих [5, арк. 10 зв.]. У 1885 р. в Роздолі збудовано новий водяний млин, який мав чотири камені. За 1885 - 1886 рр. було змелено 1639 центнерів збіжжя на суму 1855 злотих. У наступні 1887 - 1892 рр. річний чинш від орендованих млинів коливався від 2893 до 5350 злотих [8, арк. 1]. У 1893 р. в Родільському млині було встановлено парову турбіну, і відразу річний орендний чинш збільшився до 6100 злотих [9, арк. 6].

Важливе місце у добрах Лянцкоронського займало виробництво будівельних матеріалів, зокрема випалювання цегли, дахівки, дренажних трубок, виробництво вапна та гіпсу, ламання каменю.

Усі цегельні у володіннях К. Лянцкоронського були підпорядковані власній адміністрації, та граф був зацікавлений у виробництві продукції на потреби будівництва у власних маєтках. Будівництво палацу в Роздолі, господарських будівель, костелу вимагало великої кількості матеріалів. Продукція цегелень заощаджували кошти власнику. Цегельні зводились у центрах ключових адміністрацій. Наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. власнику належало чотири цегельні, дві у Комарнівському маєтку (м. Комарно, с. Хлопи, с. Бучали), одна - у Роздолі і друга - у Ягільниці. В 1907 - 1908 рр. в Комарні було зведено і обладнано новий, технічно модернізований паровий завод з виробництва цегли, черепиці і дренажних трубок. Даний комплекс складався з мурованого будинку цегельні з піччю, вкритий черепицею, цегляної сушарні, зали для машин, двох шоп для цегли, двох для вугілля, адміністраційного будинку та бараку для робітників [16, арк. 4]. Вартість будівель обійшлася власнику 422024 корони. Вартість машин і устаткування була наступною: машини - 127393 корон, вузькі колії для вагонеток - 18312 корон, форми для дахівок - 33655 корон. Загальна сума, яка була витрачена на будівництво заводу становила 601385 корон [17, арк. 2]. Згідно проекту, річне виробництво продукції цегельні мало сягати 3 млн. штук цегли за 150 робочих днів. Цегла і черепиця йшла переважно на продаж, обсяг виробництва дренажних трубок був обмежений на потрібну кількість проведення дренажних робіт у маєтках К. Лянцкоронського. Дренажні трубки вироблялись різних діаметрів 5 см, 8 см, 10 см, 13 см, 15 см [18, арк. 8]. Дане підприємство було збудоване за останнім словом тодішнього рівня розвитку техніки. Виробництво цегли у Ягільниці також зумовлювалося практичними потребами самого маєтку, а також для отримання прибутку від продажу. У 1897 р. прибуток від реалізації цегли склав 2631 зл. ринський, 1898 р. - 2642 зл. ринських, 1899 р. - 3148 зл. ринських і відповідно у 1900 р. - 1453 корон [13, арк. 2зв.]. Збитковим підприємством у маєтку К. Лянцкоронського була цегельня у Роздолі. Згідно опису маєтку: «Як торгове підприємство представляє собою малу вартість, через мінімальне виробництво цегли (300 тисяч в рік).... Служить лише на покриття власних потреб» [4, арк. 3]. У 1879 р. з Роздільської цегельні було продано 7800 штук цегли по 14 злотих ринських і 12500 штук по 16 зл. ринських за одну тисячу на суму 309 зл. ринських. Проте видатки на цегельню не покривали доходів[7, арк. 10].

Іншою важливою галуззю поміщицького виробництва будівельних матеріалів було випалення вапна та гіпсу, ламання каменю. Вапнярня, гіпсарня та каменоломня знаходилися у Роздільському маєтку. Згідно джерел, дані об'єкти здавалися власником в оренду. Так, з винайму вапнярні від 24. 08 1878 р. до 24. 08. 1879 р. до роздільської ключової каси надійшло 300 зл. ринських [5, арк. 5]. Каменоломня знаходилися поблизу с. Крупсько та простягалася вздовж р. Дністер. З документів видно, що каміння висаджували порохом. Ламали каміння різного ґатунку, зокрема вапнякове, гіпсове, шляхове, тесане, для мурування. У 1879 р. було наламано 13 стосів вапнякового каменю, 3 стоси гіпсового, 6 стосів плитового, 32 стоси для мурування і 173 стоси шляхового каменю, з них було продано 21 стос шляхового каменю по 4,5 зл. ринських, для мурування, 2 стоси по 5 зл. ринських і 4 стоси по 6 зл. ринських і 7 стосів вапнякового по 1,8 зл. ринських [5, арк. 5, арк. 11 зв.]. Окремі парцелі каменоломні здавалися власником в оренду. Так, у 1900 р. К. Лянцкоронським було укладено договір оренди на 8 років з будівельною фірмою «Брати Кадени», на оренду земельних ділянок в с. Крупсько Роздільського ключа, на яких ламали камінь для регуляції р. Дністер. Орендар зобов'язувався сплачувати по 1 кор. 10 гелерів за кожний метр кубічний ламаного каменю [14, арк. 1-3].

У 70-х рр. ХІХ - першому десятилітті ХХ ст. у Східній Галичині цукрова галузь взагалі не існувала. Лише у 1913 р. почав діяти єдиний цукровий завод в м. Ходорові. Як показують архівні джерела, К. Лянцкоронський також мав намір розпочати будівництво цукрового заводу у Ягільниці. Для цього, весною 1913 р. власником запрошено директора Ланьцутської ординації графів Потоцьких, агротехніка Францішека Каменського, який мав дати фахову оцінку щодо рентабельності проектованого заводу та його впливу на піднесення інтенсивності маєтку. 18 квітня 1913 р. Каменський у своєму звіті писав графові про доцільність заснування цукрового заводу в Ягільниці та його рентабельності [21, арк. 7-10]. Проте з початком Першої Світової війни, будівництво заводу так і не розпочалося.

Таким чином, аналіз архівних матеріалів показує, що галузі промисловості у маєтках К. Лянцкоронського були зорієнтовані на власні потреби, а головне, на їх реалізацію та отримання грошового прибутку. Значна частина землевласників, яка не могла пристосувати своє господарство до нових економічних умов, але не бажаючи втрачати прибутки поєднували різні методи організації ведення господарства, зокрема, здавали значну частину підприємств в оренду.

Література:

•1.  Порядки в Роздолі (Допись) // Народ. Орган Руско-Українскої радикальної партії. - 1890. - Ч. 12. - С. 182-184.

•2.  Центральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАУ у м. Львові), ф. 181, оп.1, спр. 60, 9 арк.

•3.  ЦДІАУ у м. Львові, ф. 181, оп. 1, спр. 662, 29 арк.

•4.  Там само, спр. 724, 5 арк.

•5.  Там само, спр. 2539, 16 арк.

•6.  Там само, спр. 2540, 11 арк.

•7.  Там само, спр. 2542, 18 арк.

•8.  Там само, спр. 2561, 23 арк.

•9.   Там само, спр. 2563, 11 арк.

•10.  Там само, спр. 2572, 17 арк.

•11.  Там само, спр. 2993, 22 арк.

•12.  Там само, спр. 2994, 29 арк.

•13.  Там само, спр. 3001, 60 арк.

•14.  Там само, спр. 3002, 54 арк.

•15.  Там само, спр. 4373, 121 арк.

•16.  Там само, спр. 4659, 21 арк.

•17.  Там само, спр. 4660, 4 арк.

•18.  Там само, спр. 4661, 42 арк.

•19.  Там само, спр. 4714, 7 арк.

•20.  Там само, спр. 4945, 10 арк.

•21.  Там само, спр. 4984, 18 арк.

•22.  Pilat T. Wlasnosc tabularna w Galicji / Tadeusz Pilat. // Wiadomosci statystyczne o stosunkach krajowych. Wydane przez krajowe biuro statystyczne pod redakcyа T. Pilata. - Lwow, 1891. - T. XII. - S XLVIII.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>