XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Громнюк А. І. НАЦІОНАЛЬНА АРХІТЕКТУРА ЯК ОСНОВНА ПЛАТФОРМА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНИХ СТИЛІВ

Аспірантка НУ «Львівська політехніка»

Громнюк А. І.

м.Львів

НАЦІОНАЛЬНА АРХІТЕКТУРА ЯК ОСНОВНА ПЛАТФОРМА ФОРМУВАННЯ СУЧАСНИХ СТИЛІВ

З другої половини ХХ століття у архітектурній практиці формується велике різноманіття стилів та напрямків, що базуються на зверненні до національних традицій, регіонального досвіду будівництва та до історичної архітектурної спадщини. Це: постмодернізм, що включає такі напрямки, як: неоісторизм, пряме відтворення, неовернакуляр, новий урбанізм, неораціоналізм; стилі постметаболізм, мінімалізм; напрямки органічна архітектура та екологічна архітектура.

Неоісторизм, що є одним із напрямків архітектури постмодернізму останньої третини ХХ ст., базується на використанні історичних архітектурних прообразів, їх інтерпритації, відтворення історичних об'єктів на рівні символіки та асоціацій.

Стилями, у яких використовувалися регіональні традиції будівництва є пряме відтворення та неовернакуляр. Пряме відтворення або радикальний традиціоналізм стосується відновлення класичних споруд, неовернакуляр передбачає застосування звичних для певної місцевості, екологічних будівельних матеріалів та локальних прийомів будівництва, тому є своєрідним «цитуванням» певного місцевого стилю.

Своє поширення неовернакуляр отримав після Другої світової війни, яскравим прикладом є будівельна практика арабських країн даного періоду. Кліматичні умови, притаманні цим країнам диктують використання певних моделей будівництва, вироблених і перевірених віковою практикою.

Такі відомі мексиканські архітектори, як Рікардо Легоррета, Теодоро Гонсалес де Деон також побудовулали свою діяльність на принципах неовернакуляру та починаючи з 1990-х років створювали численні проекти, що грунтувалися на використанні народних архітектурних традицій.

Від середини 1950-х років неовернакулярна архітектура розвинулася у Італії та Великобританії, з 1970-х років і у США. Використовувалася вона тут у поєднанні із новітніми модерністськими технологіями. Так, у  Британії було відчутне звернення до архітектури ХІХ ст., почав використовуватися так званий «червоноцегляний стиль» [1].

На початку 1980-х р.р. у США, а згодом і у Європі виникла містобудівна концепція «Новий урбанізм» або «Новий традиціоналізм». В основі її лежало відновлення історичних традиційних містобудівельних схем як противага функціональному зонуванню міст.

Ще одним стилем, що базувався на використанні місцевих будівельних традицій був неораціоналізм, що у 1970-1980-х роках поширився у всій Європі. В його основі лежить звернення до історичної пам'яті міста, пошук архетипів, первинних елементарних базових моделей архітектури, що закладені в її основі.        

Одним із найвідоміших представників даного напрямку був італійський архітектор та теоретик Альдо Россі. У його роботах помітна аналогія з традиційними історичними спорудами, спадковість традиції.

У 1960-х роках у Японії виник напрям метаболізм, метою якого був розвиток японської архітектури на основі національних традицій, а також подолання проблеми перенаселення японських міст. Він був своєрідною противагою інтернаціональній спрямованості японської культури. Найяскравішою постаттю японського метаболізму став Кензо Танге. У його роботах відчутний нерозривний зв'язок з традицією, прочитується національний характер архітектури, водночас поєднаний із найсучаснішими технологіями.

Стилістичні напрямки, що виникли у Японії починаючи з 1980-го року об'єднуються терміном «Постметаболізм».

Стиль мінімалізм виник у США у 1960-х роках як відповідь на багатогранність постмодерністської філософії та до 1990-х років став одним із провідних інтернаціональних стилів. Аскетичність архітектурної мови стилю пояснюється апеляцією до первинних формотворчих основ, часто історична та культурно-національна платформа є символічною основою вираження мінімалізму.

Американські архітектори, що працювали у стилі мінімалізм, часто створювали свої проекти, черпаючи натхнення у давніх національних традицій корінного населення. Так, один із найвидатніших архітекторів-представників даного стилю Ентоні Предок у своїх роботах відштовхувався від індіанської архітектури, використовував притаманні їй принципи формотворення, для нього було важливим відтворення історичного та географічного аспекту архітектури. Наприклад, Центр американської спадщини ім. Нельсона в Леремі, Вайомінг, США (1986-1999 рр.), в архітектурі якого використана теми давніх поселень індійців пуебло, вражає лаконічністю форм.

Серед європейських архітекторів, що працювали у стилі мінімалізм, відомою постаттю є португалець Алвару Війєра Сіза. Він сформував свою власну мову мінімалізму на основі синтезу регіональних традицій та модерністських тенденцій.

Органічна архітектура  - це ще один сучасний архітектурний напрям, в основі філософії якого важливу роль відіграє регіональний та національний контекст. Форма вибудовується залежно від функціонального призначення та географічних особливостей місця; використовуються форми, запозичені з органічного світу.

Багато архітекторів, які представляли даний напрям вибудовували таку модель органічної архітектури, в основі якої лежав регіоналізм та вернакуляр: при проектуванні врахувалися природні умови та традиції місцевості, використовувалися регіональні будівельні матеріали. Серед них: американці Брюсс Гофф, Артур Дисон, голандець Антон Альбертс, угорський архітектор Імре Маковець.

Екологічна архітектура, як напрям проектування, що розвинулася у середині ХХ століття, сприяла розвитку національних архітектур та використанню місцевих природних матеріалів. Національні традиції безпосередньо пов'язані із застосуванням природних будівельних матеріалів та технологій, які, в свою чергу, є ознакою екологічного спрямування архітектури. Єгипетський архітектор Хасан Фахті одним із перших вказав на цей зв'язок [1].

В результаті аналізу стилістики ХХ століття визначено такі рівні використання національних традицій у сучасній архітектурній практиці:

•-      точне відтворення пам'яток минулого, що характеризуються національними архітектурними особливостями;

•-      використання окремих архітектурних форм та образів, характерних для національної історичної спадщини минулих епох;

•-      звернення до місцевих традицій будівництва: будівельних матеріалів, конструктивних рішень, притаманних певній народній архітектурі;

•-      відтворення універсальних законів формотворення давніх національних архітектур, що безпосередньо пов'язані з місцевим та історичним контекстом;

•-      застосування традиційних для певного етносу методів декорування та орнаментики;

•-      відновлення історичних традиційних містобудівельних схем;

•-      відтворення національних традицій на рівні стилізацій, переосмислення прообразів;

•-      символічно-метафоричне звернення до етнічної архітектурної спадщини, асоціативність форм, віддалена спорідненість з прототипом, схований символічний зміст.

Література:

1. Черкес Б.С. Архітектура сучасності. Остання третина ХХ - початок ХХІ століть / Черкес Б.С., Лінда С.М. - Л.: Видавництво Львівської політехніки, 2010. - 384с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>