XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Гусєва В.П. ОРГАНІЗАЦІЯ КОЛЕГІЙ ЗАХИСНИКІВ в УСРР В 1922-1924 РР.

Гусєва Валерія Павлівна

ад'юнкт кафедри історії держави та права

Київського національного університету  внутрішніх справ

ОРГАНІЗАЦІЯ КОЛЕГІЙ ЗАХИСНИКІВ в УСРР В 1922-1924 РР.

Україна є  демократичною, соціальною та правовою державою, тому права, свободи та законні інтереси особи визнаються найвищою цінністю, а їх дотримання та реалізація є важливим завданням нашої країни. Одними з основоположних принципів кримінального процесу є забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, і для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органів діє адвокатура (ч. 2 ст. 59 Конституції України) [1].

Принцип історизму правового дослідження дозволяє встановити етапи розвитку та становлення інституту захисту в кримінальному процесі, його зміст, організаційно-правові основи  та процесуальні особливості діяльності захисників. Для України особливого значення набуває дослідження функціонування зазначеного інституту у радянський період, оскільки наша країна, будучи правонаступницею УРСР, успадкувала від останньої суспільний лад та систему органів влади.

В 1922 році одним із завдань проголошеної нової економічної політики стала неоcлабна робота над укріпленням пролетарського строю, кадрова політика проводилася у напрямку заповнення апаратів органів влади новими чиновниками, які б знешкодили опір посадовців, які працювали ще за імперських часів і, заповнивши радянські органи влади, були перепоною у розвиткові потрібної для правлячої партії діяльності судів [2, c. 6, 9]. Реформа стосувалася й інституту захисту в кримінальному процесі, яку було запроваджено з прийняттям Положення про адвокатуру від 2 жовтня 1922 року [3]. Згідно зазначеного положення швидкими темпами розпочалося створення  замість Колегій правозаступників Колегій захисників у кримінальних та цивільних при губернських радах народних суддів. Членами Колегії могли бути особи, які відповідали встановленим вимогам (мали не менш, як дворічний практичний стаж роботи  в органах юстиції, або відповідну теоретичну або практичну підготовку). В галузі кримінального судочинства на них покладався обов'язок ведення кримінальних справ за призначенням, а також за згодою з  особами, які зверталися за їхнім сприянням. Захисники мали безкоштовно надавати допомогу підсудним в справах, у яких його участь була обов'язковою, а також особам, визначеними незаможними. Крім членів Колегії захисників до захисту допускалися близькі родичі обвинуваченого й потерпілого, уповноважені представники державних установ, підприємств, а також профспілкових і громадських організацій.

Одними з перших розпочали свою діяльність Чернігівська Колегія захисників - в 1922 році, в 1923 році були відкриті Київська, Одеська, Харківська, Полтавська, Донецька, Волинська та Катеринославська Колегії захисників.

Президія Київської Колегії захисників запропонувала захисникам керуватися у професійній діяльності певними правилами, такими як обов'язок ставити при висвітлення справи на найвищий щабель інтереси трудящих та соціалістичної революції, поважати суд, проявляти стриманість та коректність стосовно усіх учасників процесу, а будь-яка дія захисника, навіть і поза виконання ним службових обов'язків, могла слугувати приводом до початку дисциплінарного провадження щодо нього [4, c. 139]. Зазначені правила етики захисників стали приміром для застосування іншими губернськими Колегіями захисників.

З прийняттям Положення про судоустрій  Української СРР нагляд за діяльністю членів Колегій захисників покладався на губернські суди замість губернських рад народних суддів, що свідчить про постійне перебування адвокатури під наглядом та контролем [5, c. 17-20].

Основи судоустрою СРСР і союзних республік від 29 жовтня 1924 року регламентували заснування колегій правозаступників (оборонців) для організації судового захисту, загальні принципи діяльності яких мали бути визначені союзним законодавством [6, c. 365].

Отже, в зазначені роки відбувалося правове оформлення інституту судового захисту в УСРР, але він постійно зазнавав впливу та контролювався органами судоустрою республіки, що позбавляло адвокатуру як важливий елемент забезпечення принципів кримінального процесу вільно розвиватися  в організаційно-правовому напрямку, визначати найефективніші та найдоцільніші шляхи захисту особи, стосовно якої відбувалося кримінальне судочинство.

Література:

•1.  Конституція України : Закон України : прийнятий 28 черв. 1996 р. : № 254к/96 ВР [Електронний ресурс] // Відом. Верх. Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141. - Зі змінами ; ост. ред. 20.04.20109 р. - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

•2. ЦДАГО України. - Фонд 1. - Опис 20. - Справа 407.

•3. Положення про адвокатуру // Зібрання узаконень та розпоряджень Робітниче-Селянського Уряду України. - 1922. -  № 43. -Ст. 630.

•4.  В Киевской Коллегии защитников. Наказ членам Коллегии о нормах профессиональной этики // Вестник Советской Юстиции на Украине. - 1922. - № 5. - С. 139-140.

•5. Історія адвокатури України / [Редкол.: В.В. Медвечук (голова) та інші]. -  [2-ге вид.]. - К. : Видавництво "СДМ - Студіо", 2002. - 286 с. - (Серія "Адвокатура України").

•6. Основы судоустройства Союза ССР и союзних республик / История законодательства СССР и РСФСР по уголовному процессу и организации суда и прокуратуры 1917-1954 гг. [Сост. Л.Н. Гусев]- М., - 1955. - 636 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>