XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Харченко Т.С. ДЕЯКІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

ХАРЧЕНКО Тетяна Сергіївна,

заступник начальника управління - начальник відділу контрольно - правової роботи Кіровоградського територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, здобувач наукового ступеня кандидата наук кафедри державного управління і місцевого самоврядування ОРІДУ НАДУ при Президентові України

   ДЕЯКІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНої ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

В Україні триває процес становлення і розбудови соціальної, демократичної, правової держави, інтеграції її в світову політичну та економічну системи. Розвиток корпоративного управління є одним із ключових напрямків запровадження цивілізованих та ефективних умов ведення бізнесу, а соціальна спрямованість корпоративного управління набуває великого значення.

Сьогодні в Україні не сформовано науково-методичних засад, відсутні загальноприйняті стандарти та моделі соціальної відповідальності бізнесу, що зумовлює високу варіативність і мізерний рівень корпоративних форм активності національного бізнесу. Ми виходимо з того, що удосконалення державної політики з формування соціально-відповідальної, ефективної системи управління підприємствами корпоративного типу в умовах ринкових відносин і конкурентного середовища, громадський контроль за діяльністю суб'єктів корпоративних відносин дозволить підвищити соціальну ефективність корпоративного управління.

У вітчизняній економіці корпорація як форма господарства використовується головним чином як засіб ринкової трансформації постсоціалістичної економіки в процесі приватизації великих підприємств, внаслідок чого вона стала інструментом перманентного перерозподілу прав власності та активів держави. У країнах континентальної (цивільної) системи права, поширеній у більшості західноєвропейських країн та Японії до корпорацій належать різні види господарських товариств (повного, командитного, акціонерного, товариства з обмеженою відповідальністю), господарські об'єднання (концерни, холдинги, синдикати), кооперативи, орендні, державні підприємства, а також різні негосподарські союзи й асоціації [1, с. 22]. Отже, корпорація - це юридична особа, окрема і відмінна від своїх власників, що має права і обов'язки [2, с. 31].

Корпорація має три відмінні характеристики: 1) відділення власності від управління і обмежена відповідальність; 2) здатність укладати контракти і володіти власністю; 3) передача права власності, що забезпечує існування корпорації за межами терміну життя її власників. Акціонери обирають корпоративних директорів, які у свою чергу визначають її політику" [3, с. 95].

Станом на 1 січня 2010 року корпоративний сектор України об'єднує 542 532 підприємства [4, 5] - це близько половини від загальної кількості підприємств. Саме тут виробляється 75 % ВВП. Найбільшу частку у цьому секторі займають товариства з обмеженою відповідальністю (77,07%), кооперативи (6,46%), акціонерні товариства (5,56%) та колективні підприємства (4,73%). І кількість підприємств з корпоративною системою управління в загальному обсязі підприємств України зростає.

Корпоративне управління - це система виборних та призначених органів акціонерного товариства, яка управляє ним, відбиває баланс інтересів його власників і спрямована на отримання максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності товариства в межах діючого законодавства [1 с. 97]. Сутністю корпоративного управління є система відносин між інвесторами - власниками товариства, його менеджерами і заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства та балансу інтересів учасників цих відносин.

Основною проблемою корпоративного управління є відсутність механізмів контролю аутсайдерів (кредиторів та міноритарних акціонерів) над інсайдерами (вищим керівництвом та акціонерами з контрольним пакетом акцій). Через те, що персонал та інші групи учасників корпоративних відносин не беруть активної участі у формуванні та діяльності вищих керівних органів акціонерного товариства, вони майже не здатні впливати на діяльність корпорації.

Світова практика свідчить, що переважного поширення набули дві управлінські системи корпоративного регулювання - інсайдерська та аутсайдерська. Інсайдерські системи характеризуються тим, що власність зосереджена в руках кількох осіб, які володіють значними частками корпоративного майна. У цьому випадку управління здійснюється цими особами (юридичними чи фізичними), і менеджмент перебуває під їх прямим впливом. Аутсайдерські системи характеризуються акціонерною власністю, яка є досить розпорошеною і тому вплив на прийняття рішень значною мірою залежить від менеджерів.

Нині існує чимало трактувань категорії «корпоративна соціальна відповідальність». Європейська Комісія визначає її так: «корпоративна соціальна відповідальність є концепцією, яка відображає добровільне рішення компаній брати участь у покращенні життя суспільства та захисті довкілля». Одним з найкращих визначень соціальної відповідальності бізнесу є, на наш погляд, визначення, дане американським економістом Арчі Керроллом: „Соціальна відповідальність бізнесу - це здатність компанії відповідати на економічні, правові та етичні очікування суспільства" [6, с. 46].

Спираючись на міжнародний досвід і аналізуючи реальну ситуацію, що склалася в нашій країні, пропонуємо розглядати три види соціальної відповідальності: 1) внутрішня - перед акціонерами (в першу чергу міноритарними) шляхом забезпечення їх прав на участь в управлінні товариством, на прийняття рішень щодо отримання дивідендів, а також перед співробітниками фірми шляхом створення нормальних умов праці і психологічного клімату в колективі, сприяння його соціальному розвитку, підвищення кваліфікації персоналу, розширення його участі в управлінні організацією тощо; 2) зовнішня - перед споживачами шляхом задоволення потреб людей у зручних, безпечних і недорогих товарах і послугах; 3) суспільна - перед територіальною громадою шляхом сприяння її стійкому розвитку через участь у вирішенні пріоритетних соціальних проблем, підтримку слабких і недієздатних, підвищення рівня культури і патріотизму населення, стимулювання його ділової активності, збереження оточуючого середовища.

Програми корпоративної соціальної відповідальності компаній можна умовно класифікувати за типами: 1) власні програми компаній; 2) програми партнерства із місцевими, регіональними та федеральними органами державного управління; 3) програми співпраці з громадськими та професійними об'єднаннями; 4) програми інформаційної співпраці із засобами масової інформації [7, с. 24].

До основних зацікавлених сторін діяльності компанії належать такі цільові групи, що мають спільні з ними інтереси: акціонери й інвестори - мають пряму зацікавленість у довгостроковому сталому зростанні вартості компанії, відкритості та етичності принципів і практики корпоративного управління, її здатності управляти ризиками й мінімізувати їх; органи державної влади й місцевого самоврядування - зацікавлені в повноті й стимулюючому характері оподатковування, адекватній участі компанії у реалізації пріоритетних стратегій соціально-економічного й культурного розвитку країни та регіонів, привнесенні бізнес-підходів і сучасних управлінських технологій у соціальну сферу; споживачі - зацікавлені в якості продукції, удосконаленні юридичних механізмів захисту своїх прав, зростанні інвестицій і впровадженні інновацій; працівники - які очікують повного виконання законодавчих норм щодо трудових відносин і положень індивідуальних і колективних трудових договорів; шанобливого ставлення менеджменту до прав і гідності особистості; щоденної турботи компанії про мінімізацію шкідливих для здоров'я та довкілля впливів виробництва; цілеспрямованого сприяння в розвитку своїх кваліфікацій і прямого впливу успішності бізнесу на оплату праці й розмір та характер додаткового соціального пакета; бізнес-партнери - які зацікавлені в максимально широкому поширенні принципів прозорості, неупередженості та справедливості, дотриманні моральних норм, підкріплених законодавчими актами й корпоративними кодексами етики; неурядові організації і структури громадянського суспільства - зацікавлені в адекватному та своєчасному інформуванні компанії про очікування й побоювання місцевих співтовариств, підвищенні прозорості й ефективності функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, забезпеченні самостійності й незалежності громадських організацій і зростанні їхнього експертного потенціалу.

У більшості країн світу соціальна звітність - лише один із широкого спектру методів, за допомогою яких держава мотивує бізнес турбуватися про розвиток суспільства. Також ефективним є метод матеріального заохочення компаній, які інвестують проекти соціального значення, у вигляді податкових відрахувань, податкових канікул, вільних економічних зон, венчурних фондів або підтримки міжсекторного партнерства бізнесу у вигляді тренінгів, грантів, обміну фахівцями, освіти журналістів. Головне, що держава створює середовище, яке сприяє стимулюванню та винагороді компаній за добру соціальну поведінку (соціальний «знак якості», премії за розвиток корпоративної соціальної відповідальності) [8].

  Література:

  1. Кибенко Е.Р. Корпоративное право: Учеб. пос. / Е.Р. Кибенко. - Харьков: Эспада, 1999. - 480 с.

2. Аоки М. Корпоративное управление в переходных економиках. Инсайдерский контроль и роль банков; [пер. з англ.] / М. Аоки, Хьюнг Ки Кима. - СПб.: Лениздат, 1997. - 558 с.

3. Козаченко А.В. Основы корпоративного управления: Учеб. пос. / А.В. Козаченко, А.Э. Воронкова, Э.Н. Коренев. - Луганск: ВНУ, 2001. - 480 с.

4. Офіційний сайт Державного комітету статистики України. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

5. Офіційний сайт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. - Режим доступу: http://ssmsc.gov.ua/.

6. Крупник А.С. Соціальна відповідальність бізнесу: навіщо та яким чином / А.С. Крупник // Формування та реалізація стратегії сталого економічного розвитку регіону: Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. - О., 2006. - С. 45-49.

7. Баюра Д. Корпоративна соціальна відповідальність у системі корпоративного управління / Д. Баюра // Україна: аспекти праці. - 2009. - №1. - С. 21-25.

8. Мельник С.В. Шляхи стимулювання соціальної відповідальності вітчизняного бізнесу [Електронний ресурс] / С.В. Мельник, Т.А. Тресвятська, Л.В. Будьонна. - Режим доступу: http://www.lir.cci.lg.ua/

е-mail: tsx007@ukr.net 


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>