XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Харламов К.І. СПОСОБИ НОМІНАЦІЇ ОСОБИ В ЛІТЕРАТУРНІЙ СПАДЩИНІ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

Харламов Кирило Ігорович

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

  СПОСОБИ НОМІНАЦІЇ ОСОБИ В ЛІТЕРАТУРНІЙ СПАДЩИНІ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

  ВСТУП

      Актуальність роботи визначається зрослим інтересом сучасного мовознавства до проблем літературної ономастики, до індивідуальної мовотворчості митців художнього слова, потребою всебічного і ґрунтовного вивчення літературно-художньої антропонімії І.С.Нечуя-Левицького як важливої ланки у розвитку нової української літературно-художньої антропонімії.

      Об'єкт дослідження - онімічний простір прозових текстів - розглянуто на основі історичних романів І.С. Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький" та "Гетьман Іван Виговський".

      Мета роботи - комплексний аналіз функціонування ономастичних одиниць різних розрядів в історичній прозі І.С. Нечуя-Левицького. Для здійснення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань: 1) визначити основні чинники експресії власних назв у художній літературі, окреслити набір їхніх функцій; 2) здійснити аналіз назв осіб на матеріалі історичних романів І.С.Нечуя-Левицького: розглянути компонентний склад номінацій персонажів та семантичне наповнення названих моделей.

      Новизна роботи полягає в тому, що аналіз функціонування всіх компонентів ономастикону творів І.С. Нечуя-Левицького на історичну тематику в цілому здійснюється вперше, уточнена класифікація номінацій осіб, зокрема виділена четверта структурна модель антропонімів.

      Теоретичне значення дослідження виявляється в тому, що аналіз функціонально навантаженого й змістовно насиченого ономастичного простору, який реалізується в структурі художнього твору, сприяє поглибленню загальної теорії власних назв.

      Практичне значення роботи визначається тим, що її результати можуть бути використані для розробки спецкурсів з ономастики, на практичних заняттях зі стилістики та інтерпретації тексту.

      Матеріал дослідження становлять мовно-літературні одиниці, дібрані методом суцільної вибірки з названих романів І.С.Нечуя-Левицького.

      Структура дослідження. Дослідження складається зі вступу, 2-х розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. НОМІНАЦІЯ ОСІБ У ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРАХ: ВИРАЖЕННЯ ЕКСПРЕСІЇ, ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

1.1. Чинники експресії власних імен.

      Експресія - "це не те, що надає мовленню емоційності, образності, характерності, а те, що саме породжується емоційністю, образністю, характерністю мовлення" [6, c. 7]. Ця сторона мовлення служить для виникнення та підсилення "діючої сили вислову" [1, с. 226], тобто експресивним ми можемо назвати повідомлення, яке має значний потенціал впливу на свідомість, емоції, почуття адресата, при цьому як засоби вираження експресії кваліфікуємо той набір мовних реалій, який служить для створення впливової "сили" такого повідомлення.

      Під експресивним забарвленням (його також називають експресивно-стилістичним) можна розуміти таку додаткову (до основного номінативного, предметно-логічного та граматичного значення) - виражально-зображальну властивість мовного елемента, яка обмежує можливості використання цього елемента певними умовами комунікації (мовленнєвої діяльності). Стосовно онімів у художній прозі, експресія, яку вони можуть нести, залежить від їх конотативної наповненості [5, с. 148].

      Виділяють такі основні фактори, що створюють експресію в іменах:

      1) передусім - це внутрішня форма власних імен, створених письменниками, спроможна охарактеризувати носіїв імен і виразити будь-яку оцінку їх: персонажі Окунь, Кактус, Калитка, Пузир, Зозуля - в І.Карпенка-Карого; Непокритий, Кугут, Завада, Бичок, Балалайка - в І.Кропивницького; Голохвостий - у М.Старицького; Стаканчик, Шапка, Кожушок, Копистка - у М.Куліша; сім'я Запорожців - в О.Довженка та ін.;

      2) експресію може створювати й збіг найменування персонажа з власним іменем відомої історичної, міфологічної особи або літературного персонажа, наприклад, Піфагор Чертокуцький, Алкід і Фемістоклюс Манілови, швець Гофман - у М.Гоголя та ін., де власні імена служать для вираження певного ставлення письменника до носіїв цих імен, а також дозволяють читачеві іноді передбачити розвиток сюжетної лінії;

      3) важливу роль відіграють і словотвірні особливості власних імен. Так, експресивне навантаження мають "подвійні" прізвища, утворені словоскладанням, які повинні вказувати на родовитість власників. Часто в цю форму письменниками вкладається сатиричний зміст, наприклад, Мазайло-Квач, Баронова-Козино - у М.Куліша, Ляпкін-Тяпкін - у М.Гоголя. Експресія власних імен залежить і від семантико-стилістичних якостей різних морфологічних елементів афіксального типу;

      4) вагоме значення для художньої ефективності власних імен має також експресивність його фонетичної будови.

1.2. Функції літературних найменувань осіб

      В.М.Михайлов  виділяє основні типи функцій власних імен вигаданих персонажів та найменувань історичних осіб, що відіграють активну роль у здійсненні авторських задумів:

1) функція художньо-образної характеристики персонажа чи іншого об'єкта іменування;

2) функція "псевдонімів" певних осіб;

3) функція "готових" власних імен - виражати певні комплекси ідей або окремі думки узагальненого характеру, що висловлюються письменником або його персонажем;

4) функція передачі у творі історичного та національного колориту. [3, с. 98]

  РОЗДІЛ ІІ. СПОСОБИ НОМІНАЦІЇ ОСІБ В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ „КНЯЗЬ ЄРЕМІЯ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ" ТА „ГЕТЬМАН ІВАН ВИГОВСЬКИЙ" І.С.НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО

      Антропонімікон історичних романів І.С.Нечуя-Левицького становить собою цілісну художню систему, у якій ураховано національні, соціальні, регіональні ознаки, а також особливостей характерів і вчинків персонажів.

      Номінації осіб у романах „Князь Єремія Вишневецький" та „Гетьман Іван Виговський" різняться своєю структурою. Спираючись на дослідження Т.Б.Гриценко [2, с. 20], яка виділяє такі структурні моделі антропонімів:

•1)     одночленні (ім'я, прізвище, прізвисько, ім'я по батькові);

•2)     двочленні (ім'я + прізвище, прізвище + ім'я, ім'я + ім'я по батькові);

•3)     тричленні (ім'я + ім'я по батькові + прізвище),

уважаємо за доцільне у зв'язку з особливостями досліджуваного матеріалу розширити цю класифікацію введенням до власне-антропонімів характеризувальних компонентів, тому виділяємо четверту структурну модель - багаточленні назви осіб, наприклад: Після смерті матері Раїни його взяв до себе його опікун, дядько, брат в других Єреміїного батька Михайла Вишневецького [4,  с. 6]; З карети вискочив небіж старого Потоцького Стефан Потоцький, той самий, що добивав козаків в Лубенщині після виїзду дядька в Пруссію [4,  с. 77]; Приводець Тишкевичевих жовнірів комендант Лев примітив Єреміїне військо й виступив з твердині в розламані ворота [4, с. 171].

      Такі моделі номінації автор використовує з метою всебічного представлення персонажа читачеві, як правило, у випадку першого введення персонажа в сюжетну канву твору або з метою підкреслити поважне ставлення до персонажа з боку інших героїв чи автора.

      З'ясовано, що тричленні номінації особи в романах І.Нечуя-Левицького майже не присутні, тому аналізуємо одночленні, двочленні та багаточленні назви. Через обмеженість обсягу роботи особливу увагу приділимо багаточленним номінаціям.

2.1. Одночленні літературно-художні антропоніми

     У першому підрозділі другого розділу розглянуто одночленні антропоніми в зазначених творах І.С.Нечуя-Левицького, що  включають номінації, які є іменем, прізвищем, патронімічною назвою.

2.2. Двочленні літературно-художні номінації особи

У другому підрозділі другого розділу проаналізовано двочленні назви осіб, які становлять найбільшу групу номінацій. Вони включають поєднання таких характеристик особи, як ім'я та ім'я по батькові, ім'я та прізвище, назву посади та прізвище, характеристику вдачі та ім'я тощо, таким чином, розподіляються на більш деталізовані групи.

2.3. Багаточленні літературно-художні номінації осіб

У третьому підрозділі другого розділу нами був визначений розряд номінацій осіб - багаточленні найменування - у романах І.С.Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький" та "Гетьман Іван Виговський", які представлені 96 одиницями. Доволі частотне використання письменником номінацій такого типу можна пояснити тим, що найменування, які складаються із кількох компонентів, більш детально інформують про конкретного персонажа, одразу називаючи його соціальні, зовнішні, поведінкові та інші особливості у поєднанні з власним іменем (ім'я, ім'я по батькові, прізвище, прізвисько). Слід також зазначити, що багатоелементна назва героя твору може не лише містити іменники-найменування, а й прикметники - якісні характеристики персонажа, причому якщо коло субстантивів на позначення особи є чітко визначеним, періодично повторюваним, то ад'єктиви є доволі різноманітними за значенням.

Номінації осіб, які мають багатоелементну структуру, у творах І.С.Нечуя-Левицького містять як іменники-антропоніми, так й іменники-апелятиви. Набір значень іменників-апелятивів у багаточленних конструкціях є тим самим, що й у двочленних: 1)  іменник-назва посади, військового чи релігійного звання; 2) іменник-назва соціального статусу; 3) іменник-титул; 4) іменник-етикетна назва; 5) іменник-назва дружини за посадою чоловіка; 6) іменник-назва особи за віковою приналежністю; 7)  іменник-назва спорідненості. Антропонімічні назви можуть бути представлені як одиничним антропонімом (наприклад, прізвищем), так і дво-трилексемною конструкцією (ім'я + прізвище, ім'я + ім'я по батькові + прізвище тощо). До того ж побудова багаточленних номінацій осіб часто ускладнюється введенням в їх межі прикметника (рідше - словом з іншою частиномовною приналежністю). Усе це зумовлює різноманітність не тільки структури, але й значення досліджуваних конструкцій.

Опорним у базових моделях багатоелементних найменувань осіб завжди виступає іменник-апелятив, наявність якого у номінаціях такого типу є постійною: Та красуня була молоденька удова Тодозя Світайлівна, а поперед неї стояла її тітка Мавра [4,  с. 96]. Зміни у кількості елементів номінації можуть бути викликані:

1) уведенням до їх структури характеризувальних прикметників: у складі номінації ад'єктив може бути один, однак може відбуватися і їх "нанизування";

2) варіантністю у межах антропонімів, які входять до багатоелементних найменувань: кількість варіюється від одного (ім'я або прізвище) до трьох (ім'я, ім'я по батькові, прізвище).

У розглядуваних романах І.С.Нечуя-Левицького найбільш часто зустрічається багаточленні назви особи, утворені за моделлю "характеризувальний прикметник + іменник-апелятив + іменник-антропонім + іменник-антропонім": Гетьман знав, що київський митрополит Сильвестр Косов і все київське духовенство не хотіли приставати на підданство маковському цареві, і боявся, що митрополит, може, не вийде назустріч посланцям з процесією і не схоче привести до присяги киян [4,  с. 248]; Київський митрополит Діонісій Балабаш приніс Євангеліє, обковане золотом, і золотий хрест і поклав їх на столі  [4, с. 435]; Тоді польський гетьман Миколай Потоцький побив козацьке військо [4, с. 24].

Серед зібраного матеріалу зустрічаємо один випадок, коли згадано ім'я, ім'я по батькові й прізвище героя твору: Богдан Хмельницький послав свого генерального писаря Івана Остаповича Виговського поперед посланців до Києва [4, с. 248]. Як правило, повні дані про власне найменування персонажа автор наводить тоді, коли читач зустрічається з цим персонажем уперше.

Базову модель "іменник-апелятив + залежний іменник-апелятив + іменник-антропонім + іменник-антропонім" зустрічаємо рідше, причому структура такої номінації може поширюватись завдяки введенню якісних, відносних або присвійних прикметників, які стосуються будь-якого іменика конструкції. Визначальною особливістю названої моделі є наявність іменника-апелятива, що виступає разом із залежним субстантивом, із яким становить змістову єдність: Старий батько гетьмана Євстафій Виговський, що проживав в Києві, не поїхав з гетьманшею до Чигирина і прибув перегодя, щоб жити при синові [4, с. 355]; Новий гетьман України Іван Виговський знов вертав Україну польському королеві [4, с. 429]; Звідтіля він послав вірного слугу свого батька Брюховецького з універсалом до запорозького отамана Івана Сірка [4, с. 453].

Окремий різновид становлять багаточленні назви, де герой або героїня твору не називаються прямо, І.С.Нечуй-Левицький позначає їх через іншу особу, до якої вони мають відношення. Відповідно, модель таких найменувань виглядає так: "іменник-апелятив + іменник-апелятив / характеризувальний прикметник + іменник-антропонім (у родовому відмінку)": Старий батько Івана Виговського, як хазяїн, поналивав зелені здорові чарки пахучим медом [4, с. 263]; В кінці обіду приїхала стара княгиня Любецька, родичка покійного Олесиного батька [4, с. 270];  Зрозуміло, що кількість елементів такої моделі також зазнає варіацій за рахунок розширення її характеризувальними лексемами й залежно від кількості іменників-антропонімів.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши основні положення праць з літературної ономастики на прикладі історичних романів І.С. Нечуя-Левицького "Князь Єремія Вишневецький" та "Гетьман Іван Виговський",  можна зробити такі висновки:

1. На сьогоднішній день особлива увага приділяється поетичній антропоніміці. При дослідженні антропонімії виділяються такі напрями дослідження: 1) створення словників письменників або окремих творів; 2) проблема "промовистих" імен; 3) власні імена конкретних історичних осіб 4) дослідження антропонімії текстів українського мовного ґрунту; 5) у сучасній ономастиці з'являється тенденція до вивчення інших онімних класів, причому вагоме місце серед досліджень займають праці українських дослідників; 6) на сучасному етапі досліджень онімів вагомою постає проблема аналізу заголовків як окремого класу онімічної лексики .

         2. Історичні романи „Князь Єремія Вишневецький" та „Гетьман Іван Виговський" І.С.Нечуя-Левицького є, як і більшість інших історичних романів, достатньо „густозаселеними". Для називання персонажів автор використовує різноманітні моделі номінацій, серед яких ми проаналізували одночленні, двочленні та багаточленні:

а) одночленні номінації представлені або іменем персонажа, або його прізвищем-прізвиськом. У структурі тексту автор використовує як різні за формою імена (повні офіційні й народно-розмовні): Демко, Богдан, Зінько, Павлина, так і різні національні прізвища (українські, польські, німецькі, румунські тощо): Хмельницький, Осторог, Немирич, Ракочій, з метою передати ставлення автора до персонажа, ставлення персонажів один до одного, показати широку панораму багатонаціонального населення українських земель XVII століття;

б) двочленні номінації мають значно більше коло способів називання особи. До імен і прізвищ долучаються імена по батькові, іменники-апелятиви, прикметники-характеристики: говорюча Катерина, лютий Єремія, Олена Богданівна, Євстафій Виговський, гетьман Богдан тощо. Такі конструкції (особливо із застосуванням характеризувальних прикметників) дають читачеві краще уявлення про описуваного персонажа, його звички, зовнішність, коло інтересів, а також показують авторське ставлення до певного героя, образ якого трактується як позитивний або негативний. Це найбільш численна група назв осіб;

в) багаточленні номінації осіб у творах І.С.Нечуя-Левицького представлені кількома моделями, у межах яких так само можливі зміни кількості елементів унаслідок лексем-поширювачів, тому говорити про чотири-, п'яти-, шестиелементні найменування є некоректним. Постійними складовими багаточленних назв осіб є характеризувальна лексема (прикметник, займенник, числівник тощо), іменник-апелятив (один або більше) та іменники-антропоніми (від одного до трьох): старша дочка гетьмана Богдана Катерина, брат першої Богданової жінки Ганни, покійний чоловік шляхтич Павловський тощо. Очевидно, що такі номінації персонажів історичних романів дають читачу найбільш повне уявлення про героя твору.

  Література:

1. Горбунов А.П. О сущности экспрессии и формах её реализации // Вопросы стилистики. - М.: Изд-во МГУ, 1966. - 234 с.

2. Гриценко Т.Б. Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини ХХ ст. (на матеріалі романів про Б.Хмельницького): Автореферат дис.  канд. філол. наук. - К., 1998. - 17 с.

3. Михайлов В.Н. Специфика собственных имен в художественном тексте. - Симферополь: СГУ, 1979. - 108 с.

4. Нечуй-Левицький І.С. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський: Історичні романи / Упоряд., авт. післям. та приміт. Р.С.Міщук. - К.: Дніпро, 1991. - 511 с.

5. Рогозина В.И. Референтная коннотация антропонимов в языке произведений исторического жанра // Актуальные вопросы теории языка и ономастической номинации. - Донецк: ДонГУ, 1993. - 153 с.

6. Чабаненко В.А. Стилістика експресивних засобів української мови: Монографія. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - 351 с.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>