XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Хомуляк О. М., Дранович М. П. ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ

Хомуляк О.М.

Науковий керівник - Дранович М.П., старший викладач

Буковинський державний фінансово - економічний університет

м. Чернівці

ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ

Постановка проблеми. Сучасний стан розвитку національної економіки характеризується динамічними змінами орієнтирів та пріоритетів у стратегіях економічного розвитку. Комплексною проблемою є низькі рівні конкурентоспроможності промисловості, ефективності виробництва та інноваційного розвитку. Недостатня конкурентоспроможність промисловості є однією з основних загроз національній безпеці держави.

У 2011 р. темпи зростання обсягів виробництва промислової продукції в Україні складали 110,7 % і досягли рівня 2004 р. У 2005-2009 роках темпи зростання зазначеного показника також не були високими, і досягали відповідно 103,1 %, 106,2 %, 107,6 %, 94,8 %, 78,1 %, 111,2 %. Динаміка економічних показників свідчить про нагальність розв'язання проблеми забезпечення стабільного розвитку країни, окремих галузей і підприємств.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз причин коливання основних економічних характеристик та шляхи розв'язання проблеми забезпечення стабільного розвитку пов'язані, перш за все, з темпами підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств, які є ланками системи національної і регіональної економіки.

Практично всі дослідники теорії управління займаються різними аспектами конкурентоспроможності, зокрема зазначеній проблемі присвячені роботи Л. Абалкіна, О. Амоші, І. Ансоффа, Дж. Блайта, Д. Джоббера, П. Дойля, О. Жамойди, Н. Ізосимової, Дж. Еванса, Ф. Котлера.

Метою статті є дослідження конкурентоспроможності України, на основі порівняльного аналізу існуючих рейтингів конкурентоспроможності країн світу, а також визначення основних заходів для підвищення конкурентних позицій української економіки на світовому ринку в умовах глобалізації.

Виклад основного матеріалу. Як відомо, конкурентоспроможність різних рівнів між собою взаємопов'язана, тобто ієрархія являє собою ланцюжок: конкурентоспроможність підприємства, галузі, регіону, держави. А відтак для визначення шляхів підвищення ефективності функціонування економіки (промислових підприємств), проведемо дослідження рівнів конкурентоспроможності України, окремих регіонів та передумов підтримки достатнього рівня конкурентоспроможності кожного підприємства.

З точки зору дослідження конкурентних переваг української економіки надзвичайно цікавим є аналіз рейтингу конкурентоспроможності України та ряду інших країн здійснено за матеріалами Звіту конкурентоспроможності 2010/2011, підготовленого Всесвітнім економічним форумом. Ця організація почала розраховувати глобальний рейтинг конкурентоспроможності країн у 1979 році. Україна була включена до рейтингу в 1997 році. У Звіті досліджується конкурентоспроможність країн на основі Глобального індексу конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index - GCI). Для визначення GCI використовуються загальнодоступні статистичні дані та результати опитування керівників компаній у країнах, охоплених дослідженням, за 12 групами складових показників (субіндекси), а саме: державні та суспільні установи; інфраструктура; макроекономічна стабільність; охорона здоров'я та початкова освіта; середня, вища та професійна освіта; ефективність товарного ринку; ефективність ринку праці;рівень розвитку фінансового ринку; технологічна готовність; розмір ринку; удосконалення бізнесу; інновації [2, 41].

Глобальний індекс конкурентоспроможності GCI на 2/3 складається з оцінки, отриманої шляхом опитування респондентів, на 1/3 - зі статистичних даних. Число країн-учасниць по відношенню до попереднього періоду - 2009/2010, збільшено відповідно зі 133 до 139 країн (включено Молдову, Іран, Ліван та три африканські країни).

Загальний рейтинг у 2010/2011 році очолила Швейцарія та Швеція. Порівняно з попереднім Звітом місце України у рейтингу погіршилося на 7 позицій - з 82 (серед 133 країн) до 89 місця (серед 139 країн).

Загальні характеристики складових конкурентоспроможності країни зазвичай складаються за тенденціями розвитку регіонів. У 2011 р. Фондом "Ефективне управління" було розраховано індекс конкурентоспроможності двадцяти адміністративно-територіальних одиниць України (табл. 2) [1, 22]. За статистичними даними саме ці регіони виробляють біля 90 % українського ВВП.

Таблиця 2

Індекс регіонів України у 2011 році

Регіон Середній бал Рейтинг
Київ 4,21 59
Дніпропетровська область 4,12 65
Закарпатська область 4,09 67
Львівська область 4,09 69
АР Крим 4,06 72
Донецька область 4,06 73
Харківська область 4,04 76
Полтавська область 3,98 87
Середній індекс по Україні 3,97 82
Черкаська область 3,96 88
Хмельницька область 3,96 89
Запорізька область 3,95 92
Одеська область 3,94 95
Луганська область 3,92 96
Херсонська область 3,90 99
Волинська область 3,88 102
Рівненська область 3,87 103
Івано-Франківська область 3,86 104
Сумська область 3,85 106
Житомирська область 3,84 107
Вінницька область 3,77 111

За рівнем конкурентоспроможності, середній бал якої визначає позицію регіону, можна поділити регіони України на три умовні групи. Як видно з табл. 2, лідером з середнім балом 4,21 є м. Київ, далі з балом 4,12 йде Дніпропетровська область. 67 та 69 позиції у міжнародному рейтингу займають Закарпатська та Львівська області, 72 та 73 позиції - АР Крим та Донецька область і 76 позицію - Харківська область. До другої групи відносяться регіони, індекс конкурентоспроможності яких близький до середнього показника всіх 20 областей (3,97 бали): Черкаська (3,96), Хмельницька (3,96), Запорізька (3,95), Одеська (3,94), Луганська (3,92) та Херсонська (3,90) області. В третій групі знаходяться області, які зайняли найнижчі позиції, зокрема: Волинська (102 позиція), Рівненська (103 позиція), Івано-Франківська (104 позиція), Сумська (106 позиція), Житомирська (107 позиція), Вінницька (111 позиція) області.

Зведення різних характеристик до однієї таблиці (табл. 3) дозволяє порівняти позиції різних регіонів України, їх конкурентні переваги та найбільш суттєві фактори, що впливають на умови розвитку промисловості, підприємництва і інших сфер діяльності. За такими складовими як ефективність ринку товарів, рівень розвитку бізнесу, інновації спостерігається достатньо значний розмах значень.

Таблиця 3

Позиції регіонів України у 2011 році за 12 складовими конкурентоспроможності [5, 39]

Індекс глобальної конкуренто­спроможності Київ Дніпропетровська Закарпатська Львівська АР Крим Донецька Харківська Полтавська Черкаська Хмельницька Запорізька Одеська Луганська Херсонська Волинська Рівненська Івано-Франківська Сумська Житомирська Вінницька
Основні вимоги
Державні та приватні інститути 17 13 1 3 19 7 9 11 6 18 14 15 2 12 4 8 16 10 5 20
Інфраструктура 3 2 10 4 1 5 9 8 13 6 11 7 17 14 19 18 16 12 20 15
Макроекономічна оцінка Оцінка за цим фактором проводилася на рівні країни
Охорона здоров'я та початкова освіта 1 11 5 7 2 19 4 8 16 3 12 13 20 17 6 9 14 18 15 10
Підсилювачі ефективності
Вища освіта та професійна підготовка 1 4 7 6 2 5 3 9 17 10 8 15 12 13 14 11 18 20 16 19
Ефективність ринку товарів 1 5 10 4 20 12 3 8 2 6 13 16 7 9 15 18 14 19 11 17
Ефективність ринку праці 2 3 1 19 5 11 8 14 12 15 18 6 17 9 16 13 7 10 4 20
Рівень розвитку фінансового ринку 2 6 19 1 20 4 9 11 10 3 8 14 5 18 12 7 15 13 16 17
Оснащеність новими технологіями 1 4 2 6 10 3 5 13 7 17 14 9 18 8 12 16 15 19 11 20
Розмір ринку Оцінка за цим фактором проводилася на рівні країни
Фактори інновацій та розвитку
Рівень розвитку бізнесу 5 1 4 16 3 6 9 10 14 12 7 8 2 18 11 15 13 20 17 19
Інновації 1 3 4 2 15 5 6 9 11 20 7 17 8 10 13 19 12 14 18 16

 

Таке узагальнення доводить, що окремі регіони мають різні умови функціонування та дає можливість визначитися з напрямами покращення тієї чи іншої складової і конкурентоспроможності регіону в цілому.

Проте, не зважаючи на суттєву різницю між характеристиками складових конкурентоспроможності регіонів, вони мають практично однакові сильні та слабкі сторони. Перш за все, це відноситься до стану охорони здоров'я та початкової освіти, інституційного середовища та розвитку бізнесу. Ще одним фактором, що спричиняє коливання рівня конкурентоспроможності є те, що в розрахунках використовується як відкриті статистичні дані, так і результати опитування керівників підприємств, думка яких суб'єктивна, але вона суттєво впливає на рівень рейтингу [5, 39].

Таким чином, можна констатувати, що низький рівень конкурентоспроможності України та окремих регіонів пояснюється впливом таких факторів: недостатня ефективність діяльності промислового комплексу та механізму управління ним; невідповідність макроекономічної ситуації інноваційному розвитку промисловості; застарілий організаційний устрій промисловості; зношеність основних фондів; дефіцит освічених робітничих кадрів.

Досвід країн, які за конкурентоспроможністю зростання в різні часи вийшли на перші позиції в світі (наприклад, США та Фінляндія), вказує на те, що саме активізація державної політики в напрямі підвищення конкурентоспроможності економіки стала рушійною силою даного процесу.

Україна, яка по багатьох показниках рейтингів займає середні позиції, має всі можливості для того, щоб знайти свій шлях у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки [1, 24].

З метою реалізації стратегії підвищення конкурентоспроможності України було розроблено концепцію Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки на 2007-2015 роки. Метою розроблення концепції Державної програми підвищення конкурентоспроможності національної економіки України є формування концептуальних засад нового інструмента реалізації економічної політики Уряду України - довгострокової Програми на 2007 - 2015 роки, розроблення та реалізація якої дозволить вирішити декілька актуальних задач, а саме: підвищити конкурентоспроможність економіки України, активізувати інноваційно-інвестиційну складову розвитку із позитивним впливом на структурні процеси у реальному секторі економіки та в розширенні перспективної складової «економіки на базі знань», чим забезпечити динамічне економічне зростання із підвищенням рівня та якості життя населення [2, 42].

На нашу думку, враховуючи сучасний стан конкурентоспроможності національної економіки України, основними напрямами підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках в післякризовий період є:

-     активізація інвестиційно-інноваційної діяльності в регіонах України;

-     реструктуризація та підвищення ефективності пріоритетних галузей
вітчизняного виробництва;

-     державна підтримка науково-технічного розвитку;

-     стимулювання та підтримка високотехнологічного експорту.

Висновок. Таким чином, національна конкурентоспроможність визначається економічними, соціальними і політичними чинниками, а також інфраструктурою країни, її науковим потенціалом, рівнем освіченості населення, які забезпечують стабільне становище країни або її продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Основними конкурентними перевагами України є людські ресурси та створення нових технологій і наукоємних продуктів. Також значною перевагою країни є ресурсний потенціал України, зокрема мінеральні ресурси, які виступають конкурентоспроможними на світових ринках.

Підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках залежить від: сформованого відповідного внутрішнього конкурентного середовища, яке визначає рівень конкурентної боротьби між фірмами; лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, рівень якої залежить від кількості укладених двосторонніх угод з країнами-торговельними партнерами та участі України в роботі міжнародних і європейських організацій; формування інноваційної економіки, що, в свою чергу, підвищить конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових товарних ринках.

Література:

•1.   Гончар Л.А. Складові конкурентоспроможності України / Л.А. Гончар // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - № 4. - С. 21-24.

•2.   Іванов Ю.Б. Конкурентоспроможність економіки України: місце України в основних світових рейтингах / Ю.Б. Іванов // Вісник НБУ. - 2011. - № 4. - С. 39-43.

•3.   Лазарєва Є.В. Методичний підхід до оцінки конкурентоспроможності регіона / Є.В. Лазарєва, Н.В. Яблонська // Регіональна економіка. - 2011. - № 1(59). - С. 23-31.

•4.   Макогон Ю.В. Конкурентоспроможність України в контексті глобалізації світової економіки / Ю.В. Макогон // Економіст. - 2010. - № 11. - С. 12-15.

•5.   Скороход І. С. Напрями підвищення конкурентоспроможності України на світових ринках / І. С. Скороход // Наукові праці НДФІ. - 2012. - № 2. - С. 38-42.


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>