XIV Міжнародна наукова інтернет-конференція ADVANCED TECHNOLOGIES OF SCIENCE AND EDUCATION (19-21.04.2018)

Русский English




Научные конференции Наукові конференції

Худик О.Б. ЛІЗИНГ В УКРАЇНІ: СУТНІСТЬ, РОЗРАХУНОК ЛІЗИНГОВИХ ПЛАТЕЖІВ ТА ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ

Худик Ольга Богданівна

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ЛІЗИНГ В УКРАЇНІ: СУТНІСТЬ, РОЗРАХУНОК ЛІЗИНГОВИХ ПЛАТЕЖІВ ТА ПРОБЛЕМИ ОБЛІКУ

Структурна перебудова національної економіки України можлива за рахунок постійного збільшення інвестицій у різні галузі економіки. Ефективним методом інвестування в основні фонди підприємств України може стати лізинг. Він є альтернативною формою фінансування, в якій поєдналися орендні відносини, елементи кредитування і фінансування. Активне впровадження лізингових операцій може дати поштовх розвитку малого та середнього бізнесу, оновленню основних фондів та матеріальної бази підприємств, індустріалізації підприємств.

Одним із джерел формування фінансових ресурсів є лізинг -  специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формах. У літературі немає єдиного підходу до визначення поняття «лізинг», що пояснюється його складністю і багатогранністю. Проте різні визначення не суперечать одне одному , а дають повну характеристику лізингу, розглядають його з різних сторін. Лізинг є чимось середнім між орендою і кредитом, у загальному вигляді він має і ті, й інші ознаки. З погляду бухгалтерських розрахунків лізинг є незавершеною угодою й об'єкти не рахуються на балансах обох партнерів.

Однією з головних переваг лізингових операцій, крім можливості користування об'єктом лізингу без сплати його вартості, є гнучкість лізингових пла­тежів. Методика розрахунку лізингових платежів повинна бути проста і зрозу­міла користувачам, а розмір і порядок сплати лізингових платежів є істотними умовами договору лізингу.

Регулярні постійні платежі передбачають виплату однакової суми лізин­гового платежу через однакові проміжки часу. Такий механізм припливу (відпливу) грошей має назву ануїтету або ренти. Сума щомісячного лізингового платежу (А) розраховується за формулою:

                                 image00280.gif,    (1)

де Р - вартість предмету лізингу (якщо договором передбачено авансовий пла­тіж, то до уваги береться вартість за мінусом суми авансового платежу); n - строк лізингу в місяцях, кварталах, роках (загальна кількість лізингових плате­жів); і - відсоткова ставка за період (в розрахунках річну відсоткову ставку ді­лять на кількість періодів лізингу в році. Так, для щомісячних лізингових плате­жів річну відсоткову ставку необхідно розділити на 12); S- залишкова (викуп­на) вартість предмету лізингу.

Нерегулярними називають сплату лізингових платежів, що здійснюються в різних сумах за різні проміжки часу. Ініціатива щодо застосування нерегу­лярних платежів частіше за все надходить від лізингоотримувача. Це здебіль­шого пов'язано із сезонністю бізнесу компанії-лізингоотримувача або ж стра­тегією одночасного інвестування значної суми грошових коштів в оборот для стрибкоподібного росту бізнесу чи для виконання привабливого контракту.

Лізинг може стати альтернативою кредитним коштам. Переваги поляга­ють у тому, що право власності на передане у лізинг майно залишається у кре­дитора, який фінансує проект. Тобто немає потреби укладати угоду про заставу майна. Наступним кроком до порівняння ціни лізингу із ціною кредиту бу­де формування переліку прямих витрат, пов'язаних з предметом лізингу. При цьому необхідно зважати на такі важливі обставини [5]:

•-  при лізингу вартість прямих витрат лізингової компанії рівномірно вклю­чена в лізингові платежі, тоді як при кредиті ці витрати можуть бути сплачені всією сумою наперед за рік (наприклад, страхування майна);

•-  у зв'язку з тим, що лізингова компанія є своєрідним «гуртовим покуп­цем», вартість послуг для неї практично завжди буде меншою (наприклад, страхування майна - за однакових умов страхування ставка для лізингової компанії завжди буде меншою, ніж для стандартного клієнта).

Ефективність управління економічними процесами щодо лізингової діяльності в Україні значною мірою залежить від достовірності, оперативності та обґрунтованості інформації про сучасний стан лізингових відносин. Основним джерелом цієї інформації виступає система бухгалтерського обліку, завдяки якій здійснюється процес її виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі зовнішнім і внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У стандартах бухгалтерського обліку не визначено порядок відображення операцій із повернення об'єкта фінансового лізингу. В Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 14 «Оренда» [4] описано лише правила обліку при передачі об'єкта у фінансову оренду. Відмовитися від договору фінансового лізингу може як лізингоотримувач, так і лізингодавець, але до рішення розірвати договір сторони повинні дійти спільно. В односторонньому порядку припинення лізингових відносин можливе лише при недотриманні умов договору відповідно до ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» [1].

Лізингове майно є об'єктом основних засобів, тому методологія його обліку відповідає основним принципам обліку основних засобів, але його облік має свою специфіку.

Протягом основного строку експлуатації майно, передане у фінансовий лізинг, належить лізингодавцю, проте воно не відображається в його балансі. Лізингодавець визнає активи передані у фінансовий лізинг як дебіторську заборгованість лізиногоодержувача. Для цього використовується субрахунок 181 «Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду». Лише після сплати повної викупної вартості об'єктів лізингу вони переходить у власність лізингоодержувача.

Згідно П(С)БО 14 «Оренда» дохід від реалізації необоротних активів лізингодавець (орендодавець) показує у сумі мінімальних орендних платежів і негарантованої ліквідаційної вартості за вирахуванням фінансового доходу, що очікується до одержання [4]. Протягом строку фінансового лізингу цей дохід розподіляється між звітними періодами. При цьому використовують орендну ставку відсотка, яку множать на залишок дебіторської заборгованості на початок звітного періоду. Витратами звітного періоду визнаються інші витрати лізингових компаній, які пов'язані з лізинговою угодою і не компенсуються у складі платежів лізингоодержувача.

Одержаний у фінансовий лізинг актив оприбутковується лізингоодержувачем як надходження необоротних активів внаслідок здійснення капітальних вкладень. Первісна вартість визначається за найменшою на початок строку оцінкою: справедливою вартістю активу (за вирахуванням субсидій та податків, що підлягають відшкодуванню) або теперішньою вартістю суми мінімальних лізингових (орендних) платежів. Для правильного відображення в обліку платежів за майно, лізингоодержувач повинен чітко розділити загальну суму лізингового платежу на платіж, що відшкодовує вартість предмета лізингу та свої фінансові витрати.

  Для розподілу фінансових витрат між звітними періодами необхідно знайти добуток орендної ставки відсотка і залишку зобов'язань на початок звітного періоду. На облік фінансових витрат впливає алгоритм здійснення розрахунків, тобто на початку чи в кінці періоду здійснюється платіж. Для того щоб собівартість продукції не залежала від порядку розрахунків з лізингодавцем, якщо лізинговий платіж здійснюється на початку звітного періоду, то вся сума сплачених фінансових витрат (відсотків) повинна бути відображена на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів», а потім протягом періоду рівномірними частинами віднесена на інші фінансові витрати.

Одним із недоліків документального відображення лізингових операцій є відсутність у типовій первинній формі обліку ф№ ОЗ-1 «Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів» інформації про лізинг (назва лізингодавця, термін дії лізингу, періодичність сплати та метод нарахування лізингових платежів). Значить, перша дія облікового процесу не ідентифікується, а наступні «не мають права виникати». Надалі, така ситуація ускладнить аналіз та моніторинг лізингової операції, формування історії лізингу на підприємстві, встановлення випадків передчасного повернення предмету лізингу, надання у сублізинг.

Волкова М. В. та Кунченко О.В. пропонують удосконалити обліковий процес лізингу шляхом затвердження методичних рекомендацій (далі - Рекомендації) з обліку лізингу на підприємствах. У Рекомендаціях необхідно врахувати такі основні положення:

а)   для обліку основних засобів, отриманих на правах лізингу, застосовувати єдиний субрахунок до відповідного рахунку обліку;

б) складати спеціальний первинний документ обліку основних засобів, які отримано на правах лізингу;

в) при переході прав власності на предмет лізингу підприємства складати первинний документ ф№ ОЗ-1 та робити відповідний запис у картці обліку ф№ 03-6 «Інвентарна картка обліку основних засобів»;

г) у разі вибуття предмету лізингу у первинному документі з обліку лізингу та картці обліку ф№ ОЗ-6, робити відповідний запис.

Таким чином, впровадження лізингу у діяльність підприємств потребує попереднього удосконалення їх відображення в обліковому процесі. Розробка та прийняття наведених пропозицій у Рекомендаціях дозволить створити адекватні економічні умови облікового процесу лізингу на підприємствах України; мати оперативний доступ до інформації про окремі об'єкти основних засобів, придбаних за рахунок лізингу; простежувати рух основних засобів, отриманих на правах лізингу; аналізувати та проводити аудит лізингових операцій [3].

Ми погоджуємося з таким підходом і бачимо перспективу розвитку інформаційного забезпечення для прийняття управлінських рішень щодо лізингових операцій саме у вдосконаленні методики та організації облікового процесу лізингових операцій.

Нині в Україні відсутня необхідна достовірна інформаційна база не лише по кількісних, але й по якісних показниках, які характеризують вітчизняну лізингову діяльність. Державні статистичні органи не мають даних щодо обсягів лізингових послуг, кількості укладених, виконаних і невиконаних договорів, джерел фінансування, вартості техніки і обладнання, переданого в лізинг у розрізі видів економічної діяльності, суб'єктів господарювання та економіки в цілому. Це пояснюється недосконалістю та інформаційною обмеженістю звітності господарських структур [2].

Отже, можна зробити висновок, що лізинг є засобом пришвидшення оновлення основних фондів, стимулювання розвитку національної економіки в цілому, її структурної перебудови, збільшення інвестицій у різні галузі економіки. Проте існує необхідність удосконалення законодавчої бази, усунення суперечностей у законах, які регулюють цей вид діяльності. Удосконалення також потребує система обліку лізингових операцій. Стимулом для  активізації лізингових операцій може стати збільшення податкових пільг через використання прискореної амортизації, скасуванні податку на прибуток з лізингодавців і фінансово-кредитних інститутів, які беруть участь у лізинговій угоді, термін якої перевищує 3 роки.

Література:

1. Про фінансовий лізинг: Закон України від 16.12.97 р. №723/97-ВР в редакції Закону №1381-IV від 11.12.2003 [Електронний ресурс] // zakon.rada.gov.ua

2. Бадзим О. С., Древуш А. Р. «Удосконалення функціонування ринку лізингових послуг» // Актуальні проблеми економіки. - 2010. - №9(111). - с. 182-190

3. Волкова М. В., Кунченко О.В. Удосконалення обліку лізингових операцій на підприємствах України [Електронний ресурс] /

 http://www.rusnauka.com/15_APSN_2010/Economics/67475.doc.htm

4. П(С)БО 14 «Оренда» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 р. № 181

5. Харченко С. А. Методичні основи розрахунків із лізингових платежів // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №4(94). - с. 188-197


Залиште коментар!

Дозволено використання тегів:
<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <code> <em> <i> <strike> <strong>